Козацькі вожді України - Сушинський Богдан -
Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

"Самійло Кішка назавжди увійшов в історію України, як взірець незламності українського духу, як символ відданості воїна своєму лицарському Ордену".

Богдан Сушинський

Самійло Юшка (Кошич, Кушка, р.н. невід. - 1602) увійшов в історію українського козацтва, як один з найлегендарніших гетьманів, один з найталановитіших полководців, уособлення козацького лицарства й мужності.

Родом він був із козацького краю, з Канева. І, як вважають дослідники, на Січ прибув іще юнаком - одразу по смерті засновника цієї запорізької твердині князя Дмитра Вишневенького. Побувавши в багатьох походах, зажив серед козацтва слави хороброго вояка, а згодом - і надійного, тямущого командира.

Загалом козаки були степовиками. І хоч не цуралися морських походів, але бралися до них здебільшого з нагальної потреби. Скажімо, ставили собі мету якнайшвидше добутися Кафи чи Білгорода, визволити полонених із Синопа чи Козлова - кіннотою туди так просто не дійдеш, треба спершу перейти через цілі країни.

Що ж до гетьмана Самійла Кішки, то він за ладом своєї душі був моряком. Щойно взявши до рук булаву гетьмана, заходився будувати цілу флотилію чайок. Його попередник, князь Вишневецький, теж дбав про спорудження козацьких кораблів, але, здається, так жодного разу й не вийшов у море на чолі загону. Кішка ж мав намір не тільки перетворити козаків на морських піхотинців, а й закріпитися на узбережжі та забезпечити Україні надійний вихід до Чорного моря.

Перший такий похід припав на 1567 рік. До нього Туреччина панувала на Чорному й Азовському морях самовладно, не маючи тут жодних суперників. І ось один такий суперник з'явився. Козацькі чайки досягли кримського берега і висадили десант, який повернувся з бою з чималими трофеями. А коли навздогін чайкам вирушила турецька ескадра, запорожці не кинулися врозтіч, як на те важили турки, а стали до справжнього морського бою. І перемогли. Чимало ворожих кораблів потопили чи пошкодили, кілька захопили, визволивши веслярів-галерників.

Про серйозність цих морських баталій свідчить факт, що турецький султан надіслав скаргу польському королеві. Еге ж! Видно, добре допекли султанові козаки, що він, досі такий певний своєї волі на Чорному морі, тепер мусив братися до скарг! Король, побоюючись війни з Портою, відповів на це указом про те, що козаки повинні переселитися з Січі, оселитися на територію Черкаського та Канівського старосте. Тобто, по суті, зректися козацької волі. Але де той козак, який би погодився підкоритись такому указові короля?

На жаль, козаки не дбали про літопис своїх діянь, тож не маємо гідної віри інформації щодо того, скільки разів та куди водив свої флотилії козак-мореплавець Самійло Кішка. Але відомо, що 1570 року (за іншими даними - пізніше) він потрапив у полон до турків. Як це сталося? Існують дві версії, що їх засвідчили козацькі думи. Згідно з однією, козацьку ескадру, що йшла до Туреччини, спіткала лиха негода. Шторм лютував такий, що частину чайок викинуло на турецький берег. Тут на вцілілих козаків напав загін яничар, ну а там уже що кому судилося... Хто загинув, хто потрапив у полон.

За іншою версією ворожі кораблі нібито зайшли в Дніпро, непоміченими дісталися місця, де з невеличким загоном козаків відпочивав при чайках гетьман Кішка, і там турки захопили його в полон.

Оскільки, повторюю, обидві версії живуть у козацьких думах, але не мають відбиття в документах, з'ясувати, котра з них правдива, неможливо.

Та якщо припустити, що турки захопили гетьмана справді 1570 року, тоді слід визнати, що в полоні він пробув веслярем на галерах - 29 років. Бо точно відомо, що лише 1599 року йому пощастило видобутися з кайданів та розкувати товаришів, захопити корабель і напасти на передмістя Євпаторії, а потім дійти до Дніпра. Як це діялося, ми вже знаємо з історії, пов'язаної з гетьманом Семеном Скалозубом.

Після полону Кішка подався до рідного Канева і вирішив якийсь час перепочити там, милуючись природою. Одначе відпочити йому не дали. Цього разу не турки, а самі козаки. Дізнавшись про загибель гетьмана Скалозуба, вони послали гінців до Кішки: "Іди гетьманувати!".

Це, треба визнати, було мудре рішення. На давню славу гетьмана Кішки вдало накладалися легенди про те, як, пробувши стільки років у полоні, він не скорився ворогам, не побусурманився, а зумів організувати бунт і самотужки визволитися з неволі. Серед веслярів-галерників, міцно й назавжди прикутих до палуби, таке ставалося нечасто.

І ось Кішка прибув на Січ. Найпершим завданням собі поставив: остаточно припинити ворожнечу між реєстровиками і запорожцями. Як цього можна було досягти? Тільки залучивши третю силу. Але не поляків, як це намагався зробити Тихін Байбуза. І вже, боронь Боже, не татар. Як досвідчений політик, Кішка використав трагічну загибель загону Скалозуба. Ідея помсти за це могла стати на службу справі козацького єднання. Він звернувся не лише до січовиків, а до всього козацтва, тобто й того, що було по староствах та частенько справляло службу в польському війську. І козаки повірили Кішці. На Січ прибуло кілька тисяч чоловік, чого не бувало вже давно. За таких обставин, ясна річ, реєстровики й нереєстрові вже не мали права на ворожнечу.

Похід, як уже мовилося, минув щасливо. Козаки знову зазнали смаку перемоги. Були також неабиякі трофеї, визволені невільники. Але найголовніше - низовики, реєстровики, городові козаки знову відчули одностайність у прагненні боронити Україну. Відчули, що вони - однодумці, між якими ворожнеча просто неможлива.

Та армія, особливо професійна, як відомо, не може довго бути бездіяльною. її або слід розпускати, або ж вести в нові походи. Розпускати Кішка не хотів. Таке ж бо військо, таке лицарство! Але куди йти походом? Довго думати не довелося. Вже наприкінці року до Кішки звернувся господар Валахії Михай. Він повстав проти турків й потребував допомоги. Бити турків? Маючи в союзниках валаського воєводу? Та це ж святе діло!

Гетьман Самійло Кішка повів своє військо до Валахії і допоміг Михаєві стати господарем цього князівства. Та вже на весну нового року Михай розпочав бойові дії проти молдавського господаря Ієремії Могили. Поляки заступилися за цього господаря, якого самі ж таки посадили на трон. Польське військо повів сам коронний гетьман С. Жолкевський. Та військо було невеликим, і король звернувся по допомогу до козаків. Кішка погодився. Але з умовою: король і сейм переглянуть свої рішення щодо кількості реєстрових козаків, знову дозволять їм володіти землею та нерухомістю та виплатять гроші, що їх поляки заборгували козацтву... Тобто, скориставшись із ситуації, гетьман зумів значно поліпшити становище реєстрових козаків у Речі Посполитій. Примусив польський уряд відмовитись від ставлення до козаків як до ворогів держави.

Після походу в Молдову гетьман С. Кішка знову повернувся думкою до морських походів проти турків. І знову почав відбудовувати козацьку флотилію. Але в цей час розпочалася польсько-шведська (Лівонська) війна. Козаки годилися на неї неохоче: не мали шведів за ворогів, а польські інтереси в далекій Ливонії їх мало обходили. Та все ж польський уряд втягнув козаків у війну.

Вона була тривалою і страшенно виснажливою. Звичні до південного клімату, козаки тяжко зносили сувору зиму 1601-1602 років. Поляки не сплачували їм обіцяних грошей. Українці страшенно голодували. Бракувало теплого одягу. Не було чим годувати коней. Тож кого можуть здивувати випадки, коли козаки відмовлялися йти в бій і вимагали від гетьмана повернення в Україну?

Але С. Кішка шанував звичаї лицарства. Він розумів, що зрадити союзника, яким би він там не був, і оголити фронт - це означало зганьбити себе на всю Європу. І в найскрутніші хвилини водив козаків у бій особисто. До речі, з листів С. Кішки до канцлера Яна Замойського відомо, що під орудою Кішки в Лівонії були не лише козаки, а й 15 польських ескадронів.

Тобто, по суті, він командував досить значним українсько-польським корпусом.

Самійло Кішка належить до тих істинно народних героїв, подвиги яких увічнено в легендах, піснях та народних думах. В одній із таких дум відтворено напад козаків під проводом Кішки на турецьку галеру, щоб визволити невільників - а треба знати, що козаки вважали це своїм святим обов'язком. Перед боєм Кішка говорить козакам: "Хоть по дві гармати набивайте, Тую галеру з грізної гармати привітайте, Гостинця їй дайте: Як турки-яничари, то у пень рубайте. Як бідний невольник, то помочі дайте". Скінчив життя він, як і личило офіцерові, у бою, загинувши від ворожої кулі (існують й інші версії: одна з них - що Кішку було вбито кимось із своїх, невдоволених). Козаки зуміли перевезти тіло свого улюбленого ватажка до його рідного Канева і поховати з почестями. Знаючи про це, нам би слід було замислитись: а чи не обрати Канів за місце Пантеону для українських полководців і політичних діячів, повертаючи прах багатьох із них на рідну землю з чужинських країв?

Печатка Самійла Кішки

Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.
Григорій Ізапович, гетьман запорізького козацтва.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.
Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.
Роман Ружинський, князь, командувач польсько-українських військ.
Кернозинський, полковник війська запорізького.
Олевченко, гетьман українського козацтва.
Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.
Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.