Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. -
87. Суспільно-політичне та економічне становище України в період хрущовської "відлиги". Шістдесятництво

Смерть Й. Сталіна 5 березня 1953 р. породила серед пригноблених народів Радянського Союзу, в т. ч. й українського, сподівання на суттєве поліпшення їх становища. До певної міри ці надії справдилися, оскільки такого розгнузданого терору, як раніше, вже не було. Однак СРСР і надалі залишався тоталітарною державою, котра ігнорувала як права народів, так і свободи окремої людини.

Уже в перші місяці після смерті тирана, коли в керівництві ЦК КПРС (назва з 1952 р.) почалася боротьба за владу, Україна відчула деяке полегшення: Відновилися елементи українізації. Місцевих мешканців масово приймали до лав партії, призначали на відповідальні посади, віддавали належне українській мові. Збільшилася частка українців у центральних державних і партійних установах УРСР. Вперше в історії УРСР посаду першого секретаря ЦК КПУ обійняв українець О. Кириченко.

У 1954 р. з нагоди 300-річчя "возз'єднання" України з Московією Верховна Рада СРСР видала указ про включення Кримської області до складу УРСР. Такі дії уряду й Верховної Ради РРФСР, які , добровільно ініціювали питання про передачу півострова Україні, були зумовлені неспроможністю Росії забезпечити населення і Чорноморський флот передусім продуктами харчування. З економічного погляду повоєнний Крим був банкрутом, йому необхідно було надавати постійну фінансову допомогу. Тому, щоб виправити ситуацію, Україна десятиліттями вкладала значні інвестиції в економіку Криму, витягла його з банкрутства.

Тим часом з ініціативи М. Хрущова, який вийшов переможцем у боротьбі за владу в Москві, розпочалися процеси, спрямовані на лібералізацію суспільно-політичного життя. Вони започаткували період, який увійшов в історію під назвою відлига. Головним здобутком цього часу стала реабілітація безвинних жертв сталінських репресій.

У ніч з 24 на 25 лютого 1956 р. на XX з'їзді КПРС М. Хрущов виголосив таємну доповідь про культ особи Сталіна. Делегати були шоковані, почувши про злочини жорстокого тирана, сфабриковані ним І змови, його військову некомпетентність, депортації цілих народів тощо. Гостро критикуючи Сталіна, М. Хрущов, проте* не згадував про злочинну суть самої комуністичної системи. Та, незважаючи на непослідовність, сам факт викриття зловісної діяльності Сталіна мав велике значення, адже було зроблено крок до зламу страхітливої репресивної машини, що перетворила країну на великий концентраційний табір.

В Україні процес десталінізації суспільного життя розгортався дещо повільніше, ніж у центрі. Тон і зміст критики були стриманішими. Зміни стосувалися переважно сфери культурного життя. В галузі ідеології та політики вони не виходили за межі вказівок центру. Така ситуація значною мірою зумовлювалася надто свіжими ще в пам'яті широкомасштабними репресіями, які в Україні, як ніде набрали найстрахітливіших. ознак. Проте з наростанням валу засудження сталінізму активізувалися й українці.

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті України сприяла реабілітація, хоча й часткова, жертв сталінських репресій. З 1956 по 1963 р. в Україні було повністю реабілітовано 250 тис. осіб. Влада погодилася реабілітувати колишніх партійних і радянських керівників України, простих членів партії, проте не поспішала з реабілітацією сотень тисяч українців, звинувачених у "націоналізмі".

Загалом ліберальні зміни відбувалися нелегко. Влітку 1957 р. проти курсу на засудження "культу особи" Сталіна виступила верхівка ЦК партії. Вважаючи, що М. Хрущов у викритті Сталіна пішов надто далеко, т.зв. антипартійна опозиція вирішила усунути його від влади. Проте змовники -В. Молотов, Л. Каганович, Г. Доаленков, Д. Шепілов зазнали невдачі. У 1961 р. почалася нова хвиля десталінізації, кульмінацією якої стали винесення мумії тирана з кремлівського мавзолею та перейменування всіх об'єктів, які мали ім'я Сталіна.

З початком десталінізації було зроблено спробу переглянути й деякі аспекти економічної політики, щоправда, не зачіпаючи основ тоталітарної системи. Передусім М. Хрущов почав реформувати сільське господарство у яке перебувало у стані хронічної кризи. В 1953 р. він домігся для колгоспів підвищення закупівельних цін на м'ясо, молоко, зерно; списання боргів; зниження податків; зменшення обсягів обов'язкових поставок державі сільськогосподарської продукції. Ці послаблення дещо оживили немічне сільське господарство, підвищили прибутки колгоспників.

Через рік, бажаючи покінчити з постійною нестачею продуктів харчування, М. Хрущов запропонував програму освоєння цілинних земель у Казахстані та Західному Сибіру. Однак це дало лише тимчасовий ефект, не вирішивши проблеми хронічного відставання сільського господарства. Україна змушена була направити на цілину бл. 100 тис. молодих людей, значні фінансові й матеріальні ресурси, що призвело до зменшення посівних площ у самій республіці.

Наступним кроком М. Хрущова стала т.зв. кукурудзяно-горохова епопея. Спостерігаючи за успіхами аграрного сектору СІЛА, він вирішив запровадити окремі досягнення американських фермерів у СРСР. Колгоспам і радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху та деяких інших культур, що мало підняти рівень кормової бази тваринництва, а отже, забезпечити потреби споживачів у молоці, м'ясі, маслі тощо. В цілому добру ідею в умовах радянської дійсності, безвідповідальності й загальної безгосподарності було повністю дискредитовано. Якщо з 1950 по 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65 %, то в 1958—1964 рр. — на 3 %. У 1962 р. СРСР вперше змушений був закупити зерно за кордоном.

У цілому негативні наслідки мали й ліквідація машинно-транспортних станцій (МТС) та передача їх техніки колгоспам, боротьба з присадибними господарствами, створення "рукотворних морів" тощо.

Експерименти відбувалися також у промисловості. У 1957 р. почали реформувати управління народним господарством. Вважаючи над централізовані галузеві міністерства неспроможними забезпечити швидке зростання промислового виробництва, М. Хрущов замість них утворив територіальні управління — ради народного господарства (раднаргоспи). Це дало деякий ефект. Поменшало абсурдних зустрічних перевезень вантажів, було закрито сотні підприємств, які дублювали одне одного, ліквідовано окремі міністерства, скорочено адміністративно-управлінський апарат. Тисячі заводів і фабрик, позбувшись опіки центру, збільшили випуск теле- і радіоприймачів, пральних машин, пилососів, холодильників, фотоапаратів, мотоциклів, інших дефіцитних товарів. Темпи приросту промислової продукції у 1950-х — першій пол. 1960-х років майже вдвічі перевищували показники 1965—1985 рр. У цьому розумінні період правління Хрущова був най-динамічнішим для розвитку української промисловості .

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Реформи мали половинчастий характер. Ні М. Хрущов, ні тим більше його найближче оточення не ставили питання про повний злам командно-адміністративної системи, ліквідацію централізації.

Чи не найважливішою подією українського суспільно-політичного життя періоду "відлиги" стала поява нового покоління талановитих літераторів та митців, які одержали назву "шістдесятників". Вони виступали за оновлення тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти панівної задушливої атмосфери, вимагали припинити втручання партії в справи літератури й мистецтва, боролися за справжні культурні цінності, провідну роль української мови, національну свободу, людську гідність. Серед провідних постатей нової плеяди були поети Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, літературні критики І. Дзюба, Є. Сверстюк, І. Світличний, художники П. Заливаха, А. Горська, кінематографісти Ю. Ільєнко, Л. Осика, журналіст В. Чорновіл та ін.

Значну роль у пробудженні національної гідності української інтелігенції відіграли поетичні вечори" Велику популярність здобули твори В. Симоненка, Л. Костенко, М. Вінграновського, І. Драча та ін. їхні виступи збирали тисячні аудиторії.

Вбачаючи у пошуках творчої молоді зародки опозиційності, можновладці перейшли у наступ на шістдесятників. У 1963 р. за їх "перевиховання" взявся партійний ідеолог України А. Скаба. Було розгорнуто кампанію проти тих, хто приділяв "надмірну увагу" негативним явищам сталінської доби. До непокірних почали застосовувати адміністративні заходи: їм не дозволяли друкуватися у часописах, розганяли літературно-мистецькі вечори, закривали клуби творчої молоді.

Гоніння на шістдесятників свідчили про завершення відлиги. М. Хрущов був сином своєї епохи, причетним до багатьох її злочинів, тому не зміг відмовитися від використання старих методів. Так, поборюючи культ особи, він ревниво оберігав авторитарний стиль правління. Процес реабілітації жертв сталінських репресій супроводжувався новими політичними репресіями. Ще в 1958 р. було заборонено й знищено віддруковану збірку поезій Д. ІІавличка "Правда кличе", де автор викривав жахіття сталінської доби. У тому самому році в СРСР вийшов закон про реформу освіти, який відкрито надавав пріоритет у мовному питанні російській мові. Посилювалася антирелігійна кампанія, внаслідок якої в Україні було ліквідовано майже половину наявних парафій, монастирів, семінарій.

Значно підривали "хрущовську відлигу" і покладали край будь-яким сподіванням на краще непослідовні економічні експерименти, домінування вольових рішень, серйозні прорахунки у зовнішній політиці. Після нетривкого поліпшення знову почав падати рівень життя народу. У країні зростало невдоволення .

Стиль та методи керівництва М. Хрущова викликали роздратування значної частини парт номенклатури, яка звикла до панівного становища і боялася його втратити у процесі численних хрущовських реорганізацій. У жовтні 1964 р. змовники досягли мети — на Пленумі ЦК КПРС Хрущова звільнили з посади першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів СРСР.

88. Наростання кризових явищ у соціально-економічному житті України другої половини 1960-х — середини 1980-х років
89. Посилення реакції в політичному та національно-культурному житті України другої половини 1960-х — середини 1980-х років
90. Дисидентський рух в Україні
91. Суперечливість перебудовних процесів в Україні. Чорнобильська катастрофа та її наслідки
92. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років
93. Від Декларації про державний суверенітет України до референдуму про її незалежність
94. Українська культура другої половини XX ст.
95. Україна в період утвердження національної державності. Президент Леонід Кравчук
96. Проблеми соціально-економічного та політичного реформування українського суспільства в 1994— 2004 рр. Президент Леонід Кучма. Прийняття нової Конституції
97. Українська помаранчева революція 2004 р.