Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. -
24. Культура України XIV — першої половини XVII ст.

У XIV—XVI ст. українські магнати поступово сполонізувалися. Селянство, потрапивши в кріпацьку неволю, було неспроможним захистити національну культуру. Єдиними, хто вів нерівну боротьбу із загарбниками за розвиток рідної школи, православної церкви, мови, письменства, мистецтва, були міщанство і дрібне боярство. Завдяки їм зросла зацікавленість українців своєю історією, культурою, наукою. Пробудження національної самосвідомості доповнювалося поширенням ідей гуманізму епохи Відродження. їх вели українці, які навчалися в закордонах університетах.

Зокрема, в Краківському університеті вихідці з України студіювали з часу його заснування. Лише в XV—XVI ст. тут здобули освіту 800 українців. Училися вихідці з українських земель у знаменитій паризькій Сорбонні, університетах Німеччини та Італії. Так, у списках Падуанського університету XVII ст. було понад 2 тис. українців.

Здобувши належну освіту, вихідці з України ставали відомими вченими, педагогами, медиками, митцями. Так, Юрій Дрогобич (Котермак) був доктором філософії та медицини у Болонському університеті, читав там у 1478—1482 рр. лекції з математики, очолював факультет медицини. Викладачами Краківського університету були Лукаш з Нового Града, автор відомого підручника з епістолографії, та Павло Русин з Кросна.

Навіть за несприятливих умов іноземного панування в Україні виникали школи грамоти. Там навчали дітей письма, читання, початків арифметики, молитов, співу.

Першим вищим навчальним закладом в Україні стала Острозька академія, яку бл. 1576 р. відкрив князь К.-В. Острозький у м. Острог. Цей заклад згодом піднявся до рівня тогочасних європейських академій. У ньому викладали найкращі українські та іноземні вчені.

Культурному піднесенню в Україні наприкін. XVI — на поч. XVII ст., зокрема розвиткові освіти, сприяли братства. При кожному з них було засновано братські школи. Першу з них відкрили наприкін. 1585 р. у Львові. У братських школах навчалися діти заможних міщан, козаків, нижчого духовенства, дрібної шляхти, старшин, а також сироти. Вихованці шкіл мандрували Україною, поширюючи знання.

На поч. XVII ст. центром освіти й науки в Україні знову стає Київ. Тут у 1615 р. була відкрита Київська братська школа я групувалися визначні вчені — І. Борецький, який переїхав зі Львова та став ректором, Є. Плетенецький, 3. Конистенськнй, М. Смо-трицький, К. Сакович та ін. Митрополит П. Могила також заснував школу при Києво-Печерській лаврі. У 1632 р. школи було об'єднано в Києво-Могилянській колегіум, що став на рівень західноєвропейських університетів.

Науковими центрами в Україні були Острог, Львів і Київ, де зосереджувалися навчальні заклади. Учені, які групувалися в Острозі, написали низку наукових праць з філософії, мовознавства, астрономії тощо. Професори Києво-Могилянського колегіуму сприяли розвиткові слов'янського мовознавства, української мови, розробляли проблеми філософії, логіки, психології та інших наук. Й. Кононович-Горбацький створив "Підручник логіки", а І. Гізель написав "Загальний нарис філософії".

Заслугою членів Львівського братства є започаткування книгодрукування, бо саме завдяки їхнім старанням і матеріальній допомозі найпершою друкарнею на українських землях стала друкарня, яку заснував у 1573 р. Іван Федорович (Федоров), який переїхав в Україну з Москви. 1574 р. вийшла його перша книжка — "Апостол". Переїхавши через матеріальну скруту до Острога, І. Федорович заснував там на кошти князя К.-В. Острозького другу друкарню, в якій, серед іншого, видав "Буквар" (1578) та "Острозьку Біблію" (1581). Остання стала першим повним виданням Біблії слов'янською мовою.

Братські друкарні згодом виникли також у Луцьку, Новгороді-Сіверському, Києві, інших містах. Зокрема, важливим осередком книгодрукування на поч. ХУП ст. стала Києво-Печерська лавра, де головним друкарем був Памво Беринда. Йому належить перший друкований український словник.

Найбільше пам'яток зодчества XIV — поч. XVII ст. збереглося в Західній Україні, оскільки її менше спустошували татарські орди. Збереглися повністю або в руїнах замки і міські укріплення Львова, Луцька, Кремінця, Хотина, Кам'янця-Подільського, Хуста, Мукачева, Одеська та ін. Уціліли Троїцький монастир у Межиріччі, дерев'яний собор Благовіщення у Ковелі (1505), Богоявленська церква та кругла башта в Острозі (XVI ст.) тощо.

У творчості тодішніх різьбярів і скульпторів переважала релігійна тематика, в якій яскраво виявлявся дух непокори іноземним поневолювачам. Митці найчастіше зображали в кам'яних, мідних та дерев'яних скульптурах святих, покровителів українського вояцтва — Михайла, Дмитра, Федора, Покрову. Найбільше таких пам'яток дійшло у вигляді дерев'яних хрестів, кам'яних і бронзових рельєфів на кахлях, дверях, фасадах будинків. У XVI ст. в Україні набула поширення надгробна скульптура.

Майстри українського монументального фрескового мистецтва були знаними не лише в Україні, а й далеко за її межами. На жаль, на Батьківщині майже не збереглися фрескові шедеври, за винятком фрагментів церкви св. Онуфрія на Львівщині. У кращому стані творіння українських митців уціліли в храмах Любліна, Кракова, Висли ці та ін.

Український живопис XIV—XVI ст. розвивався під животворним впливом іконопису княжої доби. Митці дбали про виразність картини, її лаконічність, простоту, ідейність змісту. Центрами живопису були Києво-Печерська лавра, а також міста Львів, Перемишль. Найчастіше трапляються ікони Юрія Змієборця, Богородиці, Архангела Михайла, Розпуття Ісуса, Таємної вечері, Різдва, Страшного суду тощо.

Плідно працювали в Україні художники-графіки, які майстерно оформляли книги. Унікальним є Київський псалтир (1397), де міститься понад 200 мініатюр, виконаних художником Спиридоном. Вишуканістю відзначається оформлення Галицького (XIV ст.) і Пересопницького (1561) Євангелій, Львівського Апостола (1574), Острозької Біблії, інших книг.

В умовах тотального наступу польської шляхти українська людність палко відстоювала свою мову, культуру, національну гідність. Окрім міщанства і козацтва, основна маса населення — селянство поставало як споконвічна національна берегиня, зберігало найвищі духовні цінності: мову, пісню, народні обряди, неповторну українську самобутність.

25. Причини та передумови національно-визвольних змагань українського народу під проводом Богдана Хмельницького
26. Ліквідація польсько-шляхетського режиму в Україні в 1648—1649 рр. Становлення Української національної держави
27. Воєнні дії між Україною і Польщею в 1650—1653 рр. Білоцерківський договір. Битва під Батогом
28. Українсько-московська угода 1654 р., її причини та наслідки
29. Розвиток Української національної революції в 1654-1657 рр.
30. Загострення кризи української державності у 1657—1663 рр. Гетьманування Івана Виговського та Юрка Хмельницького
31. Розчленування України на Лівобережну та Правобережну. Павло Тетеря та Іван Брюховецький
32. Боротьба гетьмана Петра Дорошенка за незалежність і територіальну цілісність Української держави
33. Становлення Гетьманщини. Дем'ян Многогрішний та Іван Самойлович
34. Гетьманування Івана Мазепи. Полтавська катастрофа