Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Велика Британія після Тетчер: перша половина 90-х років

Досить ефективна політика тетчеризму підірвала соціальну базу Лейбористської партії, яка в 1982 р. налічувала 276 тис. індивідуальних членів. Якщо в 1945 р. за лейбористів голосувало 70 % робітників, то у 80-х роках — лише 35 %. Як наслідок, на початку 80-х років у Лейбористській партії розгортаються гострі дискусії щодо внутрішньої та зовнішньої політики. На 79-й щорічній конференції у Блекпулі (1980) лейбористи висунули вимоги розширити державний сектор в економіці, обмежити вивіз капіталу, скоротити військовий бюджет і вийти з ЄЕС. Учасники конференції висловилися за відмову від ядерної зброї, закриття всіх ядерних баз на території Англії, засудили плани переозброєння американськими ракетами "Трайдент" англійського підводного флоту. Це були вимоги, які на той час не могли знайти широкої підтримки серед британського загалу, і частина лейбористів це добре усвідомлювала. Лідер партії Майкл Фут та інші праві не підтримали рішення конференції. У 1981 р. вони відкололися від партії й утворили нову, Соціал-демократичну партію (СДП), яка стала блокуватися з лібералами. Внаслідок утворення соціал-демократично-ліберального альянсу відбулося зрушення у двопартійній виборчій системі. У 1983 р. альянс очолив лейборист Ніл Кіннок. Проте лейбористи і ліберали та їхні союзники не змогли запропонувати виборцям щось солідніше програми М. Тетчер. Таким чином, буржуазний реформізм виявився набагато прийнятнішим для пересічного громадянина Великої Британії, аніж лейборизм з його невпевненими стрибками то вліво, то вправо.

Занепад старих промислових районів металургії, вуглевидобутку, суднобудування, приватизація галузей, де профспілки мали найбільший вплив, завдали відчутного удару БКТ — головній політичній та фінансовій опорі Лейбористської партії. Після 1979 р. чисельність БКТ скоротилася з 12 до 9 млн. чоловік. Лейбористи так і не знайшли відповіді на виклик Тетчер. Консерваторів підтримували зони обновлення і піднесення, а лейбористи спиралися на зони застою та занепаду. Конкуренція між Півднем, що бурхливо розвивався, і Північчю, що переживала занепад, відбивала своєрідне співвідношення сил між консерваторами і лейбористами. І це закономірно: електроніка витісняла старі традиційні галузі, зростав сектор обслуговування, представлений малополітизованими високооплачуваними "білими комірцями", а промисловий пролетаріат, електорат лейборизму, звужувався, втрачав колишню провідну роль.

Велика Британія після Тетчер: перша половина 90-х років

У 1990 р. на парламентських виборах знову перемогла консервативна партія. Однак місце прем'єр-міністра посіла не знаменита М. Тетчер, а її соратник по партії Джон Мейджор, який в економіці та політиці дотримувався курсу своїх попередників. Економічні труднощі світового співтовариства з початку 90-х років не обійшли також Велику Британію. Сповільнилися темпи зростання виробництва. Згідно з даними за 1993 р. рівень продуктивності праці у британській економіці відставав від аналогічних показників у Франції на 25 %, у Німеччині — на 30, в Японії — 30—40, у США на 50—60 %. Скорочувалася кількість робітників, зайнятих у промисловості. Окремі галузі для підтримки конкурентоспроможності на світовому ринку потребували дотацій. Так, вугільна промисловість щорічно потребувала 18 млрд. ф. с. Парламентська опозиція, очолювана лейбористом Джоном Смітом, піддавала гострій критиці консерваторів та їхнього лідера Дж. Мейджора.

У 1994 р. популярність консерваторів продовжувала падати. Невдоволення виборців викликало постійне зростання податків, а також приватизація королівської пошти, на що не відважилась навіть М. Тетчер. До внутрішніх труднощів додалися зовнішньополітичні. Велика Британія, яка раніше незмінно йшла у фарватері зовнішньої політики США, з розпадом комуністичного блоку почала шукати своє нове місце у Європі та світі. Значна частина консерваторів сумнівалася в доцільності дальшого перебування Англії у Євросоюзі, виступала проти поглиблення інтеграції з континентальною Європою і підтримання тісних зв'язків з колишніми англійськими колоніями в системі британської Співдружності. Дж. Мейджора критикували за нерішучість і відсутність нових ідей. Навіть його спроби шляхом переговорів з ІРА (Ірландська республіканська армія) та її політичним крилом — партією "Шин Фейн" — покінчити з екстремізмом і тероризмом в Ольстері, куди уряд змушений був направити для підтримання порядку 17 тис. солдатів, щорічно витрачаючи з бюджету 3 млрд. дол. на їх утримання, багато хто розцінював як капітулянтство. Тривожним сигналом для Мейджора стала поразка консерваторів на травневих виборах 1994 р. до місцевих органів влади.

Економіка Великої Британії у 90-ті роки
Повернення лейбористів до влади
Реформування королівства
На шляху до вирішення Ольстерської проблеми
Співдружність наприкінці XX ст.
Парламентські вибори 2001 p. Нові політичні орієнтації
Зовнішня політика у другій половині 90-х років XX — на початку XXI ст. Сучасна Велика Британія
Парламент. Палата громад
Розділ 7. ІСПАНІЯ
Іспанія в перші післявоєнні роки