Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. -
Тенденції економічного розвитку наприкінці XX - па початку XXI сні. Кредитно-фінансова криза 2008 - 2009 рр.

Економічний розвиток країн Заходу наприкінці XX ст. відбувався за нових обставин, зумовлених розпадом СРСР та соцтабору. Крах радянської планової моделі господарювання вселяв переконання у переваги вільноринкової економіки. З падінням комуністичних режимів у Центрально-Східній Європі, економіки цих країн стали швидко "доларизуватися", що сприяло глобальному зміцненню американської валюти. За 1990-і рр. вона подорожчала стосовно основних світових валют на 28%. Сильний долар сприяв тому, що американський експорт дорожчав, а імпорт - дешевшав, а отже - поліпшувалося зовнішньоторговельне сальдо. Проте США вийшли з холодної війни не такими економічно могутніми як були після Другої світової війни. Напевне мав рацію американський політик, кандидат у президенти від демократичної партії Пол Тсонґас, заявивши у 1991 р.: "Холодна війна" закінчилась, а перемогли у пій Німеччина та Японія". Щобільше, поряд із традиційними економічними конкурентами США - ЄС і Японією, з'явилися нові: Китай, Індія, "азійські тигри" (Гонконг, Малайзія, Південна Корея, Сингапур, Таїланд, Тайвань). Хоча за окремими параметрами американська економіка й поступалася своїм конкурентам, проте в технологічному плані США залишалися попереду.

Заледве одужавши від лихоманки на фондових ринках 1987 р., економіки західних країн опинилися перед черговим викликом. У результаті війни у Перській затоці 1990 р. різко підстрибнули ціни на нафту, що спровокувало інфляцію та зростання дефіциту бюджету в США, а заразом і в Канаді. Незначна рецесія охопила й Західну Європу. Однак падіння виявилося неглибоким і за деякий час вдалося оправитися від економічних негараздів, що започаткувало "повий економічний бум" ("технологічно-паливний"). У США він розпочався 1992 р., у ФРН - 1994 р., у Канаді - 1995 р. У Західній Європі високі темпи приросту демонстрували Велика Британія та об'єднана Німеччина, дещо відставала від них Франція. Економіка США у 1990-і зростала щорічно у середньому на 3%, а західноєвропейська на 1,9%. Серед чинників, що сприяли економічному піднесенню: інноваційна та ділова активність, динамізація ринку праці, активна інвестиційна політика. Фінансова криза 1997 - 1998 рр., що завдала багато клопотів країнам Азії, суттєво не позначилася на стані західних економік.

На 2000 р. припадає справжній світовий торговельний бум: прибутки від торгових операцій склали близько 26% загальносвітового ВВП (у 1990 р. - лише 18%). Різко зросло споживання. Однак, вже у 2001 - 2002 рр. західна економіка пережила перший, з початку 1990-х рр., серйозний спад. До цього, з-поміж іншого, спонукав страх за майбутнє, викликаний терористичними атаками 11 вересня 2001 р. на США. Рецесію спровокував крах на рийку технологічних компаній. Американська рецесія тривала вісім місяців, а от країни Західної Європи спаду майже не відчули. Щобільше, ФРН навіть збільшили на 6,7% свій експорт, у той час, як у світі обсяг торгівлі скоротився на 0,2%. Назагал, у 2002 -2003 рр. середньорічні темпи світового економічного зростання, заданими МВФ, не перевищували 3,2% (нижчі ніж у 1980-і рр.).

Однією з провідних тенденцій в економічному розвитку країн Заходу початку XXI ст. стало збільшення частки зайнятих у "третьому секторі" (сфері послуг). Станом на 2002 р. у країнах ЄС вона складала 68,1%, тоді як у промисловості - 26,2%, сільському господарстві - 5,7%. Найвищий показник задіяних у сфері сервісу було зафіксовано в Данії - 79%, Швеції та Великій Британії - по 74%. Відповідно, зростала і частка "третього сектора" у ВВП. Наприклад, 2003 р. у ФРН вона сягнула 70%. Усе більше коштів до бюджету давав фінансовий сектор: якщо у 1970-і рр. частка промисловості у ВВП США складала 25%, а фінансових послуг -12%, то у 2006 р. - 12% і 21% відповідно. Якщо ж проаналізувати ВВП на людину станом на 2007 р., беручи до уваги паритет купівельної спроможності, то відзначимо беззаперечне лідерство Люксембурга - 86510 дол., а також високі показники скандинавських держав. США у цьому рейтингу - 4-і (43223 дол.), Канада -12-а (35514 дол.), Велика Британія - 13-а (35486 дол.), Франція -21-а (31825 дол.), Німеччина - 23-я (31390 дол.), Італія - 24-а (31051 дол.), Іспанія - 27-а (27914 дол.), а Україна, для порівняння, -84-а (7832 дол.).

Вагомий вплив на стан економіки Заходу з початку XXI ст. справляв нафтовий чинник. У 2000 р. виникла бензинова криза у Європі, спричинена підняттям цін на нафту унаслідок скасування ОПЕК цінового коридору на "чорне золото", який до того складав 22 - 28 дол. Один барель нафти оцінювався у 35 дол. - найдорожче, починаючи з 1990 р. "Бензинові бунти", що загрожували колапсом усієї економіки, охопили Німеччину, Велику Британію, Францію та Бельгію. Однак, як виявилося згодом, зростання цін на нафту лише починалося, сягнувши свого піку 11 липня 2008 p., коли барель нафти оцінювався у 147,27 дол. Високі ціни на нафту і бензин призвели до скорочення попиту на автомобілі: в серпні 2008 р. у Європі продаж автомобілів знизився на 16%, а в США за вересень - на 26%. Це, зі свого боку, зумовило скорочення виробництва металів і зростання безробіття. І хоч у грудні 2008 р. ціна за барель упала до позначки 39 дол., наслідки цінових стрибків для економіки були згубними.

Нафтова криза 2008 р. збіглася з банківсько-фінансовою. Провісником останньої був збій у США системи іпотечного кредитування (себто, кредитування під заставу нерухомого майна), що розпочався у 2007 р. Унаслідок 20% падіння цін на нерухомість, американці - власники житла суттєво втратили. Іншим чинником виникнення кредитної кризи стали надто ризиковані інновації на фінансовому ринку, передусім безконтрольне використання т. зв. деривативів (derivatives) - фінансових інструментів, що поступово впроваджувалися ще з 1990-х pp. Переломним моментом у розвитку кредитної кризи виявився вересень 2008 p., коли банки припинили взаємокредитування. Збанкрутували п'ять найбільших американських банків, з-поміж яких "Леман Бразерс" та "Мерілл Лінч". 28 вересня 2008 р. частково націоналізовано великий нідерландсько-бельгійський банк "Фортіс". Обвал фондового ринку США у жовтні 2008 р. був рекордним за останні двадцять років, а для ринку Японії - за всю історію. Фінансова криза довела до банкрутства банківську систему Ісландії. Опублікований 13 листопада 2008 р. економічний огляд Організації економічного співробітництва та розвитку констатував, що розвинуті економіки світу вступили в рецесію.

8 жовтня 2008 р. провідні центробанки світу, за винятком японського, ухвалили безпрецедентне рішення про одночасне зниження відсоткових ставок. "Велика сімка" прийняла план дій, що передбачав використання усіх наявних засобів для підтримки найважливіших фінансових інституцій. Лідери ЄС 12 жовтня 2008 р домовилися запровадити систему державних гарантій для кредитів, забезпечити підтримку фінансових установ, що зіткнулися з кризою, надати на п'ять років гарантії на міжбанківські кредити. Уряд США, зі свого боку, оголосив "план порятунку", згідно з яким виділив 250 млрд дол. на стабілізацію фінансової системи та вирішив провести часткову націоналізацію приватних банків із мстою оживлення економіки.

Загалом, протягом 2008 - 2010 pp. здійснено ряд заходів, спрямованих на стабілізацію фінансового сектора та відновлення економіки. На початку квітня 2009 р. у Лондоні відбувся саміт "великої двадцятки", на якому ухвалено план дій, спрямованих на подолання глобальної фінансової кризи. З-поміж іншого, до 750 млрд дол. розширено ресурси МВФ. 8-10 липня 2009 р. на саміті "великої вісімки" в напівзруйнованому італійському містечку Аквіла (т. зв. "антикризовий саміт") керівники провідних держав світу накреслили найважливіші заходи з подолання економічної кризи. Зокрема, наголошено на доцільності збереження та розвитку свободи ринків для торгівлі та інвестицій (на противагу протекціонізму), проведення боротьби з діючими офшорними зонами, надання допомоги бідним країнам тощо. На саміті "великої вісімки" 25 - 26 червня 2010 р. у Торонто (Канада) лідери провідних країн світу визнали необхідність скорочення дефіциту державних бюджетів своїх країн пріоритетом у внутрішній політиці.

З метою економії чи не всі країни Заходу вдалися до скорочення бюджетних витрат. Уряд Німеччини запланував на 2010 р. рекордний в історії країни дефіцит державного бюджету - 80, 2 млрд євро (близько б % ВВП). Дефіцит бюджету у Великій Британії у квітні 2010 р. сягнув 8, 5 млрд фунтів стерлінгів (13, 4 млрд дол.), що є рекордним з 1993 р. Водночас борг держави склав 893, 4 млрд фунтів (62,1 % ВВП). Зважаючи на це, в оприлюдненому у Палаті громад проекті головного кошторису держави на 2011 р. передбачене суттєве збільшення податків і скорочення державних видатків.

У першому кварталі 2010 р. розвиток економіки Є С сповільнився, головно через фінансові проблеми в низці країн (Греція, Португалія, Іспанія, Ірландія, меншою мірою Італія). Неоднозначні наслідки мало падіння у 2010 р. курсу євро стосовно американського долара. Особливо гострим видалось становище в Греції, економіка якої наприкінці 2009 р. опинилась у скрутному становищі. Дефіцит бюджету у квітні 2010 р., за даними Євростату, склав 13, 6 % (при допустимих у ЄС 3 %). Ситуацію ускладнили перманентні страйки незгодних з економічною політикою соціалістичного уряду Ґеорґоса Папандреу-молодшого. 2 травня 2010 р. 16 країн ЄС та МВФ домовилися про виділення Греції фінансової допомоги в розмірі 110 млрд дол. (частка ЄС - 80 млрд, МВФ -30 млрд). Уряд Греції прийняв цю пропозицію в обмін на обіцянку провести жорсткі антикризові заходи - скоротити державні видатки та частку державного сектора в економіці, здійснити реформу пенсійної системи.

На відміну від держав Середземномор'я, Ірландії - Німеччина, Франція та країни Бенілюксу у 2009 р. продемонстрували економічне зростання. Завдяки цим країнам зафіксовано невеличке економічне зростання у всьому ЄС. Так, у третьому кварталі 2009 р., порівняно з другим кварталом, ВВП країн ЄС збільшився на 0,3 %, у четвертому кварталі, порівняно з третім - на 0,1 %. Глобальна економічна криза викрила слабкі сторони міждержавної кооперації в рамках ЄС. Реакцією на виклик стали системні заходи, спрямовані на зменшення впливу негативних факторів і забезпечення стійкого економічного розвитку. У травні 2010 р. Єврокомісія ухвалила зміни до угоди ЄС "Про стабільність та розвиток", що передбачили корегування надмірного дефіциту бюджету та зовнішнього боргу для країн, які порушили погоджені граничні межі (зовнішній борг не більше 60 %, а дефіцит бюджету - 3 % ВВП). Більш позитивну динаміку зростання зафіксовано у Канаді та США, що засвідчило рух у напрямку поступового виходу з кризи. Макроекономічній стабілізації в Північній Америці посприяли зменшення інфляції, збільшення споживчого попиту, зростання зайнятості населення тощо.

Зміни в соціальній сфері
Розділ 3. Партії та суспільно-політичні рухи
1. Еволюція партійно-політичних систем у повоєнний період
2. Суспільно-політичні зрушення в останній третині XX - на початку XXI ст.
Відродження неоконсервативної ідеології
Соціалісти і державна влада. Комуністичний рух
Новий лібералізм
Праворадикалізм
Проблеми екології і "зелені"
ЧАСТИНА II. КРАЇНИ ЗАХОДУ