Козацькі вожді України - Сушинський Богдан -
Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

Знайомлячись з історією козацтва, досить швидко помічаєш, що в один і той самий час на політичній арені могло діяти кілька гетьманів чи кошових отаманів. І в цьому нема нічого дивного. Як ми вже знаємо, козаки були січовими і реєстровими, існували городові козаки, а крім того, час од часу виникали степові козацькі ватаги, які формувались із селян-утікачів. Вони, нікому не підлягаючи, обирали власних отаманів, проголошуючи їх навіть гетьманами - траплялося й таке. Тож і виходило, що реєстровики плекали собі свого гетьмана, січовики - свого. Крім того, не забуваймо, що, вирушаючи в похід, козацькі загони обирали собі наказного (на час походу) отамана або й гетьмана. Саме таким шляхом - через обрання в одному з походів - ввійшов в історію України і Гаврило Голубок.

У творах наших істориків можна розшукати про нього заледве три-чотири рядочки. Але вони інтригують. 1588 року, тобто ще за часів гетьманування Михайла Ружинського, великий загін козаків під командуванням кошового Голубка вирушив у похід на Валахію. Це князівство лежало задалеко для того, щоб січовики наважились рушити туди по славу та здобич отак собі, знічев'я, аби не сидіти не місці. До того ж Січова козацька республіка не мала з ним спільних кордонів. Та й взагалі українці з валахами не ворогували. Отже, цілком обґрунтованим може бути припущення, що козацтво рушило до Валахії, виконуючи обіцянку, яку дало свого часу Папі Римському та австрійському імператорові Рудольфу II про всебічну допомогу в боротьбі проти турків. І, можливо, сподівалося досягти Угорщини. Іншого пояснення цьому європейському походові годі знайти. Цілком можливо також, що в тодішнього господаря Валахії з'явився сильний суперник, який замірився на його трон, і це, з політичної точки зору, виправдовувало як похід козаків, так і втручання Січі у валаські справи.

Та кошовий, очевидно, не взяв до уваги всіх нюансів політичної боротьби, що точилася при дворі господаря цієї васальної Стамбулу держави. Або ж, поки козаки добулися Валахії, ситуація там дуже змінилася. В усякому разі, невеличке військо Гаврила Голубка мусило вже протистояти великим об'єднаним силам турків і валахів, і, по суті, було приречене на загибель.

Ні, на першому етапі похід все ж таки розгортався досить успішно: козаки розгромили чи порозганяли кілька передових загонів, що пробували перепинити їм шлях та вели розвідку боєм.

Але під містечком Бичина назустріч козакам вийшли основні сили об'єднаного турецько-валаського війська - добре озброєного, підсиленого артилерією, з укріпленим табором у тилу. Отаман миттю зважив, що сили нерівні. Зміркував і те, що допомоги чекати нізвідки, бо навіть з продовольством мав неабиякі труднощі, оскільки скрізь були турецькі загони, а значна частина населення сприйняла появу козаків не як появу союзників. Що б учинив за таких умов інший командир невеличкого корпусу? Звичайно ж, витримуючи ар'єргардні бої, почав би відступ на територію, звідки прийшов. Проте Голубок, як і ті, хто його за отамана обирав, вважали: відступати, не ставши до генерального бою, образа лицарської гідності. І битва розпочалася. Запекла, кривава, проти значно більших сил. При цьому отаман одразу ввів у бій всі наявні сили, не залишивши собі - бо й лищати вже, власне, нічого було - жодних резервів, діючи, по суті, в цілковитому оточенні.

Битва тривала цілий день. Хроністи одностайні в тому, що козаки зазнали відчутних втрат. Але відомо й те, що жодна зі сторін перемоги не домоглася. Кошовий бився нарівні з іншими козаками і загинув. Відомостей про те, як це сталося ми не маємо, козацькі літописці про подробиці не потурбувалися. Пізньої ночі, коли ворог відійшов до свого табору, козаки поховали загиблого кошового Гаврила Голубка і, зміркувавши, що чекати ранку та битися далі у безперспективній війні нема рації, обрали нового кошового і рушили на прорив.

Відходити доводилося з боями, і, знову ж таки не без втрат. Але не маючи ні надійного перепочинку, ні достатньо харчів та набоїв, вони все ж таки зуміли повернутися на Січ. І при тому - непереможеними.

Факт, що козаки, ставши до бою з набагато чисельнішим і краще озброєним військом, не зазнали розгрому, дуже підніс авторитет січового лицарства.

Крім того, похід кошового Г. Голубка засвідчує, що вже наприкінці XVI століття козаки намагалися відігравати помітну роль у політичному житті Південно-Західної Європи.

Тому, згадуючи про лицарів-українців, які наклали головами по землях чужинських, не забуваймо й цього славного воїна - кошового отамана Гаврила Голубка.

Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.
ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.
Криштоф Косинський. Гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.
Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.
Войтих Чановицький. Гетьман запорізького козацтва.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ.
Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.
Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.
МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.
Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.