Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. -
99. Діяльність України на міжнародній арені після проголошення незалежності

Україна, незважаючи на свій, по суті, колоніальний статус у складі СРСР, певною мірою була причетною до міжнародної політики. Передусім це було пов'язано з визнанням її у 1945 р. членом — фундатором ООН, що давало можливість протягом усього післявоєнного періоду час від часу нагадувати світовій спільноті про своє існування. Ставши незалежною, Українська держава розпочала якісно новий етап у зовнішньополітичній діяльності, головним змістом якого було перетворення її з об'єкта геополітики на рівноправного суб'єкта міжнародного співтовариства.

Основні принципи зовнішньополітичної стратегії України були закладені ще Декларацією про державний суверенітет. Українська PCP урочисто проголосила про свій намір стати в майбутньому нейтральною державою, яка дотримується 3 неядерних принципів; не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Наступним кроком у формуванні зовнішньополітичних орієнтирів стали Основні напрями зовнішньої політики України, схвалені 2 липня 1993 р. Основоположними чинниками визначалися: відкритість політики, співробітництво з усіма зацікавленими партнерами, уникнення залежності від окремих держав; вирішення будь-яких міжнародних спорів виключно мирними засобами; дотримання принципів взаємоповаги, рівноправності, невтручання у внутрішні справи інших держав; відсутність територіальних претензій до сусідніх держав і невизнання територіальних претензій до себе; визнання пріоритету загальнолюдських цінностей.

Юридично закріпила основні принципи зовнішньополітичної діяльності України Конституція від 28 червня 1996 р. Вони-спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Важливою подією на шляху євроатлантичної інтеграції України стало підписання нею 26 лютого 1992 р. Гельсінського заключного акта. Головним принципом цього документа було положення про відсутність територіальних претензій та непорушність кордонів.

Певне напруження у відносини між Українською державою та Заходом, внесла проблема ядерної зброї, розміщеної на українській території. Остаточний компроміс було досягнуто 14 січня 1994 р., коли у Москві президенти України, США та Росії підписали тристоронню заяву, згідно з якою США та Росія пообіцяли надати Україні Гарантії безпеки, як тільки вона стане учасником Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. У 1996 р. Українська держава, виконавши взяті зобов'язання, стала першою країною світу, яка відмовилася від ядерної зброї.

Зростання зовнішньополітичної активності України у західному напрямі виявилося у тому, що на 1 січня 1995 р. вона була членом 37 міжнародних міжурядових організацій, зокрема ОБСЄ, Світового банку, МВФ, ЄБРР, Ради Європи.

Україна першою з країн СНД ще у 1994 р. підписала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, вступ до якого є її стратегічною метою. Нині триває переговорний процес про утворення зони вільної торгівлі з ЄС та надання Україні і статусу асоційованого члена цієї організації.

Продуктивними є відносини України з НАТО, як найбільш ефективною структурою колективної безпеки в Європі. У1994 р. вона приєдналася до програми співробітництва з НАТО "Партнерство заради миру", а в 1997 р. підписала Хартію про особливе партнерство з НАТО. У червні 2003 р. мету вступу нашої країни до НАТО було зафіксовано Верховною Радою у Законі "Про основи національної безпеки України".

Надзвичайно важливою для нашої держави є участь у діяльності ООН. Упродовж 2000—2001 рр. Україна виконувала високі обов'язки непостійного члена Ради Безпеки ООН. З кожним роком активнішою стає участь українських вояків у миротворчих силах ООН, які виконують завдання у регіонах, де тривають міжетнічні та громадянські конфлікти. Динамічнішим стало двостороннє співробітництво України з такими державами, як СІЛА, Канада, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Австрія та ін. Зокрема, 19 грудня 2008 р. Україна та США уклали хартію про стратегічне партнерство, де наголошується на важливості двосторонніх відносин у сфері оборони, безпеки, економіки, торгівлі, енергетичної безпеки, демократії і культурного обміну.

Плідно розвиваються відносини із західними сусідами, передусім Польщею, яка є стратегічним партнером України, а також Угорщиною, Чехією, Словаччиною. Дещо напруженими певний час були відносини з Румунією, окремі політичні кола якої висували до України територіальні претензії. Почасти їх розв'язав Міжнародний Суд у Гаазі, який 3 лютого 2009 р. ухвалив компромісне рішення у справі позову Румунії проти України щодо розподілу чорноморського шельфу навколо українського острова Зміїний.

Негативним фактором на шляху зміцнення зв'язків України із Заходом тривалий час була невизначеність її міжнародної політики, зокрема т.зв. багатовекторність, що зводилася до балансування між прагненням увійти до кола західних країн і традиційною лояльністю до Росії. Надзвичайно серйозної шкоди іміджу України на міжнародній арені завдали вбивство журналіста Г. Ґонґадзе та гальмування владою його розслідування, "касетний скандал", відсутність прогресу щодо свободи засобів масової інформації, повалення прозахідного уряду В. Ющенка, недемократичні вибори тощо.

Істотно поліпшився імідж України у світі під час Помаранчевої революції 2004 р., яка кардинально змінила сприйняття української держави й українців у світі. Важливе значення на шляху зміцнення відносин зі світовою спільнотою також мали демократично проведені українською владою парламентські вибори 2006 та 2007 рр.

Однак невдовзі Україна почала втрачати потенціал і привабливість, які отримала завдяки революції. Міжусобна боротьба українських політичних. кланів, їх безвідповідальність і корумпованість, нездатність під час прийняття політичних рішень керуватися національними, а не особистими інтересами, небажання проводити реформи викликали у світі глибоке розчарування і скептицизм навіть у найвідданіших прихильників.

Важливими для України є двосторонні міждержавні зв'язки з країнами СНД, а також багатосторонні консультації та переговори в рамках співдружності. Щоправда, від самого початку створення СНД намітилася відмінність у стратегії України і Роси щодо майбутнього цього об'єднання. Якщо Росія, яка дедалі активніше ставала на шлях неоімперіалізму, розглядала СНД як механізм утримання під контролем республік колишнього Радянського Союзу, то Україна, навпаки, вбачаючи в СНД передусім механізм "цивілізованого розлучення", обстоювала суто консультативний характер органів співдружності та їх рішень. Наша держава не е членом СНД, а лише "країною-учасницею" з асоційованим статусом.

У відстоюванні своєї позиції щодо СНД Україна спирається передусім на підтримку Грузії, Азербайджану, Молдови, разом з якими вона в 1997 р. створила міждержавне об'єднання під назвою ГУАМ, та Туркменистану, котрі також насторожено ставляться до спроб Росії перетворити співдружність на наддержавне утворення. Спільні економічні та політичні інтереси зближують Україну і а іншими державами СНД.

Завданням особливого значення е для України налагодження збалансованого і справді партнерського співробітництва з Росією, за одночасної ефективної протидії будь-яким посяганням на свою незалежність. Однак досі значна частина представників московської політичної еліти не позбулася від імперського мислення і демонструє неготовність сприймати нові незалежні держави, у т. ч. Україну, як рівноправних партнерів. Так, російський парламент неодноразово приймав постанови, які були не лише відкритим втручанням у внутрішні справи нашої держави, а й містили територіальні претензії до неї.

Прагнучи примусити Україну до поступок, Росія щонайменше 7 разів протягом 3 років переносила процедуру укладання російсько-українського Договору про дружбу, співробітництво і партнерство, який був парафований у 1995 р., а підписаний лише 30 травня 1997 р. Тривалий час вона безпідставно зволікала з делімітацією кордону між нашими країнами. Тільки в січні 2003 р. було нарешті підписано Договір про суходільний кордон між Росією та Україною. Але статус Азовського моря та Керчинської протоки дотепер не визначено.

Власне, відсутність делімітації кордону в Азово-Керченській акваторії ледь не призвела до силового протистояння між Україною та Росією. Яблуком розбрату став острів Коса Ту зла в Керченській протоці, коли в жовтні 2003 р. російська влада без будь-яких консультацій із Україною розпочала спорудження дамби з території Краснодарського краю РФ у бік острова, що є невід'ємною частиною української території.

Отже, основним підсумком незалежного існування Української держави стало усвідомлення нею того, що посісти гідне місце у світовому співтоваристві можна лише за умов якісного реформування економіки, забезпечення своїм громадянам належних соціальних стандартів, реальної демократизації суспільства, його політичної стабільності, дотримання прав людини, відкритості та послідовності зовнішньої політики. Безперечно, поза світовими глобальними і регіональними процесами становлення стабільної, демократичної, економічно процвітаючої України просто неможливе. Належачи до Європи географічно й історично, Україна зобов'язана стати європейською країною фактично.

100. Культура незалежної України
Рекомендована література з курсу "Історія України"
Відчуття вічності. Вступне слово.
Книга перша. Лицарі дикого поля.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
БОГДАН ГЛИНСЬКИЙ. Князь, гетьман українського козацтва.
Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.
Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.