Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
ЛАТВІЯ

Перервана незалежність: 1940—1991 pp.

У латвійського народу давні мова й культура, проте лише 18 листопада 1918 р. було проголошено створення Латвійської Республіки. Величезних втрат країні завдали радянська окупація 1940 р. та німецька — 1941 — 1945 pp. Наприкінці Другої світової війни в Латвії вдруге встановлено радянську владу й вона знову опинилася в ізоляції від решти Європи.

У повоєнний період у республіці розпочато прискорену індустріалізацію, що супроводжувалася завезенням робочих рук з інших радянських республік, а тотальна колективізація призвела до ліквідації хутірських господарств і депортації "неблагонадійних" латвійських фермерів та їхніх сімей до Сибіру. Натомість на 4,2 млн. га родючої землі було розміщено десятки військових об'єктів, зокрема Салдуський полігон авіаційних мішеней та радіолокаційна станція (РЛС) у Скрунді. Півстоліття радянізації обернулися для невеличкої Латвії складною демографічною ситуацією. Наприкінці 80-х років з 2,7 млн. її жителів латвійці становили 52 відсотки, в Ризі ж латиші складали лише третину населення.

Після прийняття курсу на перебудову економіки й демократизацію соціально-політичної системи в СРСР у Латвії розпочався процес пробудження нації, що дістав назву "Ат-мода" ("Пробудження"). Він був спрямований на активне проведення реформ в економіці, створення умов для демократичного розвитку суспільства і припинення штучного розмивання латишів як титульної нації республіки. Та насамперед ішлося про реальне надання Латвії суверенітету, декларованого союзним республікам конституцією СРСР. У 1988 р. створюються масові громадські організації. Найбільш впливовими серед них були Народний фронт Латвії (НФЛ) і Рух за національну незалежність Латвії (РННЛ). Активізувався також реформаторський рух у Латвійській комуністичній партії (ЛКП), який об'єднував в основному латишів, що становили близько 39 % усіх комуністів республіки. З цього крила ЛКП сформувалася Соціал-демократична партія. На противагу НФЛ, на початку 1989 р. організаційно оформився рух "Інтерфронт", що виступав за збереження соціалістичного ладу й Радянського Союзу. Усі новостворені організації були різнонаціональними за своїм складом.

4 травня 1990 р. Верховна Рада Латвії ухвалила "Декларацію про відновлення незалежності Латвійської Республіки". Головою Верховної Ради Латвії і лідером країни став колишній секретар ЦК ЛКП А. Горбунов. Уряд республіки очолив учений-математик І. Годманіс. Економічна програма народофронтівського уряду відкрила Латвії шлях до свободи підприємництва, денаціоналізації, реформування форм власності.

Парламентові й уряду, діяльність яких спрямовувалась на зміцнення підвалин суверенної держави, навесні — влітку 1990 р. протистояла антиурядова коаліція. До її складу входили Інтерфронт, Об'єднана рада трудових колективів, Компартія Латвії на платформі КПРС, що через парткоми контролювала великі підприємства Риги, Даугавпілса, Єлгави, а також армія й загін міліції особливого призначення (ЗМОП). 15 травня 1990 р. група офіцерів загону намагалася захопити будинок Верховної Ради в Ризі, але була розігнана республіканською міліцією. За дивним збігом, того ж дня представники офіцерства інших частин Прибалтійського військового округу штурмували будинок Верховної Ради Естонії. А 14 січня 1991 p., після подій біля Вільнюського телецентру, загін міліції особливого призначення зробив невдалу спробу захопити Будинок радіо в Ризі. З березня 1991 р. в Латвії відбувся всенародний референдум, переважна більшість учасників якого висловилася за вихід республіки зі складу СРСР.

У дні серпневого путчу 1991 р. в Москві підрозділи Радянської армії та спецзагони міліції черговий раз стали організаторами безчинств і свавілля на вулицях латвійської столиці. Ці події спричинили прийняття Верховною Радою Латвії 21 серпня 1991 р. Закону про державний статус, яким Латвія проголошувалася незалежною демократичною республікою. Наступного дня незалежність Латвії визнали Естонія й Литва, 24 серпня — Росія, Данія, Фінляндія, 26 — Україна, 27 — ФРН, 2 вересня — США.

Перервана незалежність: 1940—1991 pp.
Економічні перетворення
На шляху до західної демократії
Зовнішня політика
ЕСТОНІЯ
Відновлення державного суверенітету
На шляху до громадянського суспільства
Зовнішня політика
Розділ 4. Республіка Білорусь
Суспільно-політичний розвиток у 1990-х роках