Козацькі вожді України - Сушинський Богдан -
РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

"Як часто доводиться шкодувати, що предки наші були набагато охочішими до шаблі та плуга, ніж до пера. Якщо народ сам лінується увічнювати власну історію в правдивих та мудрих письменах, за нього це починають робити історики інших народів. Але тоді вже не доводиться нарікати, що роблять вони це, виходячи з власних уподобань і власною розуміння, підганяючи історію під свої національні інтереси, свою національну гідність.

Вся відома нам історія України може слугувати найяскравішим прикладом такої наруги над минувшиною народу".

Богдан Сушинський.

Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

На перший погляд, князь Михайло Глинський (р. н. невід. - помер 1534) не мав безпосереднього стосунку до становлення козацького руху в Україні. Одначе обминати цю постать в нашій історії було б несправедливо і безглуздо. По-надто, що в повстанні, яке він підняв 1508 року, намагаючись від'єднати українські землі від Литви, а відтак - і від Польщі, брали участь загони козаків. Та й інші повстанці вже починали називати себе козаками, аби ворогам зрозуміліше було, з ким вони мають справу.

Михайло Глинський походив з давнього татарсько-українського, але остаточно зукрашеного роду, що осів в Україні ще за часів князя Вітовта і відтоді не раз ставав на оборону землі нашої. Маєтності його традиційно обіймали терени Полтавщини й Полісся, одначе князь не належав до тих магнатів, які звикли дбати тільки про примноження власних статків. З натури він був мандрівником, романтиком і, звичайно ж, воїном. Відомо, що освіту він здобував у Західній Європі. Спосіб життя та мислення європейців, рівень культури країн того мало знаного тоді в Україні світу настільки зацікавили молодого князя, що чималу частину життя він перебув у подорожах спочатку по Італії, де знайомився з надбанням мистецької та філософської еліти цієї країни, а також з її давньою і славетною військовою історією; а згодом - по Іспанії. Відомо також, що чимало часу він віддав військовій службі в Германії, а згодом - в армії курфюста Саксонського Альбрехта. Є думка, що М. Глинський узагалі був одним з найперших українців, яким вдалося грунтовно зазнайомитися з набутна ми західноєвропейської цивілізації в епоху ренесансу і добре опанувати військову майстерність. Він також вільно володів кількома іноземними мовами.

На той час в українсько-литовських землях людей з такою освітою і таким знанням європейської культури та військової справи було дуже мало. Тож коли 1500 року князь повернувся в Україну, слава про нього швидко досягла литовської і польської столиць.

Великим князем Литовським о цій добі стає Олександр І (1461-1606), брат польського короля Яна-Альбрехта. Литва і Польща вже були досить тісно поєднані, проте Литовське князівство все ще почувалося осібною державою, і Великий князь Олександр прагнув створити при собі "освічений" двір, на зразок королівських дворів Франції чи Іспанії, щоб постати перед світом монарх ом-просвітителем - тоді це саме входило в моду. Тож не дивно, що він одразу наблизив до себе одного з найосвіченіших аристократів країни, князя М. Глинського, і навіть призначив його маршалком (тобто розпорядником) двору. По суті Глинський стає керівником адміністрації Великого князя і першим його радником.

Слід сказати, що дружиною Великого князя була донька Московського князя Івана III Олена, яка так і не спромоглася порозумітися з оточенням свого чоловіка. Почалося з того, що вона відмовилась перейти в католицтво, за що дістала дуже небезпечне прізвисько "схизматки" і - рідкісний випадок - так і не перейшла коронації на польську королеву. Одначе це не стало на заваді її зближенню з князем М. Глинським, завдяки чому князь досить швидко познайомився з деякими впливовими московськими чиновниками, що прибували до Литви з посольськими місіями. Згодом це йому стало в пригоді.

Ще дужче зміцнів авторитет М. Глинського, коли 1506 року" виступивши на чолі литовсько-козацьких військ, він розбив великий загін татар, що вдерлись у межі князівства. Перемога ця настільки вразила всіх, що він набуває слави не лише як політичний, а й як військовий діяч. І хтозна, можливо, згодом він дістав би призначення й на коронного гетьмана, тобто став би головнокомандувачем усіх збройних сил держави. Та сталося інше. Того, 1506 року Великий князь Олександр помер. Цілком несподівано. Як припускали, від отрути. При литовському і польському дворах у цьому злочині неофіційно звинувачують князя М. Глинського, оскільки гадають, що це лежало в його проукраїнських інтересах.

Чи мав князь щось спільне з убивством, чи ні, з'ясувати не вдалося. Проте достеменно відомо, що на той час М. Глинський уже стояв на чолі групи впливових українських аристократів - князів та бояр, які не зичили собі, щоб Україна й надалі мала статус окраїни Литовської держави і прагнули відродити великокняжий престол у Києві. їм дуже не подобались намагання польських королів остаточно ліквідувати литовську державність та об'єднати Литву, а отже й Україну, під польською короною. Нагадаю, що на той час українську автономію теж було ліквідовано. 1452 року Великий князь Казимир Ягайло скасував Волинське князівство, і Волинню почав правити його намісник. А 1470 року те саме сталося й з Києвом, що його, хоч і номінально, але все ще вважали столицею українських земель. На домір лиха в Литві запанувала думка, ніби князь Глинський претендує ще й на литовський престол. Це теж живило підозру та давало підстави для звинувачень Глинського в убивстві Великого князя. Та прямих доказів ніхто не мав.

Усе залежало від того, як поставиться до справи новий Великий князь, Сигізмунд І, який разом з тим став і королем Польщі. Досить швидко з'ясувалося, що ставиться той до українського князя з недовірою, бо розслідування не припинилося. Розуміючи, що втрачати йому вже нічого,

М. Глинський повертається до своїх поліських володінь, віднаходить спільників серед місцевих українських аристократів і починає збирати військо. Метою замисленого повстання було, на першому етапі, створення Великого князівства Київського, навколо якого згодом можна було б збирати землі, що входили свого часу до складу Русі-України (Русі Київської).

Увесь 1507 рік минув для М. Глинського в приготуваннях, а вже наступного року почалися збройні сутички його загонів з гарнізонами та окремими загонами литовського війська. Перші спроби виявились успішними. Повстанцям пощастило здобути кілька міст і фортець у Білій Русі, відтіснивши таким чином литовські гарнізони на північ, подалі від Полісся, а потім узяти в облогу сильно укріплені замки в Овручі та Житомирі.

Знаючи князя як досвідченого полководця, Сигізмунд І теж почав формувати значні військові сили і готуватися до справжньої війни. М. Глинський пожвавив на те дипломатичні зусилля. Зокрема, заручився військовою і дипломатичною підтримкою московського князя Василя III та кримського хана. Проте ці правителі обстоювали інтереси своїх держав, й ідея князя щодо незалежної України їх зовсім не приваблювала. І як же вони повелися в цій ситуації? Та саме так, як і мали повестися. Великий князь Московський справді послав свої війська, але не для того, щоб допомогти Глинському, а щоб, скориставшись із нагоди, захопити Смоленськ і Полоцьк, де військ повстанців не було. Що ж до кримського хана, то він узагалі не послав жодного свого вершника, а вирішив зачекати, чим усе скінчиться, щоб знову безборонно грабувати як українців, так і литовців. Тобто обидва союзники зрадили повстанців.

Можливо, князь Глинський і сам здолав би війська Сигізмунда І, проте, як це не раз траплялося до повстання цього князя і після нього, між українськими князями та старостами завелися чвари. Дехто обставав за те, щоб надалі жити під владою Литви і Польщі. Тобто доля української державності їх не цікавила, під захистом польської корони їм почувалося затишніше. Тож коли литовсько-польські війська, увійшовши до Білорусії, підступили до кордонів України, і князь переконався, що йому справді протистоїть велика сила, він розпустив своє нечисленне військо і з невеличким загоном охорони, разом з братами, іншою ріднею і найближчими прихильниками вирушив до сусідньої Московії. Там він не дуже афішував свої наміри щодо незалежності, а постав перед Василем III як ворог Литви, оборонець православної віри. Це, однак, не завадило йому, скориставшись своїм впливом та красномовністю, спровокувати московітів на ще одну війну з Литвою і взяти особисту участь в поході.

Але сталося так, що під Оршею війська московітів зазнали цілковитого розгрому від литовців. Парадокс криється в тому, що на чолі литовських військ стояв великий гетьман литовський, український князь Костянтин Острозький. І в складі його воїнства було чимало козаків. А одним з командирів московського війська був український князь Михайло Глинський. І він теж мав при собі козаків. Якби ці два полководці зуміли об'єднати свої зусилля та повернути зброю в одному напрямку, можливо, Україна здобула б незалежність іще тоді, на початку XVI століття. Та, як і безліч разів до і після цих подій, українські звитяжці діяли за відомим кожному українцеві принципом: "Бий свій свого, щоб чужий духу боявся"" О, це - бити свій свого - ми вміли.

З другої спроби московітам усе ж пощастило захопити Смоленськ. Це втішило Глинського, який добре пам'ятав, що Василь III пообіцяв віддати місто йому, щоб він міг згуртувати навколо нього повстанські сили і розгорнути війну проти Литви. Обіцяти обіцяв, але щойно Смоленськ опинився в його руках, передумав. Навіть вирішив, що розширювати свої землі можна не лише коштом Білої Русі та Литви, а й самої України. Тож навіщо мав допускати, щоб Україна здобула незалежність і створила власну армію?

А щоб не мучили докори сумління перед князем Глинсь-ким, Василь III підступно заарештував його (1514 р.) і запроторив до в'язниці, нібито як литовського шпигуна! Після дванадцяти років ув'язнення М. Глинському слід було негайно повертатися в Україну або шукати притулку в якійсь іншій країні. Одначе він знову поклався на запевнення московітів і залишився. Через вісім років його вдруге ув'язнюють... як литовського шпигуна! Того ж таки 1534 року літній, вже підупалий на силі князь у в'язниці й помер...

Певне відлуння трагедії роду Глинських у Московії ми знаходимо в листі царя Івана Грозного іншому бунтівному князеві - Андрію Курдському, датованому 1564 роком. Цар пригадує, що коли він ще був підлітком... ми жили тоді в своєму селі Воробйовому, і ті самі зрадники переконали народ убити і нас за те, що ми нібито переховували в себе матір князя Юрія Глинського, княгиню Анну, і його брата, князя Михайла". А перед цим, у тому ж таки листі, Іван Грозний повідомляв, що зрадники схопили князя Юрія Глинського і вбили просто в Успенському соборі, "заливши церковний поміст кров'ю".

Історик М. Аркас, оцінюючи повстання М. Глинського" твердить, що на ньому скінчилося останнє бажання й остання спроба княжої України знову стати самостійною і незалежною. З цим важко погодитись, оскільки згодом чимало представників інших давніх князівських і взагалі аристократичних родів українських ставали на захист України і домагалися її незалежності, її волі. Тому будемо вважати збройний виступ князя М. Глинського однією з найпомітніших спроб відродити незалежну Україну. І було б справедливо, якби ми утвердили в історії нашої держави те місце князя М. Глинського, на яке він заслуговує. Він боровся і помер патріотом України, одним з її воїнів, її полководців

Козацький табір

Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.
Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.
Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.
Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.
Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва.
Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru