Козацькі вожді України - Сушинський Богдан -
Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

На думку автора "Історії русів", Семен Перев'язка з'явився на політичному видноколі України 1632 року "після смерті Тараса [Трясила]". Грушевський, Крип'якевич та деякі інші історики не згадують такого гетьмана зовсім. Але це не завадить нам осмислити відомості про Семена Перев'язку, які все ж таки дійшли до наших днів.

За часів гетьманства Тараса Трясила Семен Перев'язка був полковим обозним реєстрового козацтва. Тобто, кажучи сучасною мовою, служив заступником командира з артилерії одного із полків. Оскільки артилерійський талант цінували тоді надзвичайно високо, посада полкового обозного так само високо підносила кожного, хто її обіймав.

Після придушення повстання під проводом Т. Трясила, Україна, як ми вже знаємо, опинилася в досить скрутному військово-політичному становищі. Козацтво рішуче поділилося. Одні вважали, що час нормалізувати відносини з польським урядом і дбати про безпеку зовнішніх кордонів України, відбиваючи майже безперервні напади кримської та буджацької орд. Другі наполягали на тому, що треба збирати нові сили і знову виступати проти Польщі і католицької Церкви.

Гетьман Семен Перев'язка належав до тих козацьких офіцерів, які були впевнені: час для остаточного розриву з Польщею ще не настав. Народ не готовий до великої війни з Річчю Посполитою, отже, слід нормалізувати взаємини з королем і усвідомити, що Україна все ще є складовою частиною Польщі.

Виходячи з цього, гетьман Перев'язка почав заспокоювати козацтво, націлюючи його на захист південних рубежів

України та на походи проти турків і татар. Певний час і козаки, і польський уряд визнавали його дії розумними і сприяли їм.

Та незабаром зайшли певні зміни. До головних міст України почали повертатися польські гарнізони, що їх свого часу повиганяли повстанці Тараса Трясила. Почали формуватися нові залоги там, де колись повстанці їх просто повирубували.

Гетьман цьому не протистояв. Бо ж які мав підстави для опору? Україна не була незалежною від Польщі. Навпаки, входила до складу останньої. Не мала ні уряду, ні парламенту, не кажучи вже про конституцію. Не мала навіть юридичне закріпленої автономії, хоч сповідувала свою православну віру і трималася власних культурно-освітніх звичаїв. її основне військо - реєстрове козацтво - було, по суті, військом польського короля. Тож як міг його гетьман протистояти діям свого зверхника? Оголошувати нову війну Польщі? Кидати в її вир нові людські жертви, як не робив не один з його попередників, а ніякого полегшення для народу ним не досяг?

Отже, як бачимо, законних підстав для того, щоб не допускати створення в містах польських гарнізонів, до складу яких, до речі, частенько входили й підрозділи реєстрових козаків, гетьман не мав.

Тим часом, автор "Історії русів", не вдаючись до аналізу ситуації, назвав дії гетьмана Перев'язки "лукавою зрадою вітчизни*. "Він, будучи вельми обдарований^ - повідомляє "Історія русів" - і улещений вельможами польськими... прихилився на їхній бік і таємно підпомагав їм у їхніх заходах" І поляки мало-помалу запровадили майже все те в Малоросію, що Тарасом-небіжчиком було очищено*. Очевидно, що козаки, принаймні, значна частина з них, додержувалася теж такої думки. Бо слушної години, готуючись до чергового повстання, скинули Семена Перев'язку з козацького трону, заарештували його і збиралися судити. Цікаво, що автор "Історії русів" - як, очевидно, й козаки, що бралися судити гетьмана - не завдав собі клопоту з'ясувати, що повернення поляків було зумовлено договором з ними, підписаним тим-таки "Тарасом-небіжчиком". І в чому тут провина гетьмана Перев'язки?

Гетьман, треба думати, передбачав, чим може скінчитися для нього козацький суд, знав, що його звинуватять, ніби він продався полякам за "рангові маєтності*. Тому в ніч перед судом зумів утекти і довгенько переховувався десь у Польщі.

Одначе польський уряд не визнав переворот законним. Відомо, що під час придушення повстання під проводом Павла Павлюка, представники короля, а також головнокомандувач польських військ Микола Потоцький наполягали на тому, щоб гетьманом знову став Семен Перев'язка. І повстанці навіть були погодилися з такою умовою. Але згодом обставини склалися так, що булави екс-гетьманові козаки не повернули, а на місце Павла Павлюка, що потрапив під арешт поляків, наставили Якова Остряницю.

Що ж, закинути "лукаву зраду вітчизни" будь-якому з козацьких офіцерів чи навіть гетьманові, який прагнув примирити українців і поляків, - штука нещомудра. Але чи завжди ті, хто легко кидає звинувачення, замислюються над справжнім станом речей? Адже за часів Перев'язки гетьмани дуже часто ставали заложниками політичної ситуації й бездержавного статусу України. А примиренню з поляками можна було протиставити тільки війну. І це тоді, коли переважна більшість народу такої війни не бажала. Що ж до дрібних заколотів і невеличких повстань, коли до зброї бралося десять-п'ятнадцять тисяч селян і міщан, то цим польської імперії здолати було неможливо. Гетьман Семен Перев'язка, напевне, добре це все розумів. Тому не поспішаймо з вироками, судячи про нього та інших козацьких вождів такої долі з вершини початку XXI століття. Краще запам'ятаймо, що був у нашій історії і такий гетьман - Семен Перев'язка.

Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.
Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.
Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.
Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.
Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.
Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.
Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.
Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.
Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.
Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru