Козацькі вожді України - Сушинський Богдан -
Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

Доля цього українського лицаря гідна історико-пригодницького роману. 1600 року, під час морського походу, він опинився в турецькому полоні. Хлопцем Шафран удався дужим, кремезним, тож османи не скарали його, а прикували до палуби, і майже сім років він був веслярем на турецькій галері. Проте роки неволі не зламали козацького духу. Одного разу, коли галера зайшла до Азовського моря, він зумів визволити з кайданів себе і кількох своїх товаришів, і вони всі повтікали на Дон. Спочатку полковник мав намір одразу ж повернутися на Січ, але, дізнавшись, що на Дону на той час зібралося понад тисячу запорожців, вирішив, що треба сформувати козацьку ескадру і піти на Синоп і Трапезунд, де тоді перебувало в неволі чимало побратимів.

Можливо, Шафран і сам здивувався, що набралося стільки охочих вирушати з ним у дуже небезпечну подорож через Чорне море. Але, судячи з усього, козаки повірили в його талант мореплавця. Поки готували до походу чайки, з Дніпра надійшло ще кілька тисяч козаків. Вони приєдналися до донців, і незабаром під командуванням козацького адмірала Олексія Шафрана опинився фантастично великий флот: 300 бойових суден, на яких розмістилося близько 15 тисяч вояків. Полковник Шафран повів це військо на Трапезунд. Усе було гаразд. Козаки висадили великий десант на околицях цього турецького міста і штурмом узяли його фортецю, визволивши при цьому чимало полонених. Та коли знову вийшли в море і взяли курс на Синоп, там на них уже чатував великий турецький флот під командуванням адмірала Редшіда-паші. Він складався з 43 великих бойових кораблів, добре озброєних могутніми гарматами.

Битва тривала довго. І спочатку козаки мали перевагу. Вони весь час атакували і, незважаючи на помітні втрати в своїх лавах, зуміли потопити або підпалити кілька турецьких кораблів. Відомо також, що на деяких кораблях веслярі-невільники відмовлялися веслувати, і це теж допомагало українським воїнам протистояти туркам. Але зрештою османам пощастило: знявся шторм. Великим галерам велося при цьому значно краще, ніж чайкам. До того ж вітер був супротивний і не давав українцям підходити до кораблів Редшіда-паші. Козаки через це зазнали ще більших втрат.

Та все ж полковник Олексій Шафран зумів вистояти в цій битві і привести рештки свого флоту на Дон. А це в очах донських козаків та запорожців уже було успіхом.

А що робив полковник після походу? Історики, що не пошкодували для Шафрана по кілька рядків, згадують лише одну, здавалося б, геть незначну подію. Полковник їхав до Києва, але збився з дороги і потрапив до міста Валуйки. Його там затримали як шпигуна і перевезли до Москви. На щастя, там саме перебували донські козаки. Хтось із них, мабуть, знав його і посвідчив, що полковник Шафран ніякий не шпигун, що він довгенько жив на Дону і є своїм, надійним чоловіком, а подорожі з Дону на Січ і з Січі на Дон ^ буденне явище.

Так ось, і Д. Яворницькому, і П. Кулішу, на якого він посилається, цей випадок знадобився для підтвердження думки щодо постійності контактів між дніпровськими і донськими козаками. Так, це підтвердження. Але поміркуймо: чому полковник Шафран вирушив не до Січі, а до Києва? Якщо йому потрібні були козаки для нового походу, шлях його мав пролягати на Запоріжжя.

А річ у тому, що саме тоді до Києва прибув турецький авантюрист Олександр Яхія. Він претендував на турецький трон, видаючи себе за сина султана Мухаммеда і грекині Єлени, і мав намір створити коаліцію з військ Січі, кримського хана та Московії й захопити Константинополь. При цьому основну надію покладав на українських козаків.

Оскільки Яхія був православним і мати його була грекинею, можна не сумніватися, що за ним стояла та частина грецької еліти, яка жадала повернути Константинополь і всю європейську частину Туреччини Греції. В ідеалі йшлося про відродження Візантійської імперії. Не торкатимемося зараз постаті самого Яхії і того, чи вірив хтось у Києві та на Січі у нього, як у спадкоємця султана - це тема окремої розмови. Тому з величезною часткою вірогідності можна припустити, що полковник Шафран націлився на Київ, сподіваючись знайти спільну мову з Яхією і прилучитися до цієї міжнародної інтриги, яка б дала йому змогу помститися туркам і за муки власного полону, і за загибель побратимів під Трапезундом.

Очевидно, про появу цього авантюриста Шафран дізнався ще на Дону, від когось із полонених турків, і сподівався прилучитися до його акції разом із донцями та чорноморськими греками. Що ж до затримання росіянами у Валуйках, то цілком можливо, що й там він промацував грунт та підшукував спільників, чим й насторожив московітів.

Через низку обставин, що склалися на той час в Україні й Криму, авантюра Яхії не вдалася, відтак губляться й сліди нашого полковника Олексія Шафрана, ім'я якого в кожному разі належить історії запорізького і донського козацтва, історії українського флоту.

Запорізька Січ на річці Підпільній

Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.
Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.
Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.
Дорошенко, гетьман реєстрового козацтва.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.
Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.
Іван Петражицький-Кулага, гетьман реєстрового козацтва.
Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.
Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.