Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. -
Внутрішня і зовнішня політика республіканської адміністрації Дж. Буша-молодшого на початку XXI ст.

На виборах 2000 р. кандидатом на президентський пост виступали від демократів Альберт Ґор, який упродовж урядування Б. Клінтона займав посаду віце-президента країни, а від республіканців - син колишнього президента Дж. Буша - Джордж Буш-молодший, губернатор штату Техас. А. Ґор зосередив свою виборну кампанію на підкресленні економічного процвітання країни, досягнутому підчас правління адміністрації Б.Клінтона й обіцяв продовжити політику свого попередника. Республіканці, зі свого боку, значно оновили програмні настанови. Передбачаючи, як і раніше, систематичне скорочення податків, зокрема на корпорації, партія разом із тим висунула низку лозунгів, запозичених у демократів: щодо регулюючої ролі уряду у сфері економіки та соціальних відносин, прийняття нових програм розвитку освіти, розширення мережі медичного страхування. Ці зрушення від правих позицій до центру {"консерватизм із людським обличчям") сприяли збільшенню електорату Республіканської партії. Підходи А. Ґора і Дж. Буша-молодщого до стратегічних питань внутрішньої і зовнішньої політики багато в чому збігалися. У перебігу виборної кампанії шанси обох кандидатів на перемогу оцінювались як рівні. На виборах за А. Ґора проголосувала переважна частина афроамериканських виборців, більшість іспаномовних іммігрантів з Латинської Америки, основна маса американців азійського походження, більшість жінок. Дж. Бушеві-молодшому віддали перевагу білі американці, представники середнього класу і заможних верств населення, більше чоловіків.

По завершенні голосування виникли труднощі з підрахунком голосів. Коли на всіх попередніх виборах їх результати ставали відомими вже наступного ранку, то тепер потрібно було аж п'ять тижнів часу і втручання Верховного суду США, щоби назвати переможця. І хоча за А. Ґора проголосувало на півмільйона виборців більше, ніж за Дж. Буша-молодщого, останній одержав на п'ять голосів вибірників більше за свого опонента, і переможцем, нарешті, було оголошено кандидата від Республіканської партії. Неоднозначними виявились і результати виборів до конгресу. В палаті представників республіканці одержали невелику більшість, а в сенаті обидві партії здобули рівну кількість місць.

У січні 2001 р. Дж. Буш-молодший прийняв президентські повноваження І став 43-м президентом США. Свій уряд він сформував із представників різноманітних напрямків і поглядів - від лібералів до жорстких консерваторів. У перші місяці свого урядування Дж. Буш-молодший приділяв основну увагу внутрішнім справам держави. А незабаром прийшов день 11 вересня 2001 р., який став поворотним моментом у сучасній історії США. Вранці того дня 19 ісламських терористів-самогубців, поділившись на чотири групи, захопили в повітрі рейсові літаки з пасажирами. Захоплювачі спрямували два з цих літаків на обидва 110-метрові хмарочоси Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку, в результаті чого обидві вежі повалилися, поховавши під руїнами більшість людей, що там знаходилися. Третій захоплений літак таранив Пентагон - штаб-квартиру міністерства оборони США у Вашингтоні. Пасажири та команда четвертого авіалайнера зробили спробу перехопити у терористів керування літаком; у результаті сутички на борту літак упав на землю в штаті Пенсильванія. У підсумку атак загинуло близько трьох тисяч осіб. Америка і весь світ пережили шок.

Однак адміністрація Дж. Буша-молодщого відразу ж опанувала ситуацію і взяла її під свій контроль. Було встановлено, що організатором та виконавцем замахів є таємна, розгалужена по багатьох країнах, ісламістська структура "Аль-Каїда", яку очолює релігійний фанатик із Саудівської Аравії Усама Бен Ладен. Дж Буш-молодший оголосив, що Сполучені Штати перебувають у стані війни проти міжнародного тероризму і вестимуть цю війну, доки противника не буде розгромлено, яких би зусиль це не потребувало. Для боротьби з тероризмом було створено Управління безпеки країни, яке дістало майже необмежені права щодо осіб, підозрюваних у ворожих намірах. Завдяки вжитим заходам упродовж усіх наступних років на території країни не було вчинено жодного серйозного терористичного акту.

Уряд США визначив, що розсадником тероризму став Афганістан. Його правлячий режим, очолюваний крайньо реакційним ісламістським рухом "Талібан", дає прихисток "Аль-Каїді", яка створила на терені країни табори для вишколу бойовиків. 7 жовтня 2001 р. розпочалася військова операція США за участі Великої Британії, а також інших союзників проти "Талібану" масованим повітряним бомбардуванням позицій талібів. Останні вже 13 листопада без бою залишили Кабул, до якого ввійшли американські війська і опозиційні "Талібанові" афганські сили. А вже наступного дня Рада Безпеки ООН одноголосно ухвалила резолюцію щодо Афганістану, яка підтверджувала підтримку міжнародних зусиль щодо викорінення тероризму, осуджувала рух "Талібан", схвалювала зусилля, докладені афганським народом із метою рятування країни від режиму талібів. Операція проти "Талібану", що тривала до 17 грудня, увінчалась успіхом: режим талібів було повалено, їхній рух наразі практично втратив боєздатність, однак остаточно його не було розгромлено і згодом він, перегрупувавши свої сили, спромігся перейти в контрнаступ.

Успіх операції в Афганістані і наміри президента поширити військові дії проти тероризму на інші країни мали своїм наслідком посилення ролі в оточенні Дж. Буша-молодщого таких його радикально налаштованих співробітників ("яструбів"), як віце-президент Дік Чейні, міністр оборони Дональд Рамсфельд і радник президента Кондоліза Райс, які справляли дедалі сильніший вплив на формування зовнішньополітичного курсу американської адміністрації. Цей курс опрацьовувався протягом року після подій 11 вересня. Уже в січні 2002 р. Дж. Буш-молодший назвав три "країни-ізгої", що прагнуть до набуття ядерної зброї: Іран, Ірак і КНДР, які, за його концепцією, становлять "вісь зла", і якщо ці країни не відмовляться від своїх намірів, Сполученим Штатам доведеться звести з ними рахунки. Трохи згодом до країн "вісі зла" було зараховано також Кубу, Лівію та Сирію, які начебто прагнули до здобуття зброї масового винищення. Нарешті, у вересні 2002 р. було опубліковано документ під назвою "Стратегія національної безпеки США", який дістав у ЗМІ назву "доктрина Буша". В документі зазначалося, що боротьба з тероризмом залишається головним пріоритетом у діяльності адміністрації, і в цій війні проти ворога нового типу попередні стратегії стримування або застрашування, застосовувані в роки "холодної війни", вже не є дієвими і тому мають бути замінені стратегією випереджувальних дій. Таким чином, Вашингтон зарезервував за собою право першим завдати удару по терористичних угрупованнях, які одержали би доступ до зброї масового винищення, а також по окремих державах, ворожих США. "Ми не можемо дозволити нашим противникам завдати удару першими", - підкреслено у документі. Врешті, "доктрина Буша" проголошувала готовність США до однобічних дій проти потенційних противників, незалежно від схвалення цих акцій міжнародним співтовариством. Справа в тому, що Сполученим Штатам було дедалі важче одержати підтримку своїх союзників, а тим більше ООН, у міру того як "війна проти терору" виходила за межі Афганістану.

Наступним кроком на шляху боротьби з міжнародним тероризмом адміністрація Буша визначила повалення режиму Саддама Гусейна в Іраку. Сполучені Штати звинуватили іракський уряду тому, що він начебто підтримує "Аль-Каїду" і, найголовніше незаконно створює зброю масового знищення, а це становить реальну загрозу мирові та безпеці у світі. Проти військової операції в Іраку виступили Росія, Китай, мусульманські країни і навіть союзниці США по НАТО - Франція і Німеччина. Не дала на неї санкцій і Рада Безпеки ООН. Проте, нехтуючи думкою значної частини світової спільноти, США без вагань вирішили проводити операцію. їх найпослідовніше підтримали Велика Британія, ряд країн Західної і більшість Центральної та Східної Європи.

Операція в Іраку розпочалася 20 березня 2003 р. Для її проведення США зосередили 225 тис, Велика Британія - 45 тис. військовослужбовців. Було задіяно тисячу військових літаків і стільки ж крилатих ракет. Іракська армія С. Гусейна налічувала понад півмільйона осіб, але серйозного опору нападникам вона не чинила, тож війська американо-британської коаліції впродовж шести тижнів без особливих зусиль зайняли всю територію Іраку. 1 травня Дж. Буш оголосив про завершення військової операції.

Здавалося, США здобули рішучу перемогу. Однак подальші події звели їхні успіхи мало не нанівець. Зокрема, не знайшли підтвердження американські звинувачення в тому, що режим С. Гусейна підтримував тісні зв'язки з "Аль-Каїдою" і що він володів зброєю масового знищення, - а саме це і стало приводом вторгнення в Ірак. Більше того, в міжнародних ЗМІ було висловлено думку, що справжньою метою операції було прагнення США прибрати до рук багаті родовища іракської нафти.

А тим часом уже незабаром після зайняття Іраку військами коаліції там виник рух збройного опору, який згодом переріс у справжню партизанську війну проти американців та їх союзників, а також проти створеного ними іракського тимчасового уряду, якому в червні 2004 р. формально було передано владу в країні, і проти сформованих американцями іракських збройних сил та поліції. Напади бойовиків на американських військовослужбовців, на солдатів і поліціянтів нового іракського уряду, терористичні акти з вибухами та численними жертвами, підриви нафтових підприємств, нафтопроводів стали повсякденним явищем. Загалом ситуація в країні на початку 2009 р. залишалася далекою від нормальної. Втрати американських військ у цій війні становили 4,2 тис. осіб, поранених - 31 тис. Жертви іракського населення в перебігу війни досі не можуть бути підрахованими з достатньою докладністю. За різними оцінками, вони можуть бути від 80 тис до 1,5 млн осіб.

Крім двох проваджуваних війн, міжнародна політика США охоплювала ще низку важливих питань. Серед них значна увага приділялася спробам урегулювати арабо-ізраїльський конфлікт, хоча значного поступу у цій справі й тепер домогтися не вдалося.

Адміністрація США прагнула до налагодження стабільних відносин із Росією, причому Дж. Буш-молодший всіляко підкреслював своє доброзичливе ставлення до президента РФ В. Путіна, У травні 2002 р. обидва президенти підписали у Москві американо-російський договір про скорочення стратегічних наступальних потенціалів, який став значним кроком вперед у ділянці контролю над озброєннями. Договір передбачав суттєве скорочення до 2012 р. ядерних потенціалів обох держав. На запрошення В. Путіна у травні 2005 р. Дж. Буш-молодший прибув до Москви на святкування 60-річчя перемоги над гітлерівською Німеччиною. Разом із тим в американо-російських відносинах назрівала суперечність із приводу американських планів створення системи національної протиракетної оборони і виходу США у грудні 2001 р. із американо-радянського договору по ПРО 1972 р.

Щодо внутрішньополітичних ініціатив адміністрації Дж Буша, то серед них слід відзначити розпочату 2001 р. масштабну реформу системи освіти, покликану шляхом значного підвищення обсягу її фінансування суттєво підвищити рівень знань учнів, надаючи при цьому батькам більшу свободу щодо вивчення їхніми дітьми тих чи інших комплексів дисциплін. 2003 р. через конгрес було проведено програму скорочення податків в інтересах стимулювання росту економіки. Здійснено певні перетворення в галузі охорони здоров'я, зокрема запроваджено грошову допомогу на придбання ліків для літніх американців.

Готуючись до виборів 2004 р., Республіканська партія висунула кандидатом у президенти на другий термін Дж. Буша-молодщого, а Демократична - сенатора Джона Керрі. Програми обох претендентів мало чим відрізнялись одна від одної: і республіканці, і демократи визначали як одне з найголовніших завдань безкомпромісне поборювання міжнародного тероризму (погляди різнилися лише щодо стратегії боротьби), важливість ухвалення нових соціальних програм, зокрема в ділянці охорони здоров'я та освіти. Республіканці, крім того, наголошували на необхідності дальшого зниження податків, а також відстоювали потребу збереження традиційних родинних та релігійних цінностей. На виборах Дж. Буш-молодший здобув упевнену перемогу: за нього віддали голоси 51% виборців, що брали участь у голосуванні, - на 3,7 млн осіб більше, ніж за його конкурента.

Продовживши свої президентські повноваження, Дж. Буш-молодший зробив деякі перестановки у складі своєї адміністрації: зокрема дотеперішній радник із національної безпеки Кондоліза Райс була призначена державним секретарем США.

Друга каденція перебування Дж. Буша-молодщого на посаді президента виявилася ще складнішою для нього, ніж перша. В Іраку ситуація не покращувалася, становище в Афганістані ускладнювалося. Ще однією невралгічною точкою США на Близькому та Середньому Сході став Іран. Сполучені Штати та їх союзники, підозрюючи Іран у розробці ядерної зброї, не знаходили, однак, способів перешкодити цьому. Коли у липні 2006 р. спалахнув лівано-ізраїльський конфлікт, США рішуче виступили на підтримку Ізраїлю, вважаючи, що він має право на самозахист. Однак із такою позицією Вашингтона не погодилася більшість його західноєвропейських союзників, які виступали за негайне припинення воєнних дій.

Того ж 2006 р. адміністрація Дж. Буша-молодщого запровадила санкції проти Венесуели, звинувативши її у недостатній співпраці в боротьбі проти тероризму. Однак справжня причина цієї акції, яка передбачала ембарго на експорт озброєнь до Венесуели, полягала в тому, що ліворадикальний уряд цієї країни, очолюваний президентом Уго Чавесом, різко виступав проти політики США в Латинській Америці, зокрема суттєво обмежив діяльність американських компаній у Венесуелі.

Разом із тим у 2006 р. США виключили Лівію зі списку держав, що підтримують терористичні організації, й відновили з нею дипломатичні відносини. У списку держав, що спонсорували тероризм, залишились Іран, Куба, КНДР, Судан і Сирія.

У ділянці внутрішніх відносин дошкульним ударом по іміджу Дж Буша-молодщого стала повінь у Новому Орлеані у серпні 2005 р., коли затопило більшість території міста. Федеральну владу було звинувачено у нерозторопності, внаслідок якої не було своєчасно проведено евакуацію мешканців і загинули кількасот осіб.

На проміжних виборах 2006 року республіканці зазнали поразки. Демократична партія дістала більшість в обох палатах конгресу. Після виборів Дж. Буш-молодший, рейтинг якого впав до рекордно низького рівня, пішов назустріч новій партії більшості в конгресі: було відправлено у відставку непопулярного міністра оборони Дональда Рамсфельда, якому закидали нездатність стабілізувати ситуацію в Іраку, і призначено на його місце Роберта Ґейтса - колишнього директора ЦРУ. До Іраку було направлено додатковий військовий контингент, що сприяло деякому поліпшенню становища у країні, проте атаки противників США на американські бази тривали.

Спостерігалося зростання напруженості в американо-російських відносинах. Кремль висловлював дедалі більше невдоволення американською програмою створення ПРО, зокрема планами розгортання її складових у Польщі та Чехії. Зі свого боку, адміністрація США категорично висловилася проти демаршу Росії під час кризи навколо Південної Осетії й Абхазії (серпень 2008 р.), насамперед щодо визнання Росією "незалежності" цих грузинських територій і введення в них російських військових контингентів. Вашингтон заявив про своє безумовне визнання територіальної цілісності Грузії.

Відносини США з українською владою в останні роки правління президента Л. Кучми, коли зростали авторитарні тенденції і мали місце грубі порушення демократичних засад, теж склалися непросто. Натомість адміністрація Дж. Буша-молодшого всіляко вітала Помаранчеву революцію в Україні. США надали новому керівництву України далекосяжну політичну підтримку і на міжнародній арені й у сфері двосторонніх відносин. У квітні 2005 р. новообраний президент України Віктор Ющенко, перебуваючи з офіційним візитом у США, вів переговори з президентом Дж Бушем-молодшим та іншими офіційними особами, виступив із промовою на спільному засіданні обох палат конгресу. До речі, така можливість надається іноземним політикам лише у виняткових випадках. Упродовж наступних років президент В. Ющенко неодноразово відвідував США з офіційними або робочими візитами. Відтоді американо-українські відносини знаходяться на піднесенні. У 2006 р. США скасували для України поправку Джексона-Веніка до Закону про торгівлю США (1974), що сприяло пожвавленню торговельних зв'язків між обома країнами. У 2008 р. американо-український товарооборот перевищив 5 млрд доларів.

США всіляко сприяли просуванню України до членства в євроатлантичних спільнотах. 31 березня - 1 квітня 2008 р. президент Дж Буш-молодший відвідав Київ, де вів переговори з президентом України В. Ющенком і прем'єр-міністром Юлією Тимошенко, Це був перший візит президента США від 2000 р. У наступні дні Дж. Буш-молодший активно підтримував позиції України і Грузії на саміті НАТО в Бухаресті. У вересні 2008 р. відвідав Україну з візитом віце-президент Річард Чейні, який ще раз висловив підтримку Вашингтоном права України будувати міцніші зв'язки співробітництва й безпеки в Європі і трансатлантичному просторі. У грудні 2008 р. у Вашингтоні державним секретарем США К. Райе і міністром закордонних справ України Володимиром Огризком підписано важливий дипломатичний документ - "Хартію Україна -США про стратегічне партнерство", в якому сторони підтвердили важливість своїх відносин як друзів та стратегічних партнерів, висловивши намір поглиблювати партнерство на благо наших народів, обопільну життєву зацікавленість у сильній, незалежній та демократичній Україні.

На початку 2009 р. Дж. Буш-молодший залишив свій пост із низьким рейтингом: на момент припинення президентських повноважень його підтримувало лише 34% жителів США, в той час як після терактів 11 вересня 2001 р. він користувався довірою 90% громадян. За його власним визнанням, найбільшою його помилкою була війна в Іраку. Разом із тим Дж. Буш-молодший вважав своїм беззаперечним досягненням те, що після 11 вересня у США не сталося жодного значного терористичного акту. З цими висновками можна цілком погодитися, хоча вони, звичайно, не вичерпують плюсів і мінусів його восьмирічної діяльності. Варто лише нагадати, що йому, президентові єдиної в нинішньому світі наддержави, особі, що усвідомлює свою історичну відповідальність, довелося діяти в безпрецедентно складній міжнародній обстановці, якій не було історичних аналогів, тож більші чи менші помилки в перебігу практичної діяльності президента були неминучі.

На початку 2000-х років спостерігався циклічний спад економіки США - приблизно на 1,5%. З метою стабілізації господарського розвитку Федеральна резервна система (ФРС) США, тобто державний банк, різко знизили - з 6 до 1% - ставку на кредити. Результатом було те, що "дешеві гроші" суттєво посприяли активному зростанню як фондового ринку США, так і, особливо, ринку нерухомості, де відбувався справжній спекулятивний бум. Значна частина операцій з купівлі житлових будинків перевищила реальний попит, бо відбувалася у сподіванні на прибуток покупців, враховуючи постійне зростання цін. При цьому банки стали пропонувати населенню надзвичайно пільгові кредити, і позичальники охоче ними користувалися, не дуже дбаючи, як ці кредити, з якими відсотками будуть повертати. Зростання економіки США у 2005 і 2006 рр. (враховуючи і спекулятивний бум на ринку нерухомості) становило 3,3 % на рік. Однак економіка "перегрілась", і ФРС стала поступово збільшувати кредитну ставку з 1% до 5,25 %. У результаті позичальники потрапили у лещата відсоткового ризику, їхні відсоткові видатки збільшилися на третину. У 2007 р., у зв'язку зі зростанням неповернення грошових сум, ринок нерухомості пішов униз, банки почали втрачати гроші. Іпотечна криза у США започаткувала загальносвітову фінансово-економічну кризу, що розгорнулась у 2008 - 2009 рр. Вона знайшла прояв у повсюдному скороченні обсягу виробництва, зниженні попиту і цін на сировину, зростанні безробіття. Зокрема рівень безробіття у США, який наприкінці 2006 р. становив 4,5 % активної робочої сили, у лютому 2009 р. зріс до 7,6% (4,8 млн осіб). Економічну кризу визнано найважчою від періоду Великої депресії 30-х років минулого століття.

Спроби адміністрації Дж. Буша-молодщого приборкати кризу або принаймні обмежити її руйнівну дію шляхом вливання багатомільярдних бюджетних коштів (при масштабному зростанні державного боргу, який у 2008 р. досяг рівня 10 трлн доларів) насамперед для відновлення функціонування розладнаної банківської системи, а також для допомоги стратегічно важливим компаніям, щоб врятувати їх від банкрутства, суттєвих результатів не дали. Подолання кризи залишилося на долю наступної адміністрації.

Виборча кампанія 2008 р. і прихід до влади демократів
Розділ 5. Канада
Повоєнні роки
"Ліберальна ера"
Консерватори при владі
Розвиток держави на зламі XX - XXI ст.
Українці в Канаді
Розділ 6. Велика Британія
Внутрішня і зовнішня політика лейбористських урядів 1945 - 1951 рр.
Правління консерваторів (1951 - 1964)
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru