Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. -
"Ера Ульбріхта" (1953 - 1971)

"Ера Ульбріхта" (1953 - 1971)

У момент конституювання НДР у 1949 р. її територія становила 108,2 тис. кв. км і на ній проживало 17,2 млн осіб, у тому числі 4,4 млн переселенців зі Сходу. До 1954 р. НДР перебувала під радянським окупаційним режимом. Після провалу берлінської конференції чотирьох великих держав (25 січня - 18 лютого 1954 р.) Радянський Союз визнав її суверенною державою (25 березня 1954 р.). Однак східнонімецька держава і надалі залишалась у сфері впливів СРСР. Політичне керівництво в НДР здійснювала СЄПН, яка, наслідуючи КПРС, посідала всі ключові позиції в системі влади. Після перехідної фази (1949 - 1952), під час якої політична система виступала у формі народного фронту, настав етап режиму народної демократії, при якому керівні та контрольні функції здійснювало не виборне народне представництво, а чільна група діячів правлячої партії.

СЄПН уже на початковій стадії існування НДР закріпилася на становищі державної партії. Інші, буржуазні, партії мусили визнати керівну роль СЄПН і співпрацювати у побудові марксистської моделі соціалізму. Згідно із встановленим розподільним принципом, ці партії могли отримати у Народній палаті 45% місць. Утім значення Народної палати, яка згідно з конституцією НДР, вважалася вищим законодавчим органом, було доволі обмеженим. Фактично політична і державна влада зосереджувалася в ЦК СЄПН і контрольованій вищим партійним керівництвом Раді міністрів. СЄПН як державна партія скеровувала діяльність пов'язаних із нею організацій: Союзу вільної німецької молоді, Об'єднання вільних німецьких профспілок, Демократичного жіночого союзу та інших. При заснуванні СЄПН усі партійні посади на паритетних засадах зайняли колишні комуністи та соціал-демократи. Від 1948 р. на керівних посадах у партії з колишніх соціал-демократів залишалися лише одиниці, зокрема, Отто Ґротеволь і Фріц Еберт. У цей час на провідні позиції в партії та державі висунувся Вальтер Ульбріхт - генеральний секретар ЦК СЄПН (від 1953 р. - перший секретар. 1960 р., після смерті Вільгельма Піка і ліквідації посади президента, він обійняв також посаду голови новоствореної Державної ради).

Економічна система розвивалась як централізовано кероване господарство на базі одержавлення промислового виробництва і проведення колективізації сільського господарства. Після дворічного плану 1949 - 1950 рр. економіка від 1951 р. розвивалася за радянським взірцем - на основі п'ятирічних планів. Другий п'ятирічний план вже після першого року був замінений семирічним, але й від нього, після численних коректив, довелося відмовитися. Приватні банки і страхові компанії були ліквідовані вже у 1945 р. і переведені у державні інституції; великі промислові підприємства у 1945 - 1946 рр. перетворені на радянські державні акціонерні підприємства, а після проголошення НДР - передані їй як державні підприємства. Щодо середніх і ремісничих підприємств, підприємств роздрібної торгівлі застосовувались приватногосподарські методи у поєднанні з участю держави, щоби згодом забезпечити повне одержавлення.

Вже в 1950 р. народні (державні) підприємства виробляли 75,5% всієї промислової продукції. У 1962 р. на державні підприємства припадало 85,4% промислової продукції, на підприємства з державною участю - 8,6%, на кооперативні - 3,3%, і лише 2,7% було вироблено у приватних підприємствах. У сільському господарстві вже від 1952 р. відверто ставилося завдання колективізації селянських господарств. До кінця 50-х років колективізація здійснювалася відносно повільними темпами: у 1959 р. ще більше ніж половина корисної сільськогосподарської площі оброблялася самостійними селянами. Однак у 1960 р. селян почали змушувати передавати свою землю до сільськогосподарських виробничих кооперативів. Упродовж кількох місяців частка корисної площі, що була у приватній власності, зменшилася до 7,6%.

Незважаючи на вкрай несприятливі стартові умови, пов'язані з великим обсягом демонтажних заходів у радянській зоні окупації, в НДР творилася доволі потужна важка промисловість. Форсоване промислове будівництво супроводжувалося зростанням труднощів, пов'язаних із забезпеченням ринку продовольством і промисловими товарами. Становище робітників ускладнювала жорстка дисципліна праці, система виробничих норм, що базувалася на суворому законодавстві.

Зовнішньополітичні зв'язки НДР були цілком зорієнтовані на СРСР та його союзників. У 1950 р. вона стала членом Ради економічної взаємодопомоги. Східнонімецька держава була залучена також до військово-союзної системи СРСР. Після того, як ФРН стала членом НАТО, під егідою Радянського Союзу 1955 р. створено Варшавський пакт, до якого у 1956 р. приєдналася НДР. Ще до вступу до Варшавського пакту в НДР були створені збройні військові формації, що входили до складу народної поліції. У січні 1956 р. на основі цих військових частин розпочато формування Національної народної армії.

Хоча сувора партійна диктатура не допускала постання опозиції, у східнонімецькому суспільстві вже в перші роки після утворення НДР наростало невдоволення наявними умовами життя і праці. Цей суспільний спротив стосовно починань окупантів і політики німецьких комуністів наочно виявлявся у нескінченному потоці втікачів, що полишали НДР, попри заборони і строгий прикордонний контроль. Смерть Й. Сталіна 5 березня 1953 р. загал східнонімецького суспільства сприйняв як момент, від котрого повинен розпочатися поворот у напрямі політичної лібералізації і поліпшення матеріальних умов життя. Тим часом керівництво СЄПН не мало намірів корегувати свою політику, а наприкінці травня 1953 р. оголосило навіть про підвищення норм виробітку на 10%. 16 червня у пресі це рішення було підтверджено. Це викликало гостре невдоволення робітників-будівельників у Східному Берліні. 17 червня 1953 р. вони полишили роботу і вийшли на демонстрацію протесту. Наступного дня хвиля страйків охопила всю НДР. Страйки і бунти відбулися у 270 місцевостях. Поряд із чисто економічними лунали політичні вимоги: відставки уряду та В. Ульбріхта, вільних виборів. Виступ робітництва придушили радянські війська. Кількість смертей невідома і коливається від 21 (згідно з офіційними даними) до близько 300 (згідно з неофіційними відомостями). Ув'язнено і покарано майже 1400 осіб.

Червневі заворушення, однак, не спричинили суттєвих змін у політиці партійного керівництва. Деякі корективи в політичному курсі носили радше косметичний характер: зменшення норм виробітку, припинення крайніх репресивних заходів стосовно церкви. До значного пом'якшення ситуації в господарстві спричинилося прийняте під впливом червневої кризи рішення СРСР про остаточну ліквідацію власного економічного сектора - так званих радянських акціонерних товариств, які у 1954 р. перейшли у власність держави. Зате В. Ульбріхт використав червневі події для зміцнення власної влади в партії, вчинивши розправу над опозиційною групою в керівництві СЄПН, що гуртувалася навколо міністра державної безпеки Вільгельма Цайссера, міністра юстиції Макса Фехнера і головного редактора газети "Neues Deutschland" Рудольфа Ґеррнштадта.

У 1956 р., у зв'язку з XX з'їздом КПРС, у СЄПН дійшло до нових колізій, наслідком яких було усунення з керівних партійних посад опонентів, що домагалися десталінізації, радикальних реформ і зближення з ФРН. Чистки і процеси проти опозиціонерів тривали до 1958 р. Задля запобігання евентуальним вибухам невдоволення у 1956 р. підвищено оплату праці та пенсії, а невдовзі після цього скасовано існуючу від часу війни систему розподілу продуктів харчування. Однак за допомогою часткових заходів подібного роду не можна було розв'язати жодну з пекучих суспільних проблем і втечі на Захід тривали. Переважно це була молодь і кваліфіковані фахівці. Ці демографічні втрати не міг покрити природній приріст і кількість населення НДР зменшилася до 16 млн осіб. Нездатність властей НДР стримати потік втікачів спонукали їх вдатися до надзвичайних заходів. Східнонімецьке партійне керівництво за згодою Москви вирішило перекрити останній шлях втечі до ФРН, тобто кордон між окупаційними секторами Берліна. У неділю на світанку 13 серпня 1961 р. відділи війська та поліції заблокували кордон Східного Берліна, а робітничі бригади розпочали спорудження муру між двома частинами Берліна. Цей день - важлива дата для внутрішньої консолідації НДР. Припинився відплив робочої сили з НДР на Захід. Це уможливило надалі швидкий економічний розвиток НДР, до якого спричинилася допомога інших країн східного блоку, зокрема через постачання робочої сили.

У 1963 р. VI з'їзд СЄПН прийняв програму партії, в якій було оголошено про початок етапу соціалістичного будівництва в НДР, окреслено основні напрямки розвитку країни, найважливішим із яких було створення економічної основи соціалізму. В цей час розпочато економічну реформу, яка передбачала запровадження нової системи планування і керівництва народним господарством. Відмовляючись від теперішніх форм господарювання, автори реформи передбачали створення моделі соціалістичного ринку. Народні підприємства переходили на господарський розрахунок, підвищувалась їх господарська самостійність. VII з'їзд СЄПН (17-22 квітня 1967) прийняв п'ятирічний план розвитку, що охоплював період від 1966 по 1970 рр. Економічна реформа дала імпульс для модернізації виробництва та зростання життєвих стандартів. Разом із тим партійне керівництво шукало правових та ідеологічних обґрунтувань осягненого. Це знайшло свій вираз у конституції НДР від 6 квітня 1968 р, у якій були узаконені керівна роль СЄПН, марксизм-ленінізм як панівна ідеологія і постійне вдосконалення суспільної системи соціалізму.

Роблячи кроки на шляху до власної моделі економічної реформи, керівництво НДР, разом із тим, почало займати осібну позицію в питаннях ідеології. В. Ульбріхт трактував соціалізм як "відносно самостійну формацію" на відміну від класичного марксистсько-ленінського визначення його як перехідного етапу до комуністичного суспільства. На цій підставі партійне керівництво намагалося обґрунтувати зміну статусу своєї країни в рамках "соціалістичної співдружності". Висловлювалася думка про необхідність відмови від надмірного політичного та ідеологічного диктату з боку СРСР. Поряд із цією особливою позицією проводу СЄПН окреслилися розбіжності з СРСР і в підходах до німецького питання. Радянський Союз, який виявляв зацікавлення в гарантуванні повоєнного порядку в Європі шляхом міжнародних домовленостей, вбачав один із ключових моментів у реалізації своїх намірів в угодах із Федеративною республікою Німеччиною та стосовно Західного Берліна. В цьому контексті було очевидним також бажання Москви сприяти внутрішньо-німецькому врегулюванню. Ці нові тенденції послаблювали позиції В. Ульбріхта, який був противником такої політики. До того ж виявилися труднощі у здійсненні економічної реформи. Планові накреслення на 1969 і 1970 рр. не були виконані. Це спонукало партійне керівництво до посилення централізації влади та планування народного господарства.

Правління Е. Гонеккера
Об'єднання Німеччини
Об'єднана Німеччина (1990 р. - початок XXI ст.)
Християнсько-ліберально коаліція на новому етапі
"Червоно-зелена" коаліція"
"Велика коаліція"
Розділ 9. Італія
Повоєнний розвиток
Діяльність правоцентристських урядів (1948 - 1963). "Економічне диво"
Політика лівоцентристських урядів (1963 - 1976)