Козацькі вожді України - Сушинський Богдан -
Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

Филон Джалалія (Джеджалія, Джеджалій, р. н. невід. — р. смерті невід.) належав до тих сподвижників Богдана Хмельницького, які пройшли з ним від початку повстання і до смерті самого гетьмана. Як вважають дослідники, за походженням своїм він був із кримських татар. Підлітком, а може, ще в дитинстві, він потрапив до козаків у полон, визнав православ'я і навіки залишився запорізьким лицарем.

Гетьман Хмельницький вдало використовував його татарське походження і його знання татарської та турецької (вони близькі) мов. І коли постало питання, кому очолити українське посольство на переговорах у Стамбулі, Хмельницький, не довго вагаючись, доручив цю місію Филону Джалалії, на якого цілком покладався і на полі бою, і в справах дипломатичних.

З Хмельницьким він познайомився задовго до повстання, коли служив у реєстрі. З деяких джерел випливає, що саме він допомагав майбутньому гетьманові викрадати в наказного гетьмана Барабаша королівську грамоту, прикриваючись якою, той мав змогу збирати під свої прапори вільне козацтво. В пору, коли Хмельницький формував перші повстанські полки, сотник Филон Джалалія перебував у складі війська І. Барабаша та І. Караїмовича, яке йшло Дніпром, на чайках, - допомагати полякам приборкувати бунтівників. Але ні битися з ним, ні навіть довго агітувати його Хмельницькому не довелося. Джалалія одразу ж перейшов на оце повстанців, особисто вбив І. Караїмовича, що намагався згуртувати навколо себе старшину, аби протистояти Хмельницькому, й очолив полк реєстру, який від 24 квітня 1648 року став полком Визвольної армії. А десь за місяць, коли формувалась територіальна адміністрація, козацька Рада призначила Джалалію полковником прилуцьким, з центром у місті Прилуки, що на півдні Чернігівщини.

Полковник Джалалія відзначався особливою суворістю в ставленні до ворогів, але також був дуже вимогливим до підлеглих. Його полк уславився саме своєю військовою дисципліною, що не раз допомагала козакам у надзвичайно складних ситуаціях. Навряд чи Джалалію так любили, як, скажімо, Д. Нечая, якого навіть поляки вважали за най шляхетнішого з-поміж повстанської старшини; навряд чи шанували, як Богу на чи Кривоноса. Але слухалися беззастережно. І довіряли. Ніхто ніколи не мав сумніву в тому, що на цього суворого чоловіка можна покластися в будь-якій ситуації. І це не раз підтвердилося під час Берестецької битви.

Відомо, що полк Джалалії йшов у перших лавах і в битві під Жовтими Водами, і в Корсунській кампанії. При цьому полковник вражав усіх особистою хоробрістю. А ще - Хмельницький відчув, що в особі полковника має ідейного прихильника. І Джалалія зостався ним навіть у часи, коли серед повстанської старшини сформувалася досить сильна опозиція.

Восени 1648 року гетьман Хмельницький поклав собі дипломатичне закріпити військові досягнення весняно-літньої кампанії. Для цього треба було, щоб кримські татари й далі залишалися союзниками - хай навіть не дуже й надійними - повстанців, а Туреччина зберігала нейтралітет. Не заважаючи при цьому кримському хану виступати проти поляків, чого так домагалися - з огляду на вплив Стамбула на Бахчисарай - польські дипломати. Переговори обіцяли бути нелегкими, оскільки Туреччина вважала козаків своїми традиційними ворогами. Та все ж посольство було сформоване - і 14 жовтня, на чолі з полковником Ф. Джалалією вирушило до Стамбула.

Деякі дослідники, наприклад, І. Крип'якевич, вважають, що під час цього візиту було вкладено договір між Україною і Туреччиною про дружні, союзницькі відносини. Мабуть, так воно й справді було, бо навесні 1649 року до Переяслава, де тоді перебувала ставка гетьмана, прибуло турецьке посольство і - на розвиток попередніх угод та домовленостей - уклало "Договір між турецьким цісарем і Військом Запорозьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі".

Неважко здогадатися, що і знайомився з цим проектом угоди, і брав участь у переговорах з турецькими послами полковник Джалалія. До речі, цей договір про торгівлю немає нічого спільного з традиційними для нашої доби відповідними договорами. Не слід забувати, що Чорне море було постійною ареною морських битв, які завжди починалися чи кінчалися на узбережжях. Тому, по суті, він став своєрідним договором про мир. У ньому зумовлювалося право України заснувати - без перешкод з боку Туреччини - "кілька портових міст нижче порогів, аж до злиття Бугу з Дніпром ". А головне, - посилаючись на цей договір, козаки мали право рішучіше боротися з татарським свавіллям.

Між іншим, на цьому дипломатична діяльність Джалалії не скінчилася. На певний час він став послом з особливих доручень. І коли в 1650 році виник конфлікт між гетьманом і молдавським господарем Василем Лупулом, який не тільки зрікся обіцянки віддати за сина гетьмана свою доньку, а й відновив союз із Польшею, - до Ясс прибув Джалалія. Він вручив Лупулові ультиматум, дуже схожий на оголошення війни Молдові. Джалалії зручно було виконувати цю місію ще й тому, що недавно він вкладав договір про дружбу зі Стамбулом, а Молдова була під турецьким протекторатом.

Проте дипломатична діяльність аж ніяк не заважала Джалалії підтримувати репутацію одного з найкращих воїнів, найталановитіших командирів Визвольної армії. Цікава деталь. На час трагічної для повстанців Берестецької битви, вирушаючи в погоню за ханом, що відходив з військами на Поділля, в бік Криму, гетьман Богдан Хмельницький доручив командування військом саме Джалалії. Випадковість? Ні. Джалалія був достатньо вольовою людиною, щоб придушити якісь незгоди чи погасити паніку, і міг серйозно протистояти всім опозиційно настроєним полковникам.

Прийнявши булаву наказного гетьмана, полковник Джалалія зумів зібрати воєдино напіврозгромлені, розпорошені полки, що давало змогу уникнути безпосереднього оточення і вивільнити частину війська для оборони на головному напрямку. Цілу ніч по тому тривала злива, та це не завадило Джалалії кинути всі сили на укріплення табору. Літописці засвідчують, що вранці поляки були вражені, побачивши, що ще вчора такі розгублені повстанці стоять тепер у міцному таборі із возів, який до того ж обведено глибоким ровом та високим валом. Відома й фраза одного з польських командирів: "Лише чернь здатна так працювати*, А польське військо, стомлене битвою, тим часом цілу ніч проспало...

Оскільки доля Хмельницького, що, як уже мовилось, кинувся навздогін татарам, була невідомою, козаки скликали Раду й почали вимагати виборів нового гетьмана. Й обрали Джалалію. Хоч він уперто відмовлявся, за що йому погрожували стратою. І погрози ці не були простим залякуванням.

"Тому, що Хмельницький був відсутнім, - занотував у своєму дослідженні "Історія війни козаків проти Польщі" П'єр Шевальє, - козаки передали команду над своїм військом офіцерові на прізвище Джеджелій, якого всі боялися за його жорстокість". Як бачимо, навіть така вада характеру, як жорстокість, не могла зупинити козаків у їхньому виборі. Навпаки, вони розуміли, що тільки непохитна твердість і жорстокість нового наказного гетьмана дозволить їм зберегти в таборі дисципліну, налагодити його оборону, уникнути зневіри і паніки.

Вже за кілька годин після виборів Джалалія очолив великий загін повстанців, який вирвався з табору, зім'яв ворожі сторожові пости і, нав'язавши полякам бій, зумів захопити кілька сотень полонених, чим вразив і своїх, і ворогів. А згодом поляки вжили заходів, щоб таких вилазок надалі не було, і тоді Джалалія, як досвідчений дипломат, почав схилятися до переговорів. Важко сказати, на що він важив: чи то справді сподівався домогтися лицарського перемир'я, чи тільки прагнув виграти час. Але частині козаків, особливо офіцерів, це не сподобалося. "Козацькі ватажки бачили, що миру можна досягти лише за їх рахунок (тобто видавши їх полякам на розправу - B.C.), через те й протистояли цьому, - пише П'єр Шевальє, - використовуючи всю свою владу: побачивши, що Джеджелій... схиляється до мирного розв'язання, вони скинули його..."

Джалалія, справді, мусив віддати булаву І. Богуну. Згодом знову прийняти її і ще раз віддати. Та хай там як, але Джалалія зумів вивести з оточення рештки свого полку і прибути з ним до містечка Паволоча, де містилася ставка гетьмана.

Під час підписання Переяславської угоди полковник Джалалія був серед тих, хто цю угоду готував, хто вів переговори з іноземними посольствами, в тому числі й з російським. Він заприсягнувся на вірність російському цареві. Але як склалася його доля після возз'єднання з Росією, особливо по смерті Хмельницького, — невідомо. А хотілося б знати. Адже Филон Джалалія, цей талановитий полководець і дипломат, є однією з небагатьох постатей, що дружньо поєднують історію українців і кримських татар, яким випало жити сьогодні в єдиній державі, за єдиною Конституцією та під єдиним прапором.

Похід головного війська В. Хмельницького 1648року. (за М. Гришевським)

Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.
Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.
Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.
Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.
Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.
Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.
Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.
Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.