Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. -
23. Козацько-селянські повстання першої половини XVII ст.

На поч. 20-х років XVII ст. відносини українського козацтва з владою Речі Посполитої загострюються. Невдоволені наслідками Хотинського миру козаки, ігноруючи всілякі урядові заборони та демонструючи незалежність, активно спустошували володіння Криму та Туреччини, втручалися у внутрішні справи цих країн тощо.

Для приборкання козацтва та повстанського руху, який розгортався у Середньому Подніпров'ї, влітку 1625 р. сюди було спрямовано 30-тисячне польське військо на чолі з С. Конєцпольським. Проти нього виступили бл. 20 тис. місцевих повстанців та запорожців, яких очолив гетьман Марко Жмайло. Запеклий бій між українцями та поляками, 25 жовтня 1625 р. під м. Криловим не дав переваги жодній зі сторін. Наступного дня М. Жмайло, намагаючись уникнути штурму, відвів своє військо до Курукового озера неподалік Кременчука, де заклав табір. Невдалі спроби польського війська здобути його та різке похолодання змусило С. Конєцпольського запропонувати повстанцям переговори. Поміркована частина козацької старшини погодилася на цю пропозицію, підписавши 5 листопада Курціківську угоду, яка передбачала: 1) амністію повстанцям; 2) збільшення козацького реєстру з 3 до 6 тис. осіб; 3) збереження за козаками права обирати старшого, якого мав потім затверджувати король; 4) заборону козацьких походів на Крим і Туреччину тощо.

Підписана угода задовольнила інтереси лише тієї незначної частини козацтва, яка потрапила до реєстру, але зовсім не влаштовувала десятки тисяч нереєстрових козаків, які за її умовами мали повернутися в підданство до панів. Тому більшість із них І відійшла на Запоріжжя.

У березні 1630 р. 10-тисячне козацьке військо вирушило з Січі на "волость". Його очолив гетьман Тарас Федорович (Трясило), який звернувся до українського народу із закликом до повстання. Незабаром усе Середнє Подніпров'я піднялося проти поляків.

У травні почалися тритижневі бої між 20-тисяч-ним польським військом та приблизно 30-тисячним повстанським табором під Переяславом. їх апогеєм стала знаменита "Тарасова ніч", коли невеликий козацький загін знищив усю Золоту роту, що складалася зі 150 представників найзначніших польських родів. Загалом поляки втратили бл. 10 тис. осіб та майже всю артилерію. Перемога була близькою. Але на заваді їй знову стали чвари між повстанцями. Частина старшини й реєстровців погодилася на переговори, уклавши 8 червня 1630 р. Переяславську угоду. Вона зберігала умови Куруківської, але реєстр збільшувався до 8 тис. осіб.

Величезне народне невдоволення Переяславською угодою привело до того, що тисячі повстанців відмовлялися повертатися в кріпацьке ярмо і створювали нові загони або втікали на Запоріжжя. Тому на поч. 1635 р. сейм Речі Посполитої затвердив постанову "Про припинення козацького свавілля". Було вирішено збільшити кількість коронних військ на Подніпров'ї, щоб зміцнити контроль за українським населенням, а для повної ізоляції Запорізької Січі від решти України протягом березня — липня 1635 р. над Дніпром збудували Козацьку фортецю. її гарнізон затримував усіх, хто добирався на Запоріжжя. Порушників карали.

Розуміючи, що без припливу свіжих сил Січ приречена, запорожці вирішили ліквідувати небезпеку. В ніч на 12 серпня 1635 р. З тис. січовиків на чолі з гетьманом Іваном Сулимою зруйнували фортецю й винищили її гарнізон. Ця подія могла стати сигналом для нового козацького повстання. Однак І. Сулиму та найближчих соратників було схоплено і страчено.

Страта І. Сулими та скорочення реєстру до 7 тис. осіб спричинили масове обурення, ставши приводом до нового повстання 1637—1638 років. На першому його етапі керівником став полковник Павло Бут. Невдовзі повстанський рух охопив усе Подніпров'я.

16 грудня 1637 р. під Кумейками, поблизу Черкас, зійшлися 15-тисячне польське військо і бл. 10 тис. повстанців. Бій був запеклим і на світанку повстанці, зазнавши великих втрат, відступили до м. Боровиці, де й закріпилися. Почалася облога, безперервні обстріли й штурми містечка. Старшина умовила П. Бута погодитися на переговори з поляками, під час яких його та ще кількох старшин було підступно схоплено, а згодом страчено. Повстанці, залишившись без керівництва, 24 грудня капітулювали.

Однак Запоріжжя лишалося нескореним. Сюди, як І раніше, сходилися великі маси народу. Навесні 1638 р. знову розпочалися бойові дії. Повсталі піл проводом гетьмана Яцька (Якова) Острянина, захопивши Чигирин, Кременчук, змусили неприятеля відступати. Але на підмогу полякам прийшов зі свіжими силами Я. Вишневенький. У запеклому бою під Жовнином коронному війську пощастило в кількох місцях прорвати козацький табір, захопити В гармат і багато пороху. Вважаючи подальший опір марним, Я. Острянин з частиною війська прорвався на Слобожанщину.

Ті повстанці, що залишилися, обрали гетьманом Дмитра Гуню і під його керівництвом зуміли дати відсіч полякам, а потім відійшли до Дніпра, де заклали новий табір. Його облога тривала протягом другої полонини червня — поч. серпня. Потерпаючи від браку харчів і боєприпасів, частина повстанців 7 серпня погодилася розпочати переговори. Ті, хто не бажав компромісу з ворогом, на чолі з Гунею подалися на Запоріжжя.

Проте поляки й на цей раз не дотримали слова, винищивши більшу частину повстанців. Уцілілі змушені були визнати ухвалу польського сейму — т.зв. Ординацію Війська Запорізького реєстрового, за якою: 1) скасовувалася виборність старшини, козацький суд і посада гетьмана, замість якого призначався обраний Сеймом з числа шляхти комісар; 2) козацький реєстр зменшувався до 6 тис. осіб, а всі "виписники" мали повернутися у підданство до своїх панів; 3) реєстрові козаки могли проживати лише в Черкаському, Канівському та Корсунському староствах; 4) міщанам і селянам під страхом смертної кари заборонялося вступати у козаки і навіть віддавати своїх доньок заміж за козаків; 5) для контролю Запорізької Січі там постійно мали перебувати два полки реєстровців. На Запоріжжя можна було переходити тільки за окремим дозволом, порушники каралися смертю.

Здавалося, що цього разу козацтво було зламане остаточно. Поляки відбудували Кодак, щоб тримати в шорах січовиків. Запанувала глуха реакція. Період козацької активності змінився десятиліттям т.зв. золотого спокою. Проте це був спокій перед бурею. Україна нагромаджувала сили для рішучої боротьби за волю і чекала для цього слушної нагоди.

24. Культура України XIV — першої половини XVII ст.
25. Причини та передумови національно-визвольних змагань українського народу під проводом Богдана Хмельницького
26. Ліквідація польсько-шляхетського режиму в Україні в 1648—1649 рр. Становлення Української національної держави
27. Воєнні дії між Україною і Польщею в 1650—1653 рр. Білоцерківський договір. Битва під Батогом
28. Українсько-московська угода 1654 р., її причини та наслідки
29. Розвиток Української національної революції в 1654-1657 рр.
30. Загострення кризи української державності у 1657—1663 рр. Гетьманування Івана Виговського та Юрка Хмельницького
31. Розчленування України на Лівобережну та Правобережну. Павло Тетеря та Іван Брюховецький
32. Боротьба гетьмана Петра Дорошенка за незалежність і територіальну цілісність Української держави
33. Становлення Гетьманщини. Дем'ян Многогрішний та Іван Самойлович