Основи охорони праці - Березуцький В.В. - 3.9.6. Контроль за чистотою повітря у виробничому приміщенні

При проектуванні виробничих будівель, технологічних процесів, устаткування необхідно ставити вимоги до санітарного обмеження вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони регламентується значенням гранично допустимих концентрацій (ГДК), мг/м3.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони - це концентрації, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними методами досліджень, у процесі роботи чи у віддалений термін життя нинішнього і наступного поколінь. За ступенем дії на організм шкідливі речовини відповідно до ГОСТу 12.1.007-88 поділяються на 4 класи небезпеки:

І клас - надзвичайно небезпечні;

П клас - високонебезпечні;

III клас - помірно небезпечні;

IV клас - малонебезпечні.

ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони є обов'язковими санітарними нормативами для використання при проектуванні технологічних процесів і вентиляції. ГДК установлюються на підставі даних медико-біологічних досліджень, що проводяться на тваринах. Для низьколетких, але активно проникаючих крізь шкіру шкідливих речовин мають встановлюватися тести експозиції.

На період, що передує проектуванню виробництва, мають тимчасово визначатися орієнтовні безпечні рівні впливу - ОБРВ. Вони мають переглядатися через 2 роки після їх затвердження чи замінятися

ГДК з урахуванням накопичених даних про співвідношення здоров'я працівників з умовами праці.

Таблиця 3.12. Граничнодопустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовиі у повітрі робочої зони

№ п/пНайменування речовиниЗначення ГДК, мг/м3Клас небезпеки
1Азоту оксиди5III
2Акриловий ефір етиленгліколю0,5П
3Алюміній і його сплави2III
4Аміак20IV
5Амонію хлорид10III
6Ацетон200IV
7Бензин100IV
8Бензол15ІІ
9Вінілацетат10III
10Водень хлорид5II
11Вольфрам6IV
12Гексан300IV
13Дихлоретан10II
14Зола пальних сланців4III
15Йод1II
16Капрон5ІІІ
17Карбамід (сечовина)10ІІІ
18Кислота азотна2III
19Кислота ацетилсаліцилова0,5II
20Кислота борна10ІІІ
21Кислота сірчана1II
22Кислота оцтова5III
23Ксилол50ІІІ
24Олії нафтові мінеральні5ІІІ
25Миш'як0,04II
26Нафта10III
27Озон0,1І
28Поліетилен10IV
29Пропілен100IV
30

£
Пил зі вмістом двоокису кремнію понад 70%1III

ГДК шкідливих речовин, що найчастіше трапляються в технологічних процесах, подані в таблиці 3.12.

3.9.6. Контроль за чистотою повітря у виробничому приміщенні

Відомі засоби санітарно-хімічного аналізу повітря можна розділити на три основні групи: лабораторні, експресні й автоматичні (останні забезпечують постійний контроль повітря виробничих приміщень). При розробці всіх типів засобів застосовують різні аналітичні методи: хімічні, фізичні, фізико-хімічні й біохімічні.

Аналітичні і лабораторні методи контролю шкідливих речовин включають відбір проб із подальшою доставкою й проведення їх аналізу у лабораторних умовах, що, буває, не дає змоги вчасно вжити дієвих заходів для забезпечення нормальних умов праці.

Лабораторні методи аналізу не завжди є досить оперативними, але вони забезпечують високу точність визначення наявних у повітрі хімічних речовин. До лабораторних належать фотохімічні, люмінесцентні, електрохімічні, хроматографічні, спектрофотометричні, полярографічні й інші методи.

Експресні методи визначення концентрацій у повітрі виробничих приміщень є простими та оперативними, крім того, не потребують джерел електричної і теплової енергії. Найчастіше в практиці експресного аналізу застосовується індикаційний метод, що передбачає вимірювання концентрації шкідливих речовин індикаторними трубками. В основі індикаційного методу аналізу повітряного середовища лежать колометричні реакції, що відбуваються на твердих носіях (папірцях, крейдах, порошках), просочених індикаторними реактивами.

Експресні методи також полягають у застосуванні спеціальних приладів-газоаналізаторів різних конструкцій. Наприклад, газоаналізатор типу УГ-2 - універсальний переносний прилад, призначений для експресного кількісного визначення різних шкідливих речовин (аміаку, ацетилену, ацетону, бензину, бензолу, оксидів азоту й вуглецю, сірководню, вуглеводнів нафти, хлору та ін.) у повітрі виробничих приміщень.

Для експресного аналізу органічних і неорганічних речовин у різних галузях промисловості успішно застосовуються індикаторні трубки, що випускаються іноземними фірмами - "Drager" (Німеччина), "Kitagawa" (Японія), "Хігітест" (Болгарія).

В умовах сучасних виробництв різних галузей промисловості лабораторні методи і прилади з індикаторними трубками не завжди забезпечують ефективний контроль стану повітряного середовища, оскільки небезпечні концентрації газів і парів у повітрі робочої зони можуть створюватися за короткий час і процес виникнення небезпечної ситуації носить випадковий характер. Тому автоматичний контроль загазованості повітря за допомогою автоматичних газоаналізаторів стає необхідним елементом контролю й управління технологічним процесом.

Автоматичні газоаналізатори забезпечують: швидкість вимірювання і реєстрації концентрації шкідливої речовини в повітрі; звукову й світлову сигналізацію про перевищення санітарних норм вмісту шкідливих речовин у повітрі на місці вимірювання або у диспетчерських пунктах із включенням у необхідних випадках вентиляції; економію витрат робочого часу при контролі стану повітряного середовища; можливість їх улаштування у важкодоступних і небезпечних місцях, а також у пересувних лабораторіях.

. Промислові автоматичні газоаналізатори залежно від принципу дії (методу аналізу) підрозділяють на механічні, звукові, теплові, магнітні, електрохімічні, іонізаційні, оптичні, оптико-акустичні та ін.

Для встановлення концентрації сірководню, аміаку, фосгену застосовують фотоколометричні автоматичні газоаналізатори "Сирена" у вибухозахисному виконанні. Широко використовуються електрохімічні автоматичні газоаналізатори типу "Атмосфера", "Мигдаль", "Палладій-М", призначені для визначення оксиду вуглецю, діоксиду сірки, сірководню, озону, синильної кислоти у великому діапазоні вимірювань.

За кордоном провідні приладобудівні фірми (в основному Японії і Німеччини) розробляють і випускають автоматичні газоаналізатори, сигналізатори й системи газового аналізу різних типів для контролю вмісту хімічних речовин у повітрі.

Для оцінки запиленості повітряного середовища визначають масову концентрацію пилу (мг/м3) прямим (гравіметричним) методом, а також його дисперсний склад, кількість порошин в одиниці об'єму повітря та їх форму рахунковим методом за допомогою мікроскопа.

Для встановлення вмісту пилу в повітрі часто використовують непрямі методи, що ґрунтуються на закономірності зміни фізичних властивостей запиленого повітря залежно від концентрації пилу - зміни значень поглинання світлових, теплорих та іонізуючих випромінювань тощо. Найчастіше в цьому випадку застосовують радіоізотопні й оптичні методи. Наприклад, для експресного визначення масової концентрації пилу призначені: фотопиломіри Ф-1, Ф-2; вимірник концентрації пилу ІКП-ЗД в іскробезпечному виконанні; радіоізотопні пиломіри ПРИЗ-2, ІЗВ-3, ПСАР тощо.

Контрольні запитання та завдання

1. У яких галузях промисловості є найбільш несприятливі з погляду токсикологічної оцінки технологічні процеси?

2. Звідки виробничі отрути проникають у повітря робочої зони?

3. Які шкідливі речовини є найпоширенішими у різних галузях промисловості?

4. Назвіть один з основних несприятливих та шкідливих і небезпечних факторів на металургійних підприємствах.

5. Що містить зварювальний аерозоль?

6. Охарактеризуйте основні виробництва хімічної промисловості.

7. Що передбачає гігієнічна стандартизація сировини і готових продуктів?

8. Яке значення мають планувальні рішення виробничих приміщень різних підприємств?

9. Назвіть напрямки профілактичних та оздоровчих заходів на промислових підприємствах.

10. Охарактеризуйте основні групи засобів контролю за чистотою повітря у виробничому приміщенні.

3.10. Вентиляція та кондиціювання повітря
3.10.1. Загальні відомості про вентиляцію
3.10.2. Види вентиляції
3.10.3. Загальні технічні та санітарно-гігієнічні вимоги до вентиляції
3.10.4. Методи розрахунку продуктивності вентиляції
3.10.5. Природна вентиляція
3.10.6. Механічна вентиляція
3.10.7. Безпека влаштування та експлуатації вентиляційних систем
4. БЕЗПЕКА ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ І УСТАТКУВАННЯ
4.1. Організаційні заходи щодо забезпечення безпечних умов праці
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru