Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. -
Прихід до влади Демократичної партії. Адміністрація Б. Клінтона (1993 - 2000)

На президентських виборах 1992 р. Республіканська партія висунула кандидатуру Дж Буша на другий термін. Здавалося, він мав реальні шанси на успіх, адже завдяки зусиллям уряду республіканців США здобули рішучу перемогу у змаганні з СРСР і міжнародним комунізмом, свою провідну роль у світі вони підтвердили військовою акцією "Буря в пустелі". Звичайно, ці здобутки сумніву не викликали, однак у центрі уваги кожної президентської кампанії, як правило, постають проблеми внутрішнього життя країни, а тут досягнення Дж Буша виглядали досить скромними: давався взнаки економічний спад 1989 -1991 рр., і хоча його найнижча точка лишилася позаду, Сполучені Штати продовжували відчувати наслідки цієї рецесії.

Натомість Демократична партія, що впродовж 12 років перебувала в опозиції, тепер спромоглася висунути в президенти кандидата нового, післявоєнного покоління - губернатора штату Арканзас Білла Клінтона, який виступив із привабливою для широких мас програмою під гаслом "Головне - це люди". В ній було накреслено широкомасштабні заходи щодо розбудови економіки, розширення зайнятості, вдосконалення інфраструктури країни, збільшення коштів на потреби освіти. Однак "родзинкою" в програмі Б. Клінтона була ідея запровадити в країні загальну систему медичного обслуговування, адже досі лише близько 20% американців мали пільгові умови при отриманні медичної допомоги.

"Всі американці користуватимуться основними видами медичного обслуговування, - проголошував Б. Клінтон. - Нікому не буде відмовлено в лікуванні".

Економічній програмі демократів республіканці нічого суттєвого не протиставили, продовжуючи дотримуватися принципів "рейґаноміки", яка у специфічних умовах початку 80-х років ("стагфляція") добре себе зарекомендувала, проте по десяти роках виглядала вже певним анахронізмом. При цьому економічна стратегія республіканців зазнавала критики не лише зліва, а й справа -з боку крайньо консервативних кіл, невдоволених, насамперед, невпинним зростанням бюджетного дефіциту та державного боргу.

Речником цих настроїв став техаський мільярдер Росе Перо, що висунув себе у президенти як "незалежний кандидат". По суті, його роль зводилася до того, щоб відібрати у Дж.Буша голоси правоналаштованих республіканців. На виборах він одержав 19 млн голосів, однак здобути перемогу в жодному штаті не зумів. Натомість Б. Клінтон одержав 44 млн голосів і 370 вибірників, які обрали його президентом, Дж. Буш - 38 млн і 168 вибірників. Крім того демократи здобули більшість в обох палатах конгресу.

На початку січня 1993 р. Білл Клінтон у 45-річному віці приступив до виконання президентських обов'язків (із 1978 р. і до обрання президентом, за винятком 1981 - 1983 рр., займав пост губернатора свого рідного штату Арканзас).

Незабаром після інавгурації Б. Клінтон представив конгресу свою економічну програму. її головними цілями було подолання наслідків господарського спаду, створення нових робочих місць, підвищення рівня доходів американців, значне скорочення дефіцит}' федерального бюджету. План президента передбачав державні інвестиції у провідні галузі економіки. Збільшено асигнування на розвиток транспортної системи, торгівлі та житлового будівництва. Відповідно до передвиборних обіцянок Б. Клінтона значно збільшувалися видатки на охорону здоров'я та медичне обслуговування.

Ця амбіційна програма вимагала мобілізації великих коштів. Тому передбачалося значно скоротити оборонні та інші бюджетні витрати, зокрема на утримання державного апарату, дещо збільшити податки. Очікувалося, що ці заходи дадуть економію сотень мільярдів доларів. Однією з "козирних" передвиборних обіцянок

Б. Клінтона, яка дуже допомогла йому стати президентом, був намір полегшити податкові тягарі середніх верств. Однак після обрання, зважаючи на реальне фінансово-економічне становище, Б. Клінтон змушений був наразі пропонувати не скорочення, а збільшення максимальних ставок прибуткового податку.

Прикметною рисою економічної програми Б. Клінтона було те, що федеральні власті мали одержати більші повноваження для управління економікою. "Ми беремо в свої руки нашу економічну долю", - заявив Б. Клінтон. Як бачимо, наріжні принципи його програми були однозначно протилежні тим, що їх проводили Р. Рейган і Дж. Буш. Конгрес програму Б. Клінтона схвалив. Отже, "рейґаноміка" пішла в минуле.

Загалом на відміну від попередніх республіканських адміністрацій, що робили ставку на неоконсерватизм, політичний курс уряду Б. Клінтона поєднував і ліберальні, і консервативні тенденції. В перші роки перебування на посту глави адміністрації Б. Клінтон основну увагу приділяв програмі економічного відродження США та підняттю життєвого рівня американських громадян. Було вжито заходів щодо скорочення оборонних програм. Ще за президентства Дж. Буша, на початку 1992 р., прийнято рішення про скорочення стратегічних ядерних сил США. Б. Клінтон вирішив відмовитися від розгортання системи протиракетної оборони в космосі (СОІ).

Восени 1993 р. адміністрація представила сміливий план реформування системи охорони здоров'я. Його метою було запровадження загального права на медичну допомогу, оскільки в цей час 37 млн американців не мали ніякого медичного страхування. Координатором плану стала дружина президента Гілларі Клінтон (на відміну від дружин попередніх президентів - звичайних домогосподарок - Гілларі є високоосвіченим юристом, що входить у першу десятку осіб своєї професії у США). Однак цей план натрапив на впертий опір бізнесових кіл, пов'язаних із медициною. Вони твердили, що з економічної точки зору план Клінтонів має утопічний, багатозатратний характер і набагато збільшить бюджетний дефіцит. У результаті цей, надзвичайно важливий, соціальний проект повис у повітрі, не дійшовши навіть до голосування в конгресі.

Спрямовуючи зусилля на скорочення бюджетного дефіциту, адміністрація у 1993 р. провела через конгрес податкову реформу, яка всупереч передвиборним обіцянкам не скоротила максимальних ставок прибуткового податку, а збільшила їх. Мета полягала в тому, щоб одержати кошти для скорочення дефіциту бюджету при збереженні основних соціальних програм. Звичайно, цей вимушений крок не сприяв зростанню популярності уряду.

Дещо ліпших результатів домоглась адміністрація у сфері боротьби зі злочинністю. В 90-ті роки в американських в'язницях перебувало 1 млн 400 тис. засуджених, із котрих приблизно 70% становили афроамериканці. Спираючись на широку суспільну підтримку, Б. Клінтон провів через конгрес закони, які обмежували доступ населення до автоматичної зброї (нагадаємо, що в принципі володіння громадянами зброєю гарантує конституція США). Було збільшено асигнування на боротьбу зі злочинністю, що дало позитивні результати.

Однак Демократична партія й особисто Б. Клінтон змушені були сплатити політичну ціну за невдачі перших років свого перебування при владі. Проміжні вибори до конгресу 1994 р. принесли відчутну поразку партії. Республіканці, вперше за багато років, здобули більшість і в сенаті, й у палаті представників, а також чимало посад губернаторів штатів.

Республіканці, натхненні перемогою, зробили спробу законодавчим шляхом накинути адміністрації Б. Клінтона свій політичний напрямок, зокрема у питанні про скорочення бюджетного дефіциту. Політичні баталії у цій справі точилися упродовж двох наступних років, проте не дали республіканцям особливих успіхів, незважаючи на їхнє домінування у конгресі.

До президентських виборів 1996 р. обидві партії зблизили свої позиції. Демократи на чолі з Б. Клінтоном, кандидатуру якого було висунуто на другий термін, виступали зі значно поміркованіших позицій, ніж у 1992 р., зосередивши свої гасла на потребі ліквідації бюджетного дефіциту. В свою чергу республіканці, у перебігу виборчої кампанії, відмовилися від гасел про повернення до "рейганоміки". На користь демократів не в останню чергу вплинуло значне поліпшення, починаючи з 1993 р., економічної кон'юнктури: промисловість знаходилася на піднесенні, скорочувалося безробіття, а головне - впродовж чотирьох років дефіцит федерального бюджету скоротився більш ніж удвічі. В результаті виборів Б. Клінтон одержав 45,6 млн голосів і 379 вибірників, залишивши за собою президентський пост, тоді як за республіканського кандидата проголосували 37,8 млн виборців, що дало йому 159 вибірників. У той же час республіканці, завдяки поміркованості своїх позицій, зберегли більшість в обох палатах конгресу.

Внутрішньополітична стратегія адміністрації Б. Клінтона під час другого терміну його повноважень була, в умовах зміцнення позицій Республіканської партії, значно поміркованішою, ніж на початку його урядування. Тепер одним із основних завдань стала ліквідація бюджетного дефіциту, й цієї мети було досягнуто вже у 1998 р. Разом із тим президент продовжував тримати в полі зору розв'язання соціальних проблем, вишукуючи бюджетні кошти для розширення медичної допомоги, фінансування освіти, полегшення становища найбідніших верств населення. Зокрема в 1997 р. було піднято мінімум заробітної плати до 5,15 долара за годину.

Проведенню цих заходів сприяло швидке поліпшення, починаючи від 1993 р., господарського становища країни. США вступили в смугу економічного піднесення: показник ВВП неухильно зростав, збільшувались інвестиції, завдяки яким було створено мільйони нових робочих місць, йшли вгору показники споживання, житлового будівництва, конкурентоспроможності американських товарів на світовому ринку. І цьому сприяло вміле керування економічною кон'юнктурою адміністрацією Клінтона

Однак незважаючи на безперечні успіхи у проведенні економічного та політичного курсу, Б. Клінтона від самого початку президентства переслідували ускладнення інтимного характеру, що ставили під знак запитання його моральний авторитет. А в 1998 р. розгорівся гучний скандал навколо Б. Клінтона і стажистки, що за кілька років до того працювала у Білому домі, 24-річної Моніки Левіньскі. Стало відомо, що між ними існували близькі стосунки, і сенсаційна історія дістала назву "Мопікаґейт". Цією справою зайнялися вищі судові інстанції, зокрема спеціальна комісія присяжних - т. зв. Велике журі. Хоча і Мошка, і сам президент під присягою твердили, що їхні відносини не виходили за межі дозволеного, з'ясувалося, що ці свідчення були неправдою, про що

Б. Клінтон змушений був зізнатись у своєму виступі на телебаченні, визнавши, що його попередні заяви ввели в оману багатьох людей. Після цього сенат США розпочав процедуру імпічменту президента. Однак більшість сенаторів проголосували проти звинувачень Б. Клінтона у лжесвідченні та перешкоджанні здійсненню правосуддя. Це дозволило йому зберегти посаду очільника Білого дому.

На таке рішення, безумовно, вплинула громадська думка країни: соціологічні опитування показували, що 68% американців схвально оцінювали діяльність Б. Клінтона на посаді президента і вважали, що він має й надалі займати цей пост. Такий результат зумовили дві обставини. По-перше, США знаходились у стані економічного буму. Економічні показники діяльності адміністрації Б. Клінтона оцінювали як одні з найкращих за все XX ст. І це в той час, коли над іншими країнами нависла загроза глибокої фінансово-економічної кризи, яка вразила Японію та інші країни Південно-Східної Азії, Росію, Бразилію. По-друге, всі аналітики вважали надзвичайно вдалою зовнішню політику адміністрації Б. Клінтона (детальніше про це згодом). Усе це дозволило Б. Клінтону, незважаючи на деякі втрати морального характеру, гідно вийти з надзвичайно клопіткої ситуації.

Наприкінці 80-х років економіка США вступила в смугу спаду, яка тривала до 1992 р. Темпи зростання середньорічного обсягу ВВП знизилися до 1%. Гострою проблемою став дефіцит державного бюджету, який досяг рівня 290 млрд доларів. Державний борг країни наближався до 4 трлн доларів. У США налічувалося 10 млн безробітних, що становило 7,5% активної робочої сили.

З 1992 р. рецесія змінилася пожвавленням, яке спочатку було млявим, відтак зростання почало набирати дедалі більших обертів, а від середини десятиліття перетворилося на справжній промисловий бум. Упродовж 1995 - 2000 рр. середньорічні темпи зростання ВВП становили 4,1%.

Одним із головних чинників економічного злету стало закінчення протистояння з СРСР. Воно дозволило Сполученим Штатам скоротити на 65% військові витрати, вивільнити високотехнологічні оборонні галузі та їх висококваліфіковані кадри для виробництва товарів і послуг цивільного призначення, що сприяло підвищенню міжнародної конкурентоспроможності американської продукції.

Загалом американська економіка завершила XX століття з досить вагомими підсумками. США з населенням меншим 5% загальної людності Землі виробляли 25% світової продукції. Рівень безробіття скоротився до 4% активної робочої сили. Показник інфляції становив 1,5%, тобто був найнижчим за більш ніж 30-річний період 1998 рік став поворотним щодо подолання бюджетного дефіциту: вперше за багато років було досягнуто додатного сальдо федерального бюджету, а в 2000 р. його профіцит склав 237 млрд доларів.

Однією з найважливіших рис економічного розвитку США, пов'язаною з розгортанням сучасного етапу НТР, була орієнтація на гнучке виробництво, здатне адаптуватися до поточних потреб і мінливого попиту американського населення. В його рамках провідну роль відігравали такі типи сучасної виробничої техніки і технології, як промислові роботи, верстати з програмним управлінням, гнучкі автоматизовані системи тощо. Якісно новою ознакою в суспільному виробництві став розвиток масштабної інформаційної інфраструктури, без якої нині неможливе нормальне функціонування економіки. У США працювало 40% усіх комп'ютерів світу.

Не має аналогів в інших розвинутих країнах сфера послуг, що склалась у США. Тут працювало 75% усіх зайнятих, створювалося 70% ВВП країни, було зосереджено 85% кадрів вищої кваліфікації. Наука, наукове обслуговування, освіта, охорона здоров'я, різноманітні професійні послуги, в т. ч. інформаційні та комп'ютерні, стали локомотивами науково-технічного і загалом соціально-економічного поступу країни.

Успішний економічний розвиток сприяв зростанню життєвого рівня американського населення. Він був на 27% вищим, ніж у Японії, на 41% - ніж у ФРН. 95% робочої сили були охоплені соціальним страхуванням.

Наприкінці XX ст. США перебували в зеніті своєї економічної могутності. Господарський поступ 90-х років дістав назву "нова економіка", що означало тривалий стійкий безкризовий розвиток під впливом інформаційних технологій.

Адміністрація Б. Клінтона формувала свою зовнішню політику в період, коли Сполучені Штати внаслідок розвалу СРСР і комуністичного табору, а разом із тим - ліквідації біполярної системи міжнародних відносин залишилися єдиною наддержавою у світі. Таке становище потребувало внесення суттєвих коректив щодо визначення актуальних завдань зовнішньої політики США, і в цьому питанні між демократами та республіканцями існували суттєві відмінності. В результаті зовнішньополітична доктрина адміністрації Б. Клінтона складалася поступово, до середини 90-х років, коли викристалізувалося її основне завдання: взяти під контроль США головні процеси світового розвитку, протидіючи розгортанню небажаних для Вашингтона подій і явищ як на глобальному, так і на регіональному рівнях.

Адміністрація приділила належну увагу розвитку зовнішньоекономічних відносин, насамперед із безпосередніми сусідами США. Було здійснено ратифікацію Північноамериканського договору про вільну торгівлю (НАФТА) між США, Канадою і Мексикою, укладеного наприкінці 1992 р. - в останні тижні президентства Дж. Буша. Договір набрав чинності з 1994 р., у наслідок чого у світі виник один із найпотужніших спільних ринків. Договір передбачав поступову ліквідацію обмежень у торгівлі та інвестиціях, скасування торговельних мит між країнами-учасницями. В результаті товарооборот між США і Канадою впродовж 1993 -2000 рр. зріс майже вдвічі, а між США і Мексикою - майже в 2,5 раза. Коли в 1995 р. Мексику охопила фінансово-економічна криза, то з метою її подолання США надали південній сусідці кредитів на 50 млрд доларів, завдяки чому країна зуміла швидко подолати кризу і вийти на шлях стабілізації економіки.

США активно сприяли створенню у 1994 - 1995 рр. Світової організації торгівлі (СОТ) із метою забезпечення інституційної та правової бази сучасної міжнародної торговельної системи.

США чимало зробили для залагодження суперечностей і конфліктів у різних регіонах земної кулі. На Далекому Сході було здійснено заходи щодо врегулювання відносин із КНР, які різко погіршилися в результаті кривавого придушення китайськими властями демократичного руху в 1989 р. Було нормалізовано відносини з Соціалістичною Республікою В'єтнам. У 2000 р. країну з офіційним візитом відвідав президент Б. Клінтон. Велися переговори з КНДР про призупинення північно-корейської програми розробки ядерної зброї та ракетоносіїв, які, зрештою, позитивних результатів не дали.

На Близькому Сході адміністрація Б. Клінтона розгорнула широку діяльність на користь досягнення миру між Ізраїлем і палестинськими арабами. Це були перші кроки - найважчі та необхідні, однак до поставленої мети було ще дуже далеко.

На Балканах США посприяли укладанню Дейтонської угоди 1995 р. про припинення громадянської війни і компромісне врегулювання кризи в Боснії і Герцеговині. Разом із тим бомбардування території Союзної Республіки Югославії 1999 р. силами НАТО (а отже, за безпосередньої участі США) під час Косовської кризи світова громадськість сприйняла зовсім неоднозначно.

З ініціативи адміністрації Б. Клінтона було опрацьовано програму політичної та військової співпраці країн Центральної і Східної Європи з НАТО під назвою "Партнерство заради миру", її було схвалено в січні 1994 р. на надзвичайній сесії Ради НАТО. До програми приєднались також Україна та Російська Федерація.

У відносинах із Росією США заявляли про наміри додержання стратегічного партнерства, зокрема в реалізації програми ОСО-1, спільних проектів у дослідженні космосу. У січні 1993 р. в Москві між обома державами було підписано договір СНО-2, за яким рівень ядерних озброєнь сторін до 2003 р. мав скоротитися на 2/3 від рівня, передбаченого договором СНО-1.

Американо-українські відносини на перших порах складалися дещо суперечливо. Каменем спотикання стало питання про ядерний статус України, про долю 176 міжконтинентальних балістичних ракет із 1600 ядерних боєголовок, що знаходилися на її території. У 1993 р. Верховна Рада України ратифікувала договір СНО-1, але з цілою низкою застережень, які не влаштовували Сполучені Штати. Останні наполягали, щоб Україна ліквідувала свій ядерний потенціал. Відбулися попередні переговори, в результаті яких у січні 1994 р., після зупинки в Борисполі для розмови з президентом України Л. Кравчуком, до Москви з робочим візитом прибув президент Б. Клінтон і одночасно - президент України Л. Кравчук. Тут відбулися переговори президентів США, Росії та України, в підсумку яких ними було підписано тристоронні домовленості про ліквідацію ядерної зброї в Україні. Цими документами підтверджувався без'ядерний статус Української держави. У документах було чітко зазначено, що США і Росія поважають територіальну цілісність, недоторканність кордонів, суверенітет і незалежність України. США і Росія висловили готовність надати Україні гарантії безпеки з набуттям чинності договору СНО-1 і приєднанням її до Договору про непоширення ядерної зброї 1968 р.

Підписання тристоронніх документів знаменувало поворот у відносинах США і України. Президент Б. Клінтон проголосив 1994 рік "роком України" у США. У березні того ж року відбувся офіційний візит до США президента України Л. Кравчука та його переговори з президентом Б. Клінтоном й іншими офіційними особами. Було підписано "Спільну заяву про розвиток дружби і партнерства між США і Україною", в якій накреслено конкретну програму співпраці обох держав. Під час офіційного візиту до США наступного президента України Леоніда Кучми в листопаді 1994 р. ухвалено "Хартію американо-українського партнерства та співробітництва", в якій зазначалося, що існування вільної, незалежної та суверенної Української держави, її безпека і процвітання мають велике значення для США. Про роль партнерських стосунків з Україною свідчили візити президента Б. Клінтона до Києва в 1995 і 2000 рр., його переговори з українськими керівниками з актуальних питань двосторонніх відносин і міжнародного життя. США надавали Україні суттєву економічну допомогу, сприяли виділенню їй позик і кредитів з боку МВФ та Світового банку.

Внутрішня і зовнішня політика республіканської адміністрації Дж. Буша-молодшого на початку XXI ст.
Виборча кампанія 2008 р. і прихід до влади демократів
Розділ 5. Канада
Повоєнні роки
"Ліберальна ера"
Консерватори при владі
Розвиток держави на зламі XX - XXI ст.
Українці в Канаді
Розділ 6. Велика Британія
Внутрішня і зовнішня політика лейбористських урядів 1945 - 1951 рр.