Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

Після придушення повстання Наливайка польський король вирішив остаточно приборкати козаків. Як? Корона бачила тут два шляхи. Перший - козаків проголосити ворогами королівства, і польській владі вживати до них найсуворіших заходів. Особливо до тих, що перебувають поза реєстром і вороже ставляться до польських військ і польської адміністрації. Другий - посилити контроль над загоном реєстрових козаків, які мають виконувати відтепер лише роль прикордонної варти. Для цього треба наставити над ними надійного керівника. Але кого польський уряд міг вважати за цілком надійного? Таких було небагато. Свій вибір польська влада зупинила на Христофорові Нечковському.

Гетьманувати йому випало у надзвичайно скрутні часи. Значна частина козаків схильна була до подальшої боротьби проти поляків. Навіть серед реєстрових було чимало невдоволених заходами польського уряду і вони прагнули помсти за солоницьку трагедію.

А до того всього восени 1596 року католицька Церква активізувала боротьбу за поширення унії. У Бресті було скликано православний церковний собор, на якому, після палких дебатів, що навіть призвели до розколу та поділу на два собори, таки було проголошено возз'єднання католицької і православної церков. Теоретично об'єднання будь-яких церков можна сприймати позитивно, бо коли церкви не конфліктують, а єднаються - що в цьому лихого? Але імперські амбіції польської корони не дозволяли їй сприймати унію, як союз рівних. Брестська унія потрібна була полякам тільки для остаточного сполячення українців та білорусів і для ще більшого посилення соціального, політичного та релігійного гноблення.

Хто з українців міг спокійно дивитися на те, як католики захоплюють православні храми, як значна частина української аристократії та інтелігенції зрікається всього українського і переходить у католицтво та ще й змушує до цього інших? Який козак не хапався при цьому за шаблю?

Новому гетьманові реєстровиків не було, за приписами польських можновладців, іншої дороги, як тільки спрямовувати активність свого воїнства за захист кордонів від кримських татар. Адже будь-які негаразди в Україні, в Речі Посполитій Кримське ханство одразу ж використовувало для того, щоб якомога безборонніше грабувати українські землі.

Одначе Нечковський, як вважають дослідники, не був до кінця пропольським гетьманом. Він намагався не поривати стосунків і з * непримиренними*, що не хотіли визнавати влади короля. Про це, зокрема, свідчить лист коменданта Якуба Претвича, в якому той просив нового гетьмана розшукати бунтівного отамана К. Підвисоцького і переказати, що польський уряд пробачає йому участь у повстанні С. Наливайка.

Отже, і уряд декому пробачав, і новий гетьман до колишніх бунтарів рішучих заходів не вживав, навіть мав з ними контакти. Бо ж таки треба було комусь охороняти південне порубіжжя. А хто робитиме це краще і безстрашніше за козаків?

Чи був польський уряд задоволений новим гетьманом? Ні. Нечковський досить спокійно поставився до того, що частина реєстровиків приєдналася до низових нереєстрових козаків і готувалася до нового повстання. Не дуже він зважав і на те, що в цей час на Січ прибувало дедалі більше селян, які не хотіли миритися з утисками шляхти та з релігійним наступом католиків. Гетьманові ніби годилося дбати про те, щоб усі втікачі повертались "на волость". Але Нечковський удавав, що нічого особливого не діється. Та й від унії не був у захваті.

Головне, - вважав гетьман, - що реєстрові козаки й далі стоять на сторожі кордонів, перепиняючи шлях татарам, що намагалися поживитись на українських землях. І, може, тільки через це протягом року гетьманування X. Нечковського значних нападів ханських загонів на Україну не було. А чого ще вимагати від прикордонної варти?