Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. -
79. Масові репресії комуністичного режиму на західноукраїнських землях у 1939—1941 pp.

Прихід Червоної армії у вересні 1939 р. на західноукраїнські землі викликав піднесення серед більшості місцевого населення. Воно висловлювало свою щиру вдячність за звільнення від польського гноблення та за омріяне возз'єднання українських земель. На честь "визволителів" у містах і селах зводилися тріумфальні арки, нерідко прикрашені синьо-жовтими прапорами, їх вітали хлібом І сіллю, квітами, церковними процесіями а хоругвами та Іконами,

Однак у процесі утвердження тоталітарного режиму первісний ентузіазм західних українців почав згасати. Позитивні соціально-економічні та культурно-освітні зміни на ново приєднаних землях супроводжувалися масовими репресіями, які спрямовувалися проти всіх, "хто міг би" чинити опір новим порядкам. Згідно з інструкцією НКВС, до категорії "ворогів народу" зараховувалися всі члени колишніх політичних партій, організацій та товариств, землевласники, чиновники, учасники визвольних змагань, служителі релігійних культів та ін. Згодом до них приєднали селян, які виступали проти насильницької колективізації.

Найпоширенішим різновидом репресій були депортації, коли тисячі ні в чому не винних людей, затаврованих як "вороги народу", без будь-якого слідства, суду та навіть без формального звинувачення арештовували і в товарних вагонах вивозили в глиб СРСР. Чимало їх гинули по дорозі. Ті ж, хто виживав, у нелюдських умовах змушені були працювати на благо "соціалістичної Батьківщини".

Водночас із репресіями на ново приєднаних територіях було створено широку тюремну мережу. На поч. 1941 р. там перебувало бл. 25 тис. ув'язнених, головним чином студенти, вчителі, лікарі, адвокати, представники заможнішого населення. Особливо трагічно склалася їхня доля з початком німецько-радянської війни, коли нарком внутрішніх справ Л. Берія розпорядився "...розстріляти всіх осіб, що перебувають під слідством, засуджених за контрреволюційні злочини, а також осіб, що скоїли розтрати у великих розмірах". Вже 5 липня йому доповіли про виконану "роботу", тобто розстріли в'язнів, — всього понад 15 тис. осіб.

Загалом за 1939—1941 рр. жертвами репресій — депортацій, ув'язнень, розстрілів — став чи не кожен 10-й мешканець Західної України. В одній лише Галичині, за підрахунками дослідників, за той період населення зменшилося майже на 700 000 осіб, Тільки за один рік до 90 000 осіб було репресовано за політичними ознаками на Буковині та в Бессарабії. Ці дані свідчать, що репресії комуністичного режиму як у цілому по Україні, так і на ново приєднаних західноукраїнських землях, мали масовий характер і були спрямовані на знищення та асиміляцію української нації.

Порятунком для багатьох західних українців від комуністичних репресій стали втечі у німецьку зону окупації — т.зв. Генеральне губернаторство, до якого належала й частина етнічних українських земель. Протягом 1939—1940 рр. сюди втекли до ЗО тис. осіб, передусім члени політичних партій, діячі кооперації, науки і культури. Тут виникали українські громадсько-культурні організації, відкривали школи, комітети самодопомоги, кооперативні, молодіжні та спортивні організації тощо. Навесні 1940 р. для захисту соціально-економічних інтересів українців у Генерал-губернаторстві було створено координаційний орган під назвою Український центральний комітет, який очолив відомий учений В. Кубійович.

Ті українці, що залишилися під радянським режимом, намагалися протистояти зростаючим безчинствам. Активною була позиція церкви, насамперед греко-католицької на чолі з митрополитом А. Шептицьким, яка надавала значну моральну підтримку населенню та відкрито протестувала проти численних насильств з боку нової влади, апелювала до вищого державного керівництва. Чинити опір намагалася також молодь, насамперед студентська, відмовляючись вступати до комсомолу та відвідувати лекції з марксизму-лєнінізму, розповсюджуючи антирадянські листівки.

Єдиною політичною силою, що не лише зберегла свою структуру, а й значно розширила її, стала ОУН. Маючи великий досвід нелегальної діяльності, вона постійно поповнювалася новими кадрами, які не хотіли миритися з панівним режимом. Націоналісти розповсюджували антирадянські прокламації, вивішували синьо-жовті прапори, перешкоджали проведенню виборів та колективізації, вбивали представників радянської адміністрації тощо. Значною перешкодою на шляху організаційного зміцнення націоналістичного руху був розкол після вбивства Є. Коновальця. Він призвів до утворення двох окремих і непримиренних організацій: ОУН бандерівської (ОУН-б), або революційної, очолюваної С. Баядерою, та ОУН-мельниківської(ОУН-м), очолюваної А. Мельником, які впродовж багатьох років поборювали одна одну. Це завдало великої шкоди всьому українському національно-визвольному рухові, хоча ОУН і надалі залишалася єдиною організованою політичною силою, яка боролася за незалежність і соборність України.

Отже, приєднання західноукраїнських земель до УРСР було визначною подією, важливим етаном у боротьбі за соборність, у результаті якого вперше за 1 кілька століть історії переважна більшість українців об'єдналася в межах однієї держави. Однак реалізація цієї акції мала окупаційний характер, оскільки була наслідком злочинної змови двох диктаторів та завдала невимовних страждань великій частині населення Західної України, серед якого у результаті запанували антикомуністичні та антирадянські настрої. До того ж, приєднуючи західноукраїнські землі, радянський режим переймався не інтересами українського народу, а прагненням назавжди покінчити там із національно-визвольним рухом.

80. Початок радянсько-німецької війни. Встановлення нацистського окупаційного режиму в Україні
81. Рух Опору проти нацистської окупації в Україні
82. Визволення України від нацистських загарбників. Возз'єднання українських земель
83. Труднощі післявоєнної відбудови в Україні. Голод 1946—1947 рр.
84. Соціально-економічні та політичні процеси в Західній Україні після Другої світової війни. Боротьба ОУН і УПА проти тоталітарного режиму
85. Ідеологічний наступ комуністичного режиму в Україні після Другої світової . війни (1945—1953 рр.)
86. Культурне життя періоду Другої світової війни та післявоєнної відбудови
87. Суспільно-політичне та економічне становище України в період хрущовської "відлиги". Шістдесятництво
88. Наростання кризових явищ у соціально-економічному житті України другої половини 1960-х — середини 1980-х років
89. Посилення реакції в політичному та національно-культурному житті України другої половини 1960-х — середини 1980-х років