Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. -
62. Культура України початку XX ст.

Активізація визвольних змагань українського народу, великі соціальні потрясіння, якими ознаменувався початок XX ст., вплинули і на духовне життя, збагатили його чималим досвідом, новими званнями, привели до колосального злету національного самоусвідомлення.

Цьому значно посприяв розвиток освіти. За всієї антиукраїнської спрямованості своєї політики царський уряд змушений був піти на розширення шкільної мережі в Наддніпрянщині. Протягом 1897—1911 рр. кількість початкових шкіл зросла тут з 13 570 до 18 719. На 1 січня 1916 р. в Україні діяло понад 300 т.зв. вищих початкових училищ з 4-річним строком навчання. У результаті помітно підвищився рівень грамотності населення.

Розширювалася мережа середніх навчальних закладів. На 1915 р. в Україні було 26 тис. загальноосвітніх шкіл, у яких навчалося 12,5 тис. учнів, і понад 60 професійно-технічних училищ, де здобували освіту і навчалися ремесла бл. 5 тис. осіб. Але це все далеко не задовольняло потреб народу, 70 % якого не вміли читати і писати.

Аналогічною була ситуація у вищій школі, де кількість студентів на поч. XX ст. зросла більш яку два рази — до бл. 12,7 тис. осіб. Проте па всій території України не було жодного вищого навчального закладу (ВНЗ) з українською мовою викладання, а в царській Росії - - навіть жодної української школи на державному утриманні.

Після повалення царату в Україні почався новий етап прискореного розвитку національної культури й освіти. Вже за часів Центральної Ради було знесено основні перепони на шляху розвитку української освіти, здійснювалася інтенсивна робота з українізації школи. Загалом упродовж 1917 р. в Україні було відкрито 215 нових т.зв. вищих початкових шкіл. Крім того, в 1918 р. діяло понад 39 тис. нижчих початкових шкіл. Вперше українська мова на правах офіційної входила в середню й вишу школу.

У період Гетьманату освітньо-культурницьку політику Центральної Ради було продовжено. Восени 1918 р. в Україні вже було 150 українських гімназій, у жовтні відкрито державні українські університети у Києві та Кам'янці-Подільському. У діючих вищих навчальних закладах відкривалися українознавчі кафедри. Велика увага приділялася виданню підручників українською мовою.

Ще інтенсивніше українізацію школи здійснювала Директорія. Однак через швидку зміну політичної ситуації досягти реальних результатів не вдалося.

Важким було становище освіти на західноукраїнських землях. Влада імперії Габсбургів насаджувала школи з німецькою і польською мовами викладання. Майже недоступною для дітей трудівників залишалася середня і вища школа. Лише в результаті тривалої боротьби галицькі й буковинські українці перед Першою світовою війною домоглися відчутних успіхів. У Галичині функціонувало 6 українських державних гімназій. У них, а також у 2510 народних школах українською мовою вчилося 440 тис. дітей. На Буковині в 1911 р. було 216 українських народних шкіл із 40 тис. учнів. Діяли україномовна державна гімназія та семінарія для дівчат. Таким чином західноукраїнська молодь порівняно з юнацтвом Східної України мала більшу можливість виховуватись в українському дусі.

Значну увагу становленню національної школи приділяла Західноукраїнська Народна Республіка. Державні школи стали україномовними; неукраїнське населення здобуло право на школи з навчанням рідною мовою. Проте поразка ЗУНР не дала можливості повною мірою реалізувати ці ідеї.

Подальшого розвитку в Україні досягли наука! техніка. Значні успіхи мали вчені України в розвитку природничих наук. У галузі математики плідно працювали вчені Д. Граве, В. Стеклов, С. Бернштейн, Д. Синцов. Для розвитку фізики багато зробили професори Д. Рожанський та М. Смолуховський, хімії — С. Реформатський, І. Осипов, Б. Радзішевський, С. Толочно, В. Кемула.

Українські вчені зробили вагомий внесок у біологію і медицину. Розвиток генетики в Україні пов'язаний з іменами Л. Симиренка та М. Кащенка, Важко переоцінити внесок епідеміологів і мікробіологів М. Гамалії, Д. Заболотного, патологоанатома і бактеріолога В. Високовича та ін. у подолання таких тяжких хвороб, як чума, холера, тиф, сказ, туберкульоз тощо.

На поч. XX. ст. Україна посіла провідне місце в розвитку повітроплавання. Так, члени Одеського аероклубу С. Уточкін і С. Єфремов у 1910 р. здійснили перші в Росії польоти на літаку. Одним із піонерів авіації, основоположником важкої авіації, автором одного з перших у світі проектів гелікоптера був видатний авіаконструктор І. Сікорський. Військовий льотчик П. Нестеров у 1913 р. у Києві вперше продемонстрував низку складних фігур вищого пілотажу, зокрема "мертву петлю".

У центрі постійної і пильної уваги українського громадянства перебували суспільні науки, покликані дати відповіді на актуальні питання суспільно-політичного життя. На поч. XX ст. працювали історики О. Єфименко, Д. Багалій, В. Барвінський, неперевершений дослідник запорозького козацтва Д. Яворницький. Ученим зі світовим іменем став М. Грушевський. Серед його майже 2 тис. наукових праць найбільшою є 11 - томна "Історія У країни - Руси". Видатним представником української історіографії був І. Франко.

Плідною була робота українських вчених і в інших гуманітарних науках. І. Франко, В. Гнатюк, О. Роздольський та ін. розгорнули дослідження з українського фольклору й етнографії. Низку важливих праць з мовознавства та літератури написали

A. Кримський, В. Дубровський, Б. Грінченко, В. Перетц. Дослідником скарбів рідної культури став І. Огієнко.

Багатогранну дослідницьку діяльність проводили наукові товариства, які діяли в Україні. Великим досягненням стало відкриття 24 листопада 1918 р. Української академії наук. її першим президентом став видатний український вчений В. Вернадський.

Складна, драматична ситуація в Україні на поч. XX ст., позначена великими соціальними потрясіннями, боротьбою різних партій, ненавистю до світової кровопролитної бойні, передчуттям революційного вибуху знайшла яскраве відображення в художній літературі. У численних творах ці події відобразили М. Коцюбинський, І. Франко, О. Кобилянська, А. Тесленко, Г. Хоткевич, С. Васильченко,

B. Винниченко, В. Стефаник, Л. Мартович, М. Черемшина та ін. Справжньою гордістю українського народу став талановитий поет та історичний романіст Б. Лепкий. Яскравими барвами сяяли поезії Лесі Українки, О. Олеся, Г. Чупринки, П. Тичини, М. Рильського, М. Семенка, Гео Шкурупія, інших віртуозів пера.

Незважаючи на тяжкі умови, на поч. XX ст. продовжував діяти український театр. Важливим здобутком передової громадськості був перший стаціонарний український театр, який організував 1907 р. М. Садовський у Києві. Періодом найвищого творчого піднесення трупи П. Саксаганського — І, Карпенка-Карого були 1900—1903 рр., коли в ній об'єдналося блискуче сузір'я видатних майстрів української сцени — М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий та М. Заньковецька. У Західній Україні діяв театр "Руської бесіди".

Значно активізувалося театральне життя з початком Української революції. Зокрема, помітною подією став "Молодий театр", який заснував та очолив Лесь Курбас.

На поч. XX ст. почалася нова доба у розвитку української музики. Велике значення для виховання діячів українського сценічного мистецтва — акторів, співаків, музикантів, диригентів — мала Музично-драматична школа М. Лисенка, яку він заснував 1904 р. у Києві.

Талановитими продовжувачами творчих заповітів М. Лисенка були композитори київської школи К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий. Активну участь у творенні української музики брали молоді митці М. Вериківський, Г. Верьовка, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський. Згодом, за гетьманської доби, засновані Українська державна капела під керівництвом О. Копій ця, Державний симфонічний оркестр, який очолив О. Горілий. Плідно працювали Київська, Одеська і Харківська консерваторії.

Вагомо заявили про себе чимало обдарованих за східноукраїнських музикантів і композиторів, зокрема С. Людкевич, Д. Січинський, О. Нижанківський, В. Барвінський. До найвищого рівня світового вокального мистецтва піднялася вихованка Львівської консерваторії С. Крушельницька.

Пожвавлення національно-визвольного руху українства на поч. XX ст. вплинуло на образотворче мистецтво. В українському живописі продовжували плідно працювати відомі майстри пензля С. Васильківський, О. Світославський, П. Левченко, С. Кишинівський, М. Пимоненко та ін. У цей же період табір українських живописців поповнила велика група молодих художників — О. Мурашко, Ф. Кричевський, О. Кульчицька та ін., які разом з митцями старшого покоління творчо розвивали кращі традиції національного мистецтва.

Велику вагу для розвою національного мистецтва мало відкриття у Києві наприкін. 1917 р. Української академії мистецтв, яку очолив відомий графік Г. Нарбут.

Лідером мистецького життя західноукраїнських земель на поч. XX ст. був художник І. Труш. Традиції давнього українського живопису широко використовував Ю. Панькевич. У галузі портрета, декоративної та монументальної скульптури працював виходець з Тернопілля М. Паращук.

Посилення процесів урбанізації зумовило бурхливий розвиток міського будівництва і архітектури. Помітний слід у зовнішньому вигляді Києва залишила діяльність архітекторів О. Кобелєва, О. Вербицького, П. Альошина, В. Рикова, В. Осьмака та ін. За їх проектами споруджені будинки Педагогічного музею, Державного банку, бібліотеки Київського університету. Харківський архітектор О. Бекетов створив будинки Медичного товариства з Бактеріологічним інститутом їм. Л. Пастора і комерційного інституту. Досить вдалою спробою створення українського національного стилю в архітектурі стан будинок Полтавського земства, споруджений за проектом архітекторів В. Кричевського та К. Жукова. У Львові на поч. XX ст. швидко поширився новий стиль — модерн. Однією з найважливіших споруд у цьому стилі є будинок торгової палати за проектом архітекторів О. Сосновського і А. Захаревича.

Отже, українська культура на поч. XX ст., попри утиски й гоніння колонізаторів, лихоліття Першої світової війни, суперечливий перебіг революційних подій 1917—1921 рр., зовнішню агресію загребущих сусідів тощо, розвивалася. Усі її галузі поповнилися високомистецькими творами, важливими науковими відкриттями. Зростаючи на Ґрунті народної творчості, традицій національної класики, вона була важливим чинником патріотичного виховання українства, зробила вагомий внесок у духовний прогрес людства.

63. Встановлення комуністичного режиму в Україні. Політика "воєнного комунізму"
64. Голод 1921—1923 рр. в Україні, його причини і наслідки
65. Україна за років нової економічної політики
66. Створення Союзу PCP і Україна
67. Національна політика більшовиків на українських землях у 1920—1930-ті роки
68. Здійснення індустріалізації в Україні в 1930-ті роки. Утвердження тоталітарного режиму
69. Запровадження антинародного колгоспного ладу в Україні
70. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні, його причини та наслідки
71. Масові репресії в Україні у 1930-х роках
72. Національна політика Польщі в Галичині та на Волині у 1920—1930-х роках