Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. -
29. Розвиток Української національної революції в 1654-1657 рр.

Після підписання українсько-московської угоди 1654 р. поляки і татари також об'єднали зусилля, уклавши влітку того самого року т.зв. Вічний договір, і розпочався новий етап війни.

Уже в листопаді 30-тисячна польська армія вдерлася на Брацлавщину, згодом до неї приєдналася 30—40-тисячна татарська орда. Б.. Хмельницький зажадав від Москви негайної допомоги. Однак та фактично проігнорувала його вимогу. Як наслідок, до кінця березня 1655 р. край перетворився на руїну. Московська допомога була не такою ефективною, як її уявляли.

Влітку 1655 р. театр воєнних дій перемістився на західноукраїнські землі, які Б. Хмельницький прагнув приєднати до своєї держави. 29 вересня українсько-московське військо під Городком розбило поляків і розпочало облогу Львова, визволивши незабаром усю Галичину. Водночас у порозумінні з українським гетьманом проти Польщі успішно воювала Швеція. У політичних зв'язках з Україною прагнула бути Білорусь. Здавалося, визріває можливість возз'єднання українських земель під гетьманською булавою.

Однак знову негативну роль відіграв пресловутий зовнішній фактор. З одного боку, проти долучений західноукраїнських земель до складу козацької України несподівано виступив шведський король. З іншого — почалися непорозуміння з московітами, що вимагали, щоб усі міста, які вони допомагали завойовувати, вважалися здобутком московського царя і присягали йому на вірність. До того ж на українські землі вдерлися татарські орди, яким необхідно було негайно протидіяти. Все це змусило Б. Хмельницького повернутися на Подніпров'я.

Тим часом Москва, занепокоєна успіхами Швеції, пішла на зближення з Річчю Посполитою. У травні 1656 р. цар оголосив Швеції війну, а в серпні розпочалися московсько-польські переговори у Вільні (нині м. Вільнюс — столиця Литовської Республіки), на які українську делегацію не допустили. На початку листопада було укладене т.зв. Віленське перемир'я, яке передбачало згоду Московії залишити Україну в складі Речі Посполитої після обрання її царя на польський престол. Після цієї, по суті, зрадницької угоди військовий союз України з Москвою проти Польщі фактично втратив силу.

У ситуації, що склалася, головною метою Б. Хмельницького було збереження незалежності Української держави та об'єднання в її складі західноукраїнських земель. Відповідно, необхідно було подолати опір Речі Посполитої, що чинила опір поверненню українських етнічних територій, нейтралізувати її союзника Кримське ханство, знешкодити колонізаторські плани Москви щодо України, а також забезпечити спадковість верховної державної влади як запоруки проти можливих міжусобиць за гетьманську булаву.

Для реалізації цих планів В. Хмельницький, формально не розриваючи договору з царем, насамперед спрямовує свою енергію на створення нової анти-польської коаліції без Москви і навіть усупереч її інтересам. До складу союзного об'єднання, крім України, ввійшли Швеція, Трансільванія, Молдавія, Валахія, Бранденбург.

Упродовж першої пол. 1657 р. воєнні події розвивалися у сприятливому для союзників руслі. Вони розгромили поляків під Замостям, захопили Краків, Люблін, Варшаву, інші польські міста. До складу Української держави попросилася шляхта Пиніцини, Берестейщини, Волині. На приєднання до козацької України західноукраїнських земель погодилася Швеція, до того самого схилялася Трансільванія — держави, які певний час претендували на ці території. Це був найвищий злет Української держави, політичний тріумф її творця — гетьмана Б. Хмельницького.

Та вже з літа ситуація почала змінюватися у гірший бік. Політичні плани анти польської Коаліції викликали занепокоєння сусідніх держав, насамперед Австрії і Данії, які підтримали Польщу. Відчувши загрозу своєму існуванню, на захист Вітчизни піднявся польський народ. В Україні становище ускладнювалося хворобою гетьмана, через яку він І не міг особисто контролювати перебіг подій, та антиурядовою агітацією московських агентів, що призвела до бунтів серед частини козацтва. Наслідком цього стали поразка та фактичний розпад анти-польської коаліції.

6 серпня 1657 р. серце Б. Хмельницького перестало битися. Це стало важким ударом для молодої Української держави. Смерть гетьмана знаменувала собою завершення першого етапу Національно-визвольної революції, основним завоюванням якого стали утвердження Української держави, встановлення в ній нової моделі соціально-економічних відносин, котра базувалася на дрібній власності фермерського типу.

30. Загострення кризи української державності у 1657—1663 рр. Гетьманування Івана Виговського та Юрка Хмельницького
31. Розчленування України на Лівобережну та Правобережну. Павло Тетеря та Іван Брюховецький
32. Боротьба гетьмана Петра Дорошенка за незалежність і територіальну цілісність Української держави
33. Становлення Гетьманщини. Дем'ян Многогрішний та Іван Самойлович
34. Гетьманування Івана Мазепи. Полтавська катастрофа
35. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція
36. Обмеження політичної автономії України в першій половині XVIII ст.
37. Остаточна ліквідація автономного устрою України в другій половиш XVIII ст.
38. Слобідська та Південна Україна в козацько-гетьманську добу
39. Правобережні та західноукраїнські землі в другій половині XVII — XVIII ст. Гайдамацький та опришківський рух