Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. -
85. Ідеологічний наступ комуністичного режиму в Україні після Другої світової . війни (1945—1953 рр.)

Незважаючи на перемогу над нацизмом, у політичному і культурному житті СРСР нічого не змінилось. ЦК більшовицької партії на чолі зі Сталіним, стурбований, щоб не похитнулися ідеологічні впливи комуністичних ідей на десятки мільйонів людей, які перебували під окупацією та за кордоном, вдавався до превентивних заходів. На другий день після капітуляції Німеччини було видано наказ про створення концентраційних таборів на 1 млн. осіб для червоноармійців, які були у німецькому полоні. Ще раніше, у травні 1944 р., комуністичний режим вдався до масової депортації народів, які нібито виявляли "нелояльність" щодо радянської влади. У • той час з Криму було виселено 165 тис. татар, 14,7 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 8,5 тис. вірменів. Подібні плани розроблялися й щодо українців.

Сталін і його оточення виробили план нещадної боротьби з інакодумством. Ідеологічний відділ ЦК ВКПб) накинувся на "гнилу" західну буржуазну . культуру, що, як і капіталізм, є "умираюча, розтлінна, ворожа і шкідлива для радянських людей". Було піддано нищівній критиці ленінградські журнали "Звезда" і "Ленинград". Постраждало багато талановитих письменників, зокрема М. Зощенко, А. Ахматова та ін.

Паралельно почалося зростання великодержавного російського шовінізму. Газети з номера в номер наголошували на абсолютному пріоритеті російського народу в літературі, мистецтві, науці та техніці. З'явилися статті про "безрідних космополітів", котрі нехтують великими талантами росіян. Навіть Т. Шевченко й І. Франко, за влучним висловом публіциста В. Дружбинського, потрібні були не самі по собі, а лише як "молодші брати великих російських революціонерів". Далі ця всесоюзна боротьба автоматично переросла в цькування національної інтелігенції, що й було ідеєю всієї кампанії.

З Москви ідеологічні звинувачення посипалися на Україну. Оскільки вона була під окупацією гітлерівців, то, мовляв, уся заражена буржуазним духом. Тривали звинувачення у відродженні в Україні "буржуазного націоналізму". Неодноразово наголошувалося на необхідності викорінення "ворожої буржуазно-націоналістичної ідеології", "націоналістичної концепції" в літературі та мистецтві.

Перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов та його поплічники з ідеології почали брудну кампанію цькування української інтелігенції. Лише впродовж серпня — жовтня 1946 р. видано 5 ідеологічних постанов: про "Історію української літератури", про журнали "Перець", "Вітчизна", 2 постанови про репертуар театрів. Дісталося недавно звільненому з концтабору О. Вишні за спробу довести свою самобутність. Не пощадили й таких визваних майстрів слова, як М. Рильський, Ю. Яновський, О. Довженко, В. Сосюра та ін. Авторів "Історії української літератури" звинуватили в аполітичності, а "Історії України" — у спотвореному зображенні минулого українського народу. Злива критики впала на В. Coсюру за вірш "Любіть Україну". Недостатню увагу до ролі росіян в опері "Богдан Хмельницький" закидали композиторові К. Данькевичу. Колективам усіх газет та журналів було вказано на необхідність глибше висвітлювати "комуністичне будівництво", а не зосереджуватися на вузькій місцевій тематиці, що, мовляв, веде до "буржуазного націоналізму".

Не було пощади західноукраїнській інтелігенції. Уціліли ті її представники, які вчасно емігрували на Захід. Інші, як правило, були закатовані, перебували в концтаборах або піддавалися адміністративним гонінням. Було влаштоване справжнє судилище над письменником, вченим і громадським діячем М. Рудницьким. Після загибелі в 1949 р. письменника-комуніста Я. Галана арешти, звільнення та публічні каяття інтелігенції стали нормою.

Широкомасштабною кампанією морально-політичного тиску на суспільство стала боротьба проти "низькопоклонства" перед Заходом, яка розгорнулася наприкін. 1948 р. Нехтуючи позитивним досвідом індустріально розвинених країн, комуністичний режим засуджував усе буржуазне, американське, західноєвропейське, прирікаючи країну на хронічне відставання в розвитку науки і техніки. Зокрема, академік Т. Лисенко та його спільники, підтримані партійним керівництвом, почали безглузду боротьбу проти генетиків. Упередженим було ставлення комуністичних ідеологів і до кібернетики, яку вони вважали лженаукою. Це призвело до того, що радянська наука відстала на десятиліття у найперспективніших галузях знань.

Отже, незважаючи на значну роль України у Другій світовій війні, вона й надалі залишалася цілком залежною від союзного центру. Чи не єдиними здобутками українців у цей час стали об'єднання переважної більшості українських земель у складі УРСР та входження її у 1945 р. до складу держав — засновниць Організації Об'єднаних Націй. Членство в ООН хоча й було декларативним, та все ж нагадувало світові про існування окремого українського народу, що прагнув до воді.

86. Культурне життя періоду Другої світової війни та післявоєнної відбудови
87. Суспільно-політичне та економічне становище України в період хрущовської "відлиги". Шістдесятництво
88. Наростання кризових явищ у соціально-економічному житті України другої половини 1960-х — середини 1980-х років
89. Посилення реакції в політичному та національно-культурному житті України другої половини 1960-х — середини 1980-х років
90. Дисидентський рух в Україні
91. Суперечливість перебудовних процесів в Україні. Чорнобильська катастрофа та її наслідки
92. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років
93. Від Декларації про державний суверенітет України до референдуму про її незалежність
94. Українська культура другої половини XX ст.
95. Україна в період утвердження національної державності. Президент Леонід Кравчук