Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. - 2. Господарство та соціальні процеси в умовах постіндустріального суспільства

Криза 1973 - 1975рр.

Починаючи з першої третини 1970-х рр. в економічному житті Заходу простежувалися тривожні явища, що перепліталися із песимістичними прогнозами фахівців стосовно майбутнього ("перегрів економіки", зношення основного капіталу тощо). Усі розуміли: економічний бум попередніх років рано чи пізно закінчиться, однак мало-хто міг передбачати те, що буде далі. Провісником економічних труднощів стала відмова 15 серпня 1971 р. уряду США від Бреттон-Вудської монетарної системи, що спричинило скасування вільного обміну доларів на золото. Такий крок із боку Вашингтона виглядав вимушеним, позаяк упродовж 1948 - 1970 рр. запаси золота у Сполучених Штатах скоротилися більш, аніж удвічі: торговельне сальдо стало від'ємним й американські долари перестали повертатися у країну. Наприкінці 1960-х років за межами США, головно у Західній Європі та Японії, доларів накопичилось уже стільки, що обмін на золото був неможливим у принципі. До того ж, долар підважила війна у В'єтнамі та громіздкі соціальні програми демократичних адміністрацій Джона Кеннеді та Ліндона Джонсона. Крах Бреттон-Вудської системи покінчив із стабільністю міжнародної фінансової системи та контролем над нею США. Кінець доби "золотодоларового стандарту" призвів до відчутного знецінення західноєвропейських валют, курси яких з того часу вимушено стали "плаваючими". Зокрема, 1974 р. від фіксації валютних курсів відмовилися уряди Франції та ФРН.

Дошкульного удару економіці Заходу завдала нафтова криза. Країни-члени ОПЕК запровадили 15 жовтня 1973 р. ембарго на продаж нафти США та Західній Європі, звинувативши їх у підтримці Ізраїлю під час арабо-ізраїльської війни (Війна Йом-Кіпур 1973 р.). Арабські держави поставили вимогу вивести ізраїльські війська з окупованих ізраїльтянами у 1967 р. територій. Ембарго на постачання нафти, врешті-решт, було скасовано у березні 1974 р., проте ціна за барель нафти (близько 159 літрів) зросла з 3 до 11,65 дол. ("нафтовий шок"). Це поклало край ері доступної та дешевої нафти, яку все частіше називали "чорним золотом". Заради справедливості, варто зазначити, що до подорожчання спонукали й інші, не менш важливі, обставини. По-перше, знецінення американської валюти (девальвації у 1971 і 1973 pp.), у якій традиційно обраховувалися ціни на нафту, означало для нафтовидобувних держав зменшення реальних прибутків. По-друге, коли восени 1973 р. журналіст "Нью-Йорк Тайме" запитав шаха Ірану, чи потрібно підіймати ціну на нафту, той відповів: "Аякже! Ви ж підняли па 300% ціну на пшеницю, яку нам продаєте...".

Енергетична криза вперше означила перед країнами Заходу невтішну перспективу подорожчання, а надалі - вичерпання невідновних джерел енергії. Вихід із ситуації шукали, передусім в економнішому використанні придбаних чи власних енергоресурсів. Яскравим прикладом може слугувати Канада, яка завдяки багатим покладам нафти у провінції Альберта не лише спромоглася забезпечити власні потреби, але й перетворилася на вагомого постачальника цієї сировини до сусідніх США. Певний час була надія на те, що альтернативою нафті й газу може бути енергія поділу атомів урану; атомні електростанції вважалися прийнятними, оскільки не викидали в атмосферу окису вуглецю. Західні країни щораз більше виявляли зацікавлення альтернативними малозатратними видами енергії, зокрема відновлювальної (вітрової чи сонячної).

Унаслідок колапсу Бреттон-Вудської системи та нафтової кризи, з січня 1973 по грудень 1974 р. Захід охопило одне з найбільших у новітній історії падіння індексів на фондових ринках. На Нью-Йоркській фондовій біржі між 11 січня 1973 р. і 6 грудня 1974 р. індекс Доу Джонса (Dow Jones Industrial Average) - важливий показник стану американської економіки, впав на 45%. Зазнали змін основні економічні параметри: якщо у 1972 р. ВВП США зріс на 7,2%, то у 1974 р. скоротився на 2,1%, інфляція за той самий відтинок часу зросла з 3,4% до 12,3%. Ще відчутніше криза вдарила по Великій Британії, де акції основних підприємств на Лондонській фондовій біржі сумарно здешевіли на 73%, а інфляція у 1975 р. сягнула загрозливої позначки - 25%. Щобільше, криза в Англії, яку все частіше називали "хворою людиною Європи", збіглася зі страйком шахтарів та політичною нестабільністю всередині країни.

Під час економічної кризи спрацювала "теорія доміно", коли спад в одній галузі промисловості тягнув за собою сповільнення інших. Назагал, промислове виробництво в країнах із розвиненою ринковою економікою у період кризи знизилося на понад 10%, міжнародна торгівля на 13% (у 1975 р., вдруге за повоєнні роки, впав обсяг світового експорту). Упродовж 1973 - 1983 рр. суттєво зросли споживчі ціни: у Франції на 11,2%, Великій Британії -13,5%, Італії - 16,7%, Португалії - 22,6%. Проблеми, що були усунуті в добу економічного буму (бідність, безробіття), знову поширилися після 1973 р.: для прикладу, у США кількість безробітних склала 8 млн осіб.

Економічний спад мав декілька характерних рис: по-перше, циклічна криза переплелася зі структурною, фінансовою та енергетичною; по-друге, згортання виробництва супроводжувалося стрибком цін й інфляцією; по-третє, зростання безробіття не призвело до скорочення заробітної плати; по-четверте, загострилося суперництво на світовому ринку між США з одного боку, країнами Західної Європи і Японією з другого боку (частка Сполучених Штатів в експорті товарів серед країн із ринковою економікою скоротилася з 33% у 1948 р. до 12,7% у 1975 р.). Водночас, енергетична криза і подальше зростання цін на бензин суттєво змінили ситуацію на автомобільному ринку. Якщо до цього провідну роль у світовому автомобілебудуванні відігравали США, де робився наголос на виробництво потужних і великих автомобілів, то після кризи більшої популярності набули європейські та японські малолітражні економні авто. Вони почали витісняти американські автомобілі навіть у Сполучених Штатах.

Усе, що відбувалося в економічному житті Заходу у 1973 -1975 рр., отримало назву "стагфляції" - поєднання високих темпів інфляції, безробіття і нульового зростання економіки. Одужання від наслідків рецесії видалося вельми непростим. Криза завершилась, орієнтовно, усередині 1975 р., а з другої половини півріччя припинилося падіння промислового виробництва. Проте процес економічного відновлення, що переривався черговими спадами, затягнувся на тривалий час. Як писав британський історик Е. Гобсбаум: "Історія двадцяти літ після 1973 року - це історія світу, що втратив упевненість у собі й зсунувся у нестабільність і кризу. Проте аж до вісімдесятих не було ще зрозуміло, наскільки безповоротно зруйнувалися підвалини Золотого Віку". Економіка ФРН, наприклад, остаточно оговталася від кризи щойно у 1985 р., Великої Британії у 1987 р., а США взагалі у 1992 р.