Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Повернення лейбористів до влади

У 1992 р. спад британської економіки досяг найнижчої точки. З 1993 р. почалося поступове піднесення, що спиралося на особисте споживання та експорт. У 1993 — 1997 pp. середньорічний приріст становив 2,8 %. За роки піднесення кількість працюючих збільшилася на 1,2 млн. осіб, зменшилося безробіття. Поліпшенню економічної кон'юнктури сприяли реформи 80—90-х років, спрямовані на денаціоналізацію. Внаслідок приватизації державний сектор скоротився на 2/3, а надходження до державного бюджету становили 80 млрд. ф. с. Створення приватних фірм, що конкурували між собою, сприяло зростанню ефективності виробництва. Важливе значення для підвищення конкурентоспроможності економіки мало також дерегулювання господарства, ліквідація адміністративно-правових обмежень діяльності бізнесу і скасування контролю за зарплатою, цінами і дивідендами. У 1997 р. ВВП Великої Британії становив 1110 млрд. дол.

Повернення лейбористів до влади

У травні 1997 p., після 18-річного правління консерваторів, до влади повернулися лейбористи. Кабінет очолив наймолодший за останні 185 років прем'єр-міністр Тоні Блер, який став лідером лейбористів у 1994 p. 1 хоча Англія не переживала економічного спаду й економіка була на піднесенні, народ захотів "перемін".

Проте основні причини поразки торі на виборах крилися в низці прорахунків, допущених як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Починаючи від 1992 р. 22 рази збільшувалися податкові ставки. У 1995 р. був запроваджений податок на додану вартість на продукти харчування. Зайнявши жорстку позицію щодо надання автономії Шотландії та Уельсу, торі позбулися підтримки цих регіонів. Серед самих консерваторів існували серйозні розбіжності щодо вступу Великої Британії до системи єдиної європейської валюти.

Отож на вибори партія йшла фактично розколотою. Новому лідерові консерваторів (з 1997 р.) Вільяму Хейгу не вдалося подолати негативні тенденції в рядах торі. Більше того, у 1999 р. партія консерваторів розкололася на євроскептиків і прихильників євровалюти. Поставало запитання: чи може правити партія, неспроможна сама собі дати раду?

Лейбористська партія, яка у 1995 р. зняла питання про націоналізацію і відійшла від соціалістичної традиції, навпаки, зуміла зацікавити пересічного англійця своїм "третім шляхом" (перший — неолібералізм, тобто британський тетчеризм, а другий — соціалізм) — ідеєю "відкритого, процвітаючого, стабільного" суспільства з урахуванням вимог сучасності. Лейбористи розглядають "третій шлях" як об'єднання двох "великих течій лівоцентристської думки" — демократичного соціалізму і лібералізму, тобто поєднання соціальної справедливості, що забезпечується державою, з пріоритетами особистої свободи і ринкової економіки, зумовлених участю населення у вирішенні соціально-економічних і політичних завдань, поєднанням принципів індивідуалізму й колективізму. В основу концепції була покладена ідея "суспільства інтересів" і "економіки інтересів". Це означає, що на зміну домінуванню в економіці та суспільстві власників-акціонерів до вирішення економічних та інших суспільно значущих питань мають активно долучитися всі основні учасники процесу виробництва, розподілу та послуг. Це має здійснитися як на мікрорівні, так і на більш високих рівнях, включаючи загальнонаціональний.

У передвиборній програмі лейбористи обіцяли приділяти більше уваги освіті, підготовці кадрів, забезпеченню доступу на ринки капіталу і праці, вкладати кошти в інфраструктуру, науку і технологію. Забезпечити динамічний розвиток економіки уряд сподівався через партнерство з приватними підприємцями. Таким чином, лейбористи вважають за необхідне ефективніше використовувати державне регулювання в окремих сферах суспільства, що мають життєве значення.

Змінилася також соціальна база лейборизму, 40 % якої сьогодні складають "білі комірці" та середній клас. Раніше цей показник не перевищував 20—25 %. Прихильним виявилося ставлення промисловців та фінансистів до Лейбористської партії. Це було пов'язано з тим, що у програмних економічних та політичних установках лейбористів відбулися кардинальні зміни. Йдеться, насамперед, про відмову від націоналізації, відмежування від профспілкових вимог, що не влаштовують бізнес. До того ж діловим колам імпонує м'який тетчеризм і прагматичний європеїзм в інтересах британської економіки в цілому. Важливе значення мала також відмова від пункту 4 статуту партії, де проголошувалось встановлення "суспільної власності на засоби виробництва, розподілу та обміну". Лейбористська партія, таким чином, почала перетворюватися на "партію нації", виражати загальнонаціональний інтерес.

Як наслідок, на виборах 1997 р. лейбористи отримали мандатів у 2,5 разу більше, ніж торі. Лейбористська програма виявилася ефективною. За перші роки перебування при владі лейбористам удалося скоротити дефіцит державного бюджету з 3 % у 1996 р. до 0,1 % у 1998 р. Водночас було запроваджене "золоте правило" державних витрат (уряд позичає гроші лише для інвестицій). Позитивні зміни відбулися у податковій системі — до 30 % знижено податок на корпорації, що є найнижчим рівнем у Євросоюзі. Значні пільги надані малому і середньому бізнесові. До 22 % знижена база прибуткового податку. Усі ці заходи сприяли кардинальному поліпшенню клімату у виробничій сфері. Більшу частину інвестицій у науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) також здійснює держава.

Серед інших важливих заходів у галузі регулювання виробничих стосунків слід назвати також законодавче визнання профспілок на підприємствах як представників трудового колективу. Рівень безробіття знизився до 6 %. Значні кошти (20 млрд. ф. с. строком на 3 роки) було заплановано виділити на модернізацію національної служби охорони здоров'я, у тому числі 8 млрд. ф. с. на будівництво лікарень, поліклінік.

Особлива увага приділялася соціальній сфері. У 1998 р. кабінет Блера виділив хронічно відсталому районові — Північній Ірландії — компенсаційні платежі з розрахунку 2000 ф. с. надушу населення на рік. Задіяні податкові пільги гарантували пристойні заробітки для працюючих сімей (220 ф. с. на тиждень), були також запроваджені пільги на дітей, суттєво розширилася мережа ясел і дитячих садків.

Реформування королівства
На шляху до вирішення Ольстерської проблеми
Співдружність наприкінці XX ст.
Парламентські вибори 2001 p. Нові політичні орієнтації
Зовнішня політика у другій половині 90-х років XX — на початку XXI ст. Сучасна Велика Британія
Парламент. Палата громад
Розділ 7. ІСПАНІЯ
Іспанія в перші післявоєнні роки
Економічний та політичний розвиток у 50-70-х роках. Крах франкістського режиму
Іспанія у перші роки після Франко. Специфіка переходу до демократії