Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Економічна та політична нестабільність 70-х років

У 1964 р. до влади повернулися лейбористи. Однією з причин такого успіху була відмова партії від подальшої націоналізації. Про це заявлялося, зокрема, у прийнятому лейбористами ще в 1961 р. документі "Віхи — 60-х". Проблема одержавлення економіки уже давно викликала занепокоєння не тільки власників-підприємців, а й тих, хто усвідомлював згубність надмірного захоплення націоналізацією. Однак лідер лейбористів Г. Вільсон, очоливши уряд, не поспішав виконувати продекларовані у "Віхах" обіцянки, а відставання Англії від основних конкурентів спонукало до заходів, які не завжди виявлялися ефективними. У 1967 р. з метою модернізації була націоналізована чорна металургія. Уряд Вільсона всіляко сприяв інвестиціям приватних капіталів, у тому числі й іноземних. У 1967 р. американський капітал в Англії сягнув 5,6 млрд. дол. Таким чином, лейбористи шукали важелі прискорення економічного розвитку. Цьому мала посприяти також ціла низка непопулярних заходів. Уряд, зокрема, обмежив зростання зарплати (3,5 % на рік), увів систему завчасного попередження про страйки, міг узагалі заборонити страйк. Того ж року була здійснена друга після війни девальвація — фунт стерлінгів полегшав ще на 14,3 %. Однак зупинити інфляцію і поправити державний бюджет не вдалося, і з весни 1968 р. уряд вдався до збільшення податків. Водночас щоб запобігти зростанню соціальної напруженості було введено часткову оплату медичних послуг.

У другій половині 60-х років у Великій Британії загострилася ольстерська проблема. У жовтні 1968 р. в Белфасті — головному центрі Північної Ірландії (Ольстер) — почались міжобщинні сутички католиків і протестантів. Ка голики - ірландці виступали за возз'єднання Ольстеру з Ірландією, а протестанти-англійці, які почали селитися там ще з часів Олівера Кромвеля, вважали Північну Ірландію невід'ємною частиною Англії. В ольстерській проблемі наочно проявилися не тільки національні та релігійні, а й соціальні суперечності. Ірландці-католики (1/3 всіх жителів) були найбільш знедоленою частиною населення Ольстеру як у політичному, так і в соціальному плані. Отож у цій міжобщинній боротьбі переплелися і загострилися найрізноманітніші складові суспільного життя. Обидві сторони вдалися до терору. З 1969 р. в ході сутичок загинуло кілька тисяч чоловік. Ситуація в Ольстері настільки загострилася, що в 1969 р. уряд Англії змушений був увести туди 30-тисяч-ну армію. У 1972 р. в Ольстері було запроваджено пряме управління із Лондона. Розв'язання проблеми вимагало неабияких зусиль, насамперед налагодження діалогу між обома общинами.

У зовнішній політиці уряд Вільсона дотримувався попереднього курсу: надавав підтримку США у В'єтнамі, Ізраїлю на Близькому Сході, домагався прийняття Англії до "Спільного ринку". Відносини з Радянським Союзом залишалися досить прохолодними.

Економічна та політична нестабільність 70-х років

У1970 р. до влади повернулися консерватори. Діяльність кабінету Е. Хіта припала на період економічної кризи, що охопила західні країни в першій половині 70-х років. За таких умов, щоб не допустити зростання інфляції, уряд Хіта вдався до жорстких заходів, що безпосередньо зачіпали інтереси значних верств трудящих. Зокрема, у 1971 р. був прийнятий "Закон про відносини в промисловості", який забороняв несанкціоновані страйки. Порушникам закону загрожував штраф розміром у 100 тис. ф. с. Однак зупинити "касовий рух" владі не вдалося. У 1973 р. в економічних страйках брало участь понад 1 млн. працюючих.

У 1974 р. англійські виборці віддали перевагу лейбористам, які перебували при владі до 1979 р. Спочатку прем'єр-міністром став Г. Вільсон, а в 1976 р. його змінив Дж. Каллаген. Лейбористи відмінили закон 1971 р. про відносини в промисловості та штрафи за незаконні страйки, у внутрішній політиці намагалися заручитися підтримкою тред-юніонів. У 1974 р. на черговому з'їзді Британського конгресу тредюніонів уряд і БКТ підписали соціальний контракт. Профспілки обіцяли підтримати урядову політику цін, а уряд, зі свого боку, — посилити контроль за бізнесом, ліквідувати безробіття, здійснювати націоналізацію. Проте ситуація в економіці залишалася несприятливою. Лейбористи прийшли до влади в розпал економічної кризи 1973— 1975 pp., коли капіталовкладення скорочувалися, а ціни на сировину постійно зростали, обганяючи навіть зростання цін на готову продукцію.

В обстановці загальних економічних труднощів у 1975 р. в Англії розгорнулася підготовка до референдуму про дальше перебування країни у "Спільному ринку", до якого вона вступила в 1973 р. Дискусії щодо питання бути чи не бути Англії у "Спільному ринку" були викликані прагненням зберегти особливі стосунки зі своїми колишніми колоніями у системі Співдружності (до 1947 р. — Британська співдружність націй). Багато хто в Англії побоювався, що існуючі всередині Співдружності преференції (пільгові мита для імпорту-експорту товарів тощо) можуть бути обмежені, а потік західноєвропейських товарів, особливо сільськогосподарської продукції, призведе до розорення окремих галузей британської економіки. Оскільки досягти консенсусу з ЦЬОГО питання не вдалося, уряд вирішив удатися до референдуму (6 червня 1975 р.), в ході якого 67,2 % учасників висловилися за перебування Великої Британії у "Спільному ринку".

У другій половині 70-х років почалося пожвавлення в економіці, поліпшився платіжний баланс. Виправленню ситуації в економіці сприяв видобуток нафти в Північному морі. Позитивну роль зіграли також кредити, отримані урядом Каллагена від Міжнародного валютного фонду (2,3 млрд. ф. с,

1976 р.) та Банку міжнародних розрахунків (3 млрд. дол.,

1977 p.), скорочення державних витрат, у тому числі на соціальні потреби, що викликало протести з боку тредюніонів. До того ж урядові не вдалося зупинити інфляцію — ціни продовжували випереджати зарплату. Це спричинило посилення страйкової боротьби. У 1977 р. відбулося
2627 страйків, у яких взяли участь 1,43 млн. чоловік. Того ж року БКТ висловився за повернення до вільного укладання договорів.

У європейському плані після референдуму 1975 р. Англія взяла курс на зміцнення своїх позицій в Є ЕС, поглиблення зв'язків з неєвропейськими постачальниками продовольства в рамках Співдружності.

Консервативний кабінет Маргарет Тетчер (1979-1990 pp.). Тетчеризм
Криза політики І тактики лейборизму
Велика Британія після Тетчер: перша половина 90-х років
Економіка Великої Британії у 90-ті роки
Повернення лейбористів до влади
Реформування королівства
На шляху до вирішення Ольстерської проблеми
Співдружність наприкінці XX ст.
Парламентські вибори 2001 p. Нові політичні орієнтації
Зовнішня політика у другій половині 90-х років XX — на початку XXI ст. Сучасна Велика Британія