Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Зовнішня політика

Вибори президента Білорусі, переможцем яких став діючий глава держави О. Лукашенко, відбулися 9 вересня 2001 р. За офіційними даними, він отримав 75,6 % голосів у першому турі, тоді як його головний суперник, кандидат від опозиції В. Гончарик — 15,4 %; явка виборців становила 84 %. Як повідомляли європейські ЗМІ, вибори характеризувалися масштабними порушеннями законодавства й міжнародно визнаних демократичних норм. Виходячи з цього, Рада Європи, інші міжнародні організації, уряди найвпливовіших країн (зокрема США) оголосили, що вони не визнають результатів виборів у Білорусі і ставитимуться до О. Лукашенка як до диктатора.

Партійна система та інші інститути громадського суспільства в Білорусі залишалися у формально-зародковому стані. Партії жодним чином не впливали на державну владу, оскільки вони законодавчо позбавлені реальних прав як на повноцінну участь у виборах, так і на парламентську чи урядову діяльність. Недержавні організації (НДО) також не розвинені, оскільки влада, з одного боку, придушувала незалежні НДО, всіляко перешкоджаючи їхній діяльності, а з іншого, — утворювала численні псевдогромадські об'єднання. Державні органи повністю контролювали ці структури, "заганяючи" туди громадян у найкращих радянських традиціях.

Соціально-економічна ситуація в Білорусі була типовою для тоталітарних держав. Господарство країни залишалося державно-соціалістичним: приватизована лише незначна частина підприємств, головним чином у сфері торгівлі, тоді як переважна їх більшість перебувала в державній власності. В аграрному секторі приватна ініціатива взагалі неможлива (не кажучи вже про можливість розпоряджатися землею), хоча колгоспна система повністю вичерпала себе. Сільське господарство занепадало. Оскільки кількість підприємців різко скоротилася, населення фактично було виключене з ринкових відносин, а відтак цілковито залежало від державного бюджету. Загалом приватний бізнес у Білорусі був можливим (звичайно, в обмежених рамках) лише за умови корупційних зв'язків із чиновництвом.

Уряд на свій розсуд розпоряджався національною валютою, запроваджуючи завищені обмінні курси. Білоруський рубль, або "зайчик", перебував у стані постійної девальвації унаслідок неадекватних грошових емісій. Як наслідок, рівень інфляції у 2001—2002 pp. сягав 200 %. "Зайчик" так і не перетворився на повноцінну валюту, а відтак основними платіжними засобами у країні були російський рубль і долар.

Виробництво в Білорусі було неефективним, а продукція неконкурентоспроможною на світовому ринку. За оцінками західних експертів, Білорусь "залишалася самоізольованою від розвиненого світу". Водночас її економіка цілковито залежала від Росії — 66 % білоруського експорту і 54 % імпорту припадали на цю країну. Російський уряд фактично продовжував утримувати режим Лукашенка, закуповуючи малоліквідну продукцію держпідприємств, надаючи їм пільгові кредити та енергоносії за наднизькими цінами.

Більшість населення Білорусі на початку третього тисячоліття жила в незадовільних соціально-побутових умовах. У країні запроваджено напівкарткову систему продажу продовольчих товарів. Значна частина товарів і продуктів були дефіцитом, хоча напередодні президентських виборів 2001 р. уряд ужив заходів для позірного "поліпшення" матеріального становища населення. Тож господарство Білорусі мало чим відрізнялося від радянської економіки часів "застою".

Соціально-політична ситуація в Білорусі у 2002 р. набула гостро конфліктного характеру. Суспільство було розколотим за ознакою ставлення до політичного й економічного режиму в країні, а також до проблеми національно-культурного визначення білоруської нації. Відбувалося відкрите протистояння правлячого режиму і політично активної частини суспільства. Більшість політичних партій, що мали широку підтримку населення, вимагали обмеження президентської влади й проведення економічних реформ, водночас чинна влада всіляко придушувала ці організації. Режим Лукашенка, нехтуючи будь-які демократичні норми й закони, у своїй боротьбі з опозицією перейшов до її фізичного винищення. У липні 2002 р. за сфальсифікованими звинуваченнями було засуджено екс-прем'єра М.Чигиря на три роки позбавлення волі з конфіскацією майна.

Нинішнім завданням білоруської влади є ослаблення громадської підтримки конкретних політичних опонентів диктатора, згуртування населення навколо Лукашенка та його курсу. Найочевидніший метод такого згуртування — формування в суспільстві свідомо чіткого образу "ворога", на "підривну діяльність" якого державна пропаганда могла б перекладати провину за соціально-економічні негаразди країни.

Зовнішня політика

Зовнішня політика Білорусі була характерною для тоталітарного режиму. Відносини республіки з країнами Євросоюзу та США були й залишаються прохолодними, напруженими. Так, улітку 1998 р. вольовим рішенням Мінська із дипломатичного селища "Дрозди" виселено усіх західних послів, а в жовтні 2002 р. країну залишили спостерігачі місії ОБСЄ. У відповідь США, а згодом і країни Євросоюзу відмовили у видачі в'їзних віз білоруському президентові та чиновникам його адміністрації. Продаючи зброю воюючим країнам та екстремістським угрупованням (здебільшого всупереч ембарго ООН), навчаючи іракських військовиків, правлячий режим Білорусі свідомо протиставляв себе світовому співтовариству.

Напруженість у відносинах із Заходом О. Лукашенко, керуючись власними політичними інтересами, компенсував поглибленням стосунків з Росією. На території Білорусі розташовано десятки військових баз російських Збройних Сил. 2 квітня 1996 р. було укладено договір про утворення Співдружності Білорусі і Росії, а ще через рік — договір про Союз Білорусі і Росії. Однією з основних передумов створення союзної держави було формування єдиного економічного простору. У 2002 р. в Білорусі вже діяли внутрішні російські ціни на газ, єдині тарифи на залізничні перевезення. Наступним кроком має стати перехід на єдину валюту — російський рубль (з 1 січня 2005 p.). Мінськ підтримував усі інтеграційні ініціативи Росії, навіть ті, що ігнорувалися більшістю країн СНД, як невигідні. Населенню нав'язувалася думка щодо без альтернативності цього вибору.

У білорусько-українських двосторонніх стосунках домінував конструктивний підхід, спрямований на розвиток добросусідських, взаємовигідних відносин та підвищення ефективності торгово-економічного співробітництва. Чинниками, які суттєво впливають на двосторонні відносини, є наявність спільного кордону (1071 км), розвинені економічні та культурні зв'язки, що історично склалися між двома народами, чимала українська громада в Білорусі (240 тис. осіб) та білоруська в Україні (440 тис).

Дипломатичні відносини між нашими країнами встановлено в грудні 1991 р. Під час візиту президента України Л. Кучми до республіки Білорусь у липні 1995 р. було укладено базовий Договір про дружбу, добросусідство та співробітництво, який набув чинності в серпні 1997 р. Між Україною і Республікою Білорусь підтримується постійний діалог на найвищому рівні. Договірно-правова база двосторонніх відносин налічує понад сотню угод. Не ратифікований білоруським парламентом Договір про державний кордон між Україною і Республікою Білорусь гальмує завершення облаштування спільного кордону та його демаркацію.

Серед торговельних партнерів України Білорусь посідає четверте місце. Зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг між нашими країнами у 2001 р. становив 694 млн. доларів. Не врегульованою залишається проблема боргу України. Найбільш перспективними напрямами розвитку двосторонніх економічних зв'язків є сфера транспортних послуг і використання транспортних можливостей, співпраця у галузі машинобудування, переробної промисловості, паливно-енергетичного комплексу, військово-технічній сфері.

Розділ 5. БОЛГАРІЯ
Коаліційна влада та її еволюція
Загострення політичного становища. Створення республіки
Початок економічного наступу на приватний капітал
Подолання міжнародної ізоляції. Мирний договір 1947 р.
Запровадження сталінської моделі соціалізму
Становлення тоталітарної держави
Болгарія в 60—80-х роках. Назрівання кризи
Демократична революція 1989 р. Руйнування тоталітарних структур
Успіхи й труднощі перехідного періоду