Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. -
Мирні договори зі сателітами Німеччини

Згідно з прийнятим у той час визначенням, до сателітів Німеччини належали Італія, Румунія, Болгарія, Угорщина та Фінляндія. Керівники великих держав-переможниць утворили в Потсдамі Раду міністрів закордонних справ (Китаю, Франції, Сполучених Штатів, Великої Британії та СРСР). її основним завданням була підготовка договорів із переможеними державами. Процедурні питання розглянули на конференції міністрів закордонних справ США, Великої Британії та СРСР у Москві в грудні 1945 р. Згідно з її рішеннями, принципові положення мирних договорів із державами, які під час Другої світової війни були союзниками і сателітами Третього Райху, мали бути підготовані в працях чергових сесій Ради міністрів. Основні питання надалі стали предметом обговорення на Паризькій мирній конференції за участю 21 країни (29 липня -15 жовтня 1946 р.) і на засіданнях Ради міністрів восени та взимку того ж року. Внаслідок цих процедур у Парижі 10 лютого 1947 р. відбулося урочисте підписання мирних договорів із Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.

Більшість положень договорів збігалася з текстами договору про капітуляцію та договорів про перемир'я. Всі договори побудовані за єдиною схемою.

Мирний договір з Італією включав ряд територіальних умов. Країна втрачала невеликі ділянки території на користь Франції (площею приблизно 700 км2). Італія віддала Греції острів Родос та острови Додеканес. Область Венеція-Джулія з Трієстом отримала міжнародний статус. Пізніше, у жовтні 1954 p., на основі угоди між Італією, Югославією, Великою Британією та США, Трієст і прилегла до нього територія були передані під безпосередню юрисдикцію Риму, а решту спірної території над верхньою Адріатикою включено до Югославії.

Згідно з військовими умовами договору, сухопутні війська Італії могли налічувати до 185 тис. осіб, на їхньому озброєнні могло бути 200 середніх і легких танків. Корпус карабінерів міг налічувати 65 тис. осіб; особовий склад військово-морських сил визначено у 25 тис. Італії було заборонено мати підводні човни; чисельність службовців військово-повітряних сил не повинна була перевищувати 25 тис. осіб, а кількість бойових літаків - не більше 200 одиниць.

У договорі з Італією містилися також зобов'язання сплати репарацій на загальну суму 360 млн доларів.

Італія визнавала незалежність Албанії та Ефіопії. З приводу колишніх колоній, які вона мала до 1936 р. (Лівія, Еритрея, Сомалі), жодної угоди не було досягнуто. Вирішено, що після того, як мирний договір набере чинності, це питання буде передане на розгляд ООН.

Мирний договір із Болгарією визначав, що кордони держави повинні пролягти так, як на 1 січня 1941. Єдиним винятком, порівняно з довоєнною ситуацією, було збереження в складі Болгарії південної частини Добруджі, яку вона отримала за умовами договору з Румунією від 7 вересня 1940 р. Болгарія мала право на утримання обмежених збройних сил: сухопутної армії чисельністю 56800 осіб, військово-морських сил - 3500 військовослужбовців і 1 корабель тоннажем 7250 тонн та військово-повітряних військ -5200 вояків і 90 літаків. Держави-переможниці зобов'язали Болгарію сплатити репарації на загальну суму 70 млн доларів.

Територіальні умови мирного договору з Румунією, за вихідний пункт для яких були взяті кордони від 1 січня 1941 p., містили разом із тим ряд відступів. Йшлося про підтвердження відокремлення Бессарабії та Північної Буковини на користь СРСР, здійсненого у порозумінні Москви з Бухарестом 28 червня 1940 p., та Південної Добруджі на користь Болгарії. Натомість визнано недійсними рішення так званого другого арбітражу від 30 серпня 1940 p., згідно з якими північно-західна частина Трансільванії була відокремлена від Румунії на користь Угорщини. Таким чином, був відновлений румунсько-угорський кордон від 1 січня 1938 р. Максимальна чисельність сухопутних військ Румунії повинна була становити до 125 тис. осіб, військово-морські сили - 5 тис, військова авіація - 8 тис; загальний тоннаж флоту не міг перевищувати 15 тис. тонн, авіація не могла мати більше ніж 150 літаків, у тому числі лише 100 бойових. Румунія мала сплатити репарації на суму 300 млн доларів на користь СРСР.

Відповідно до умов мирного договору з Угорщиною вона зобов'язана була евакуювати всі території, зайняті після 31 грудня 1937 р. Були скасовані рішення як першого (2 листопада 1938 p.), так і другого (30 серпня 1940 р.) віденських арбітражів; Угорщина змушена була звільнити Закарпатську Україну, зайняту нею у середині березня 1939 р. Кордони з Австрією та Югославією відновлювалися у тому вигляді, в якому вони існували на 1 січня 1938 р. Стосовно збройних сил Угорщини в мирному договорі зазначалося, що сухопутні війська, в тому числі ППО і річковий флот, обмежувалися в 65 тис. осіб, авіація - 5 тис. і 70 бойових машин. Репарації становили 300 млн доларів, із них на користь СРСР - 200 млн, Югославії - 70 млн і Чехословаччини - 30 млн.

У територіальній частині мирного договору з Фінляндією йшлося про повернення до кордонів від 1 січня 1941 р., за винятком району Петсамо, який був переданий СРСР. Радянський Союз здійснив також обмін оренди бази в Ханко (отриманої ним згідно з договором з Фінляндією від 12 березня 1940 р.) на базу в Порккала-Удд терміном 50 років. Чисельний склад сухопутних сил (разом з прикордонною службою та протиповітряною обороною) визначено на рівні 34 тис. солдатів і офіцерів; персонал військово-морського флоту - 4500 осіб, а загальний тоннаж кораблів не міг перевищувати 10 тис. тонн; в авіації могло служити 3 тис. людей і 60 літаків. На Фінляндію було накладене зобов'язання сплати репарацій на загальну суму 300 млн доларів на користь СРСР.

Утворення Організації Об'єднаних Націй
Початок холодної війни
Західна Європа на шляху єднання
Протистояння блоків
Часткова розрядка
Кризи та локальні конфлікти
Крах колоніальної системи
2. Країни Заходу і трансформації системи міжнародних відносин в останній третині XX - на початку XXI ст.
Розрядка міжнародної напруженості в 70-і рр. XX ст.
Загострення міжнародної ситуації на початку 80-х рр.