Козацькі вожді України - Сушинський Богдан -
Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

Постать гетьмана Павлюка - надзвичайно цікава і навіть особлива в історії України. Чому особлива? Бо за національністю він був... турок. Щоб турок - та став гетьманом українського козацтва" очолив велике народне повстання за незалежність України, за Православну віруї Річ справді нечувана. Але так сталося.

Як жоден з інших козацьких вождів, він мав багато прізвищ і прізвиськ. Звали його: Павло Михнович, Карпо Павлюк, Баюн, Полурус, Гудзан, зрештою, Павлюга...

Розстрілявши Кононовича, козаки віддали булаву Павлюкові. Він став гетьманом не тільки козацтва, а й цілої повстанської армії. Заступника ж мав в особі Василя Томиленка, який ще недавно сам був гетьманом. Між іншим, Павлюка не стратили разом із І. Сулимою тільки тому, що за нього заступився відомий польський аристократ-сенатор. Турецькі посли, знаючи, що Павлюк - турок, теж не наполягали на його страті.

Про серйозність намірів названих вище козацьких вождів свідчить уже той факт, що почали вони не з бойових дій, а з універсалів, тобто спеціальних послань, що поширювались по всіх навколишніх територіях. Як поставилося до них населення? Чимало охочих відгукнулося. Формувалися та озброювались, чим могли, нові сотні. Одначе і повстанців ще було мало, і зброя сяка-така. То ж багато новобранців так і не пройшли потрібного вишколу. А тут іще й зима заходила...

Розпалювати повстання взимку - річ сама собою майже безнадійна. А понад те ще й ватажок його припустився серйозної помилки. Замість того, щоб відвести повстанців ближче до Січі, де на допомогу йому завжди могли прийти козаки, які ще не приєдналися до бунтівників і де на будь-якому з островів можна було витримати натиск поляків, він спорудив табір поблизу села Кумейки під Чигирином. І табір, судячи з подальших подій, не дуже надійний.

Та перш ніж перейти до розповіді про саме повстання, скажемо, що ще перед ним, за гетьманування Томиленка, Павлюк зібрав загін козаків і повів їх у Крим. Ні, не для того, щоб воювати з кримчаками, а щоб допомогти ханові у його боротьбі проти буджацьких татар.

Пособивши ханові впокорити Буджак, турок-козак Павлюк мав підстави сподіватись і допомоги орди в його боротьбі з поляками. Він і сподівався. Але. даремно...

Одначе повернемося до повстанців. Першим же штурмом війська польного гетьмана (заступника головнокомандувача) Миколи Потоцького пробили оборону табору в двох місцях. І на превелику силу та з серйозними втратами козакам пощастило стримати поляків до ночі, а потім відійти до містечка Боровиці, що на березі Дніпра. Проте М. Потоцький був досвідченим воїном. Він кинув свої війська навздогін і, не даючи повстанцям змоги вкріпити новий табір, узяв його в облогу, безперервно атакуючи та обстрілюючи з гармат.

Вже на другий день повстанцям стало ясно, що довго протриматись на грудневому морозі, під вітром, у широкому полі, без харчів та набоїв, не вдасться. Сили ж для того, щоб розбити поляків чи хоч прорвати оточення, бракує... Отже, табір доживає останні години. Тоді посеред ночі полковник Скидан та ще кілька відомих офіцерів-козаків, утворивши невеликий штурмовий загін, усе ж пробилися до Дніпра і кригою перейшли на лівий берег. Тільки так вони і врятувались, негайно відступивши до Січі.

А що ж діялось по цьому в ставці Павлюка? Під його командою зосталася тільки частина реєстрових козаків, що мало коли додержувались послідовності в боротьбі з поляками, були також негаразд дисципліновані та ще гірше озброєні, не вельми боєздатні повстанці. Тобто після відступу - чи краще сказати втечі - найбоєздатнішої частини запорожців на чолі зі Скиданом, Гунею та Филоненком, у таборі гетьмана почалась агонія. І сталося те, що найчастіше в таких випадках буває: на вимогу поляків, реєстровики і повстанці пов'язали своїх вождів - Павлюка, Томиленка, Гремича, Летягу. Шкурая та ще кількох - здали ворогові. Тільки за таку ціну всі інші здобули собі право на життя.

Люто скатованого Павлкжа перевезли до Варшави і скарали на смерть. Удруге за нього вже ніхто не заступився: чудеса не повторюються.

Жахливий досвід цього повстання ще раз показав, наскільки воно страшно: розпочинати щось велике, виходячи тільки з власних амбіцій, не подбавши про належну всенародну підготовку, а покладаючись лише на могутність і традиції Січі.

Павлюк розпочав повстання взимку, коли цьому аж ніяк не було властивої пори. З 23 тисяч його воїнів 17 тисяч не мали бойового досвіду, а головне - жодної зброї, окрім вил та кіс, а дехто йшов у бій з палицею. За кілька годин бою лише під Кумейками полягло понад 6 тисяч повстанців. Ще кілька тисяч загинуло під Боровицею або було страчено по розгрому повстання.

Деякі дослідники твердять, що, зрозумівши, скількох людей він призвів до загибелі своїми квапливими й непродуманими діями, Павлюк покаявся перед козацько-повстанським колом І сам попросився до рук поляків. Попросився й пішов, - поклавшись на слово честі православного сенатора від України Адама Кисіля, який запевняв, що в сеймі висловлено намір стратити лише керівників повстання, а всім іншим буде дароване життя.

Одначе каяття виявилось запізнілим, а слово честі сенатора — нічого не вартим. Після катувань і страти Павлюка, тисячі повстанців зазнали того самого, що й він.

То що ж, можете запитати ви, треба було не повставати, терпіти?

Повчати пращурів - річ марна. Але висновки робити треба навіть із фактів минулого. І тут висновок однозначний: якщо повстання не підготовлене, воно переростає в криваву, трагічну братовбивчу провокацію.

Той, хто не погодиться з цим, нехай зазирне до історії. Він довідається, що криваве повстання Павлюка й Остряниці (навколо нього згуртувалися рештки повстанців) саме й призвело не лише до величезних людських втрат, а й до тривалого занепаду козацько-повстанського руху.

Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.
Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.
Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.
Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.
Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.
Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.
КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.
Максим Гулак, гетьман повстанської армії.
Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.
Книга Друга. Клейноди козацької слави.