Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. -
Хвиля міграцій

Одним із наслідків війни було біженство - масовий відхід людей з місць свого проживання. Після Першої світової війни держави-переможниці при визначенні державних кордонів, меж областей брали до уваги етнічний принцип. При цьому намагалися враховувати бажання груп населення, доля яких вирішувалася. Хоча у своїх рішеннях вони не змогли уникнути деяких несправедливих розв'язок, які суперечили задекларованому принципові права націй на самовизначення. Натомість після Другої світової війни таким атрибутам, як кордони поселення, мовні кордони й таке інше, не надавали особливого значення; ніхто не намагався з'ясовувати думки та настрої етнічних груп, що були об'єктом розгляду великих держав. Домінуючим чинником тут ставало нове співвідношення сил, що складалося у взаєминах між Сходом і Заходом.

У результаті мільйони людей були витіснені зі своїх рідних країв і стали біженцями. Це було найбільше етнічне переміщення від часів великого переселення народів у Європі IV - VII століть.

Повоєнні масові міграції стали продовженням депортацій чи примусових переселень із часу війни. Під час війни мільйони людей різних національностей були переселені або шукали порятунку перед фронтом, що наближався. Держави "Осі", головно нацистський Райх і Японія, провадили широкомасштабні переселенські акції на анексованих та окупованих землях. Вони охопили близько 3 млн японського населення і близько 578 тис. німецького населення. Нова хвиля евакуацій, втечі перед фронтом, депортацій і добровільних репатріант настала під кінець війни та після закінчення воєнних дій. Це були насамперед мільйони військовополонених і примусових робітників, які у 1940 - 1944 pp. були вивезеш до нацистського Райху і тепер починали повертатися додому. У Німеччині налічувалося їх майже 6 млн. До цього додалися тисячі євреїв, що пережили гетто і табори смерті і тепер намагалися покинути європейську землю, яка стала для них місцем неймовірних страждань та цвинтарем їхніх родин.

Потоки мігрантів рухалися в цей час у різних напрямках. Поміж них були біженці, що пакували свої речі вже другий або третій раз. Так, наприклад, 250 тис. мешканців Карелії фінської національності, що під час радянсько-фінської війни змушені були шукати притулку у Фінляндії, а в 1941 p., після відвоювання Карелії Фінляндією, повернулися на рідну землю, тепер знову ставали біженцями. Подібні митарства випали на долю жителів Східної Європи німецької національності (Фольксдойчен), що були переселені нацистами у 1939 - 1940 pp. до Райху, а після 1941 р. поселені на анексованих польських землях. Уся ця маса людей була витіснена або втікала зі зайнятих Червоною Армією областей, розташованих на схід від лінії Одер-Нейсе, та з місць свого поселення в Чехословаччині, Угорщині та Румунії.

Між Радянським Союзом, Польщею, Румунією, Угорщиною і Чехословаччиною були укладені угоди про переселення національних меншин відповідно до нових політичних кордонів. Наслідком стали подальші хвилі міграції у Східній та Центральній Європі. Сотні тисяч поляків із приєднаних до СРСР областей рушили на західні землі, селяни з Галичини були переселені до Помор'я та Шльонска. Разом із тим понад шістсот тисяч українців були виселені з їхніх етнічних територій у Польщі і переселені до Української PCP або примусово депортовані у західні та північні райони Польської держави. До Судетської області, з якої було виселено більше трьох мільйонів фольксдойчен, рушили чеські та словацькі поселенці.

Внаслідок цих переміщень населення окреслилася нова етнічна мапа Центральної та Східної Європи. Була фактично ліквідована майже тисячолітня німецька поселенська та колонізаційна історія, так само як і вікова східна експансія поляків. Натомість починалася російська експансія на захід.

Прибуття мільйонів, що шукали нової батьківщини, стало для країн-господарів важким тягарем на багато років. Необхідно було забезпечити їх працею, сприяти адаптації до нового культурного та суспільного середовища. Нова Німеччина зіткнулася з проблемою біженців небувалих масштабів: треба було інтегрувати понад десять мільйонів прибульців. Європа не переживала подібного від XVII століття, коли з Франції виселили гугенотів.

Найчисельнішою з позаєвропейських національних груп, охоплених повоєнною репатріацією, були японці: після 1945 р. з різних районів Азії повернулися на батьківщину понад 3,1 млн осіб.

Покарання воєнних злочинців та колаборантів
Мирні договори зі сателітами Німеччини
Утворення Організації Об'єднаних Націй
Початок холодної війни
Західна Європа на шляху єднання
Протистояння блоків
Часткова розрядка
Кризи та локальні конфлікти
Крах колоніальної системи
2. Країни Заходу і трансформації системи міжнародних відносин в останній третині XX - на початку XXI ст.