Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. -
Урядова політика періоду "національної солідарності" (1976 - 1979)

На парламентських виборах у червні 1976 р. рекордну кількість голосів виборців отримала ІКП - 34,4%. Хоча перемога ХДП залишилася незаперечною (38,7%), але результат виборів показав зростання впливів комуністів у суспільстві. ІСП здобула 9,6%. Мінімальний розрив між двома провідними політичними силами засвідчив чергові труднощі при формуванні парламентської більшості. Можливість створити центристську коаліцію відпала; лівоцентристська більшість виглядала неможливою через небажання соціалістичної партії продовжувати практику лівого центру; малоймовірною була й участь усіх лівих сил для формування лівої більшості. Необхідно було знайти вихід зі складної ситуації.

Виходячи з інтересів країни, ліві та республіканські партії створили в парламенті блок "коаліцію тих, хто утримався" і за таких обставин був сформований однопартійний уряд із представників

ХДП (258 голосів "за", 303 - утримались, 44 - "проти"). Прем'єр-міністром став Джуліо Андреотті. В історію Італії цей період увійшов як триріччя "національної (або демократичної) солідарності" - 1976 - 1979 рр.

Новообраному уряду довелося розпочинати свою діяльність у складній ситуації. Промислове зростання сповільнилося, загострилися соціально-економічні проблеми, передусім зросло безробіття. Активізували діяльність терористичні організації. Для виведення країни з кризової ситуації уряд домігся отримання у 1977 р. від Міжнародного валютного фонду та ЄЕС по 500 млрд італійських лір, був ухвалений спеціальний закон про працевлаштування молоді. Однак все частіше провідні діячі політичних партій почали висловлюватися за створення уряду широкої коаліції. У січні 1978 р. уряд Дж. Андреотті подав у відставку, а президент країни Д. Леоне доручив йому ж формування нового кабінету міністрів. У день, коли мало відбутися засідання парламенту з метою обговорення складу нового уряду, 16 березня 1978 р. ультраліві терористи з "Червоних бригад" (очолював Маріо Боретті) викрали лідера лівого крила ХДП А. Моро - активного прихильника співробітництва християнських демократів із комуністами. Метою таких дій терористів було прагнення розірвати процес зближення демократичних сил. Викрадачі вимагали від уряду здійснити обмін А. Моро на групу своїх соратників - 13 осіб, звинувачених у здійсненні терористичних актів, які перебували в ув'язненні. Партії парламентської більшості, окрім соціалістів, які не виключали можливості переговорів з терористами, відкинули пропозицію "Червоних бригад". Папа Павло VI (1963 - 1978) пропонував злочинцям себе в якості заручника замість А. Моро. Дії влади в пошуках злочинців виявилися неефективними: 9 травня А. Моро знайшли мертвим у центрі Рима в багажнику автомашини, припаркованої між штабами двох політичних партій. За версією правоохоронців, він був убитий того ж дня 11 пострілами в голову. Лише в 1982 р. відбувся судовий процес у цій справі, на якому обвинуваченими у викраденні та вбивстві політика виступили 63 особи.

У цих екстремальних умовах уряд Дж. Андреотті отримав вотум довіри парламенту. Партії, які співпрацювали з ХДП та підтримували уряд Дж. Андреотті, перейшли від політики нейтралітету до участі в парламентській більшості. Погодилися з новим складом кабінету міністрів і комуністи, які таким чином увійшли в парламентську більшість. Спільно була розроблена програма реформ, спрямована на стабілізацію економіки, зменшення молодіжного безробіття, реорганізацію системи університетської освіти, демократизацію армії, поліції, таємних служб, боротьбу з тероризмом. Заходи уряду дозволили на кінець 1978 р. покращити економічну ситуацію, зокрема знизити темпи зростання інфляції.

Влітку 1978 р. партії "національної солідарності" спільно домоглися відставки президента республіки Джованні Леоне, який скомпрометував себе зв'язками з американською компанією "Локхід", що практикувала підкуп італійських політичних діячів (замішаними в цій справі виявилися і два міністри-члени ХДП). За підсумками першого туру голосування переміг єдиний кандидат, запропонований партіями, відомий діяч руху Опору, соціаліст 82-річний Сандро Пертіні (згідно з книгою рекордів Ґінесса 1983 р. він був найстаршим президентом у світі, виконував функції до 1985 р.). У1988 р. С. Пертіні став першим, кого нагородили найвищою нагородою Німецького Товариства Об'єднаних Націй (Берлін - Бранденбург) - золотою медаллю миру Отто Гана (названа на честь німецького ядерного хіміка та лауреата Нобелівської премії 1944 р.) за заслуги в збереженні миру та міжнародної стабільності.

На початку 1979 р. уряд прийняв деякі важливі політичні рішення: про вступ Італії в Європейську валютну систему (створена в 1978 р.), про кандидатури керівників державних корпорацій тощо. Це, а також звинувачення ІКП у зв'язках із терористичними "Червоними бригадами", спонукало партію вийти з парламентської більшості, відмовитися від співробітництва з урядом і повернутися в опозицію.

У квітні 1979 р. президент А. Пертіні розпустив парламент та призначив дострокові вибори на червень. їх результати показали суттєві зміни у внутрішньополітичній ситуації: ХДП отримала 38,3%, ІКП - 30,4% голосів. У серпні був сформований уряд ХДП за участі соціал-демократів та лібералів, який очолив Франческо Коссіґа. Серед вагомих зовнішньополітичних рішень, прийнятих урядом та схвалених парламентом у грудні 1979 р., була згода на встановлення в країні американських ракет "Першинґ-2" та "Круїз".

У 70-ті роки розширилися торговельні зв'язки Італії з країнами Африки, Латинської Америки, Японії, Китаєм. Як країна-експортер Італія в 70-ті роки вийшла на 7-е місце в світі. Понад 70% італійського експорту надходило в країни "Спільного ринку". Головними постачальниками сировини й товарів в Італію були ФРН, Франція, США.

Неоконсервативний політичний курс 80-х років. Діяльність "п'ятипартійної коаліції"
Італія у 90-ті роки XX ст.
Італія па початку XXI ст.
Розділ 10. Іспанія
Диктатура Ф. Франко. Перші повоєнні роки
Суспільно-політичний та економічний розвиток у 50-х - першій половині
Особливості переходу Іспанії до демократії
Конституція 1978 р. і консолідація демократичного ладу в Іспанії
Уряди ІСРП (1982 - 1996)
Уряди Народної партії (1996 - 2004)