Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Внутрішня та зовнішня політика наприкінці 40-х — на початку 50-х років. Аграрна реформа

Нова конституція набула чинності 1 січня 1948 р. Цілком демократична за своїм характером, вона надавала широкі політичні права та свободи громадянам, узаконювала право на страйки, свободу організацій, зборів, свободу особи, таємницю листування. У конституції закріплювалися право на працю і на її справедливу винагороду, "достатню, щоб забезпечити вільне та гідне існування ", рівні права чоловіків і жінок, право трудящих на соціальне забезпечення, свобода профспілкової діяльності. Конституція визначала, що приватна ініціатива має спрямовуватися в інтересах суспільства, а приватна власність — обмежуватися, аж до націоналізації окремих галузей за винагороду. Вона передбачала встановлення законом обмежень розмірів земельної власності, підтримку кооперації з боку держави, право трудящих на участь в управлінні підприємствами.

Італійська конституція 1948 р. була на той час однією з найдемократичніших у світі. Вона не тільки формально проголошувала широкі права та свободи, а й гарантувала їх практичну реалізацію, створювала реальні можливості для активізації політичного життя у країні. Італія, попри всю складність і строкатість соціальної палітри та специфічні особливості історичної долі, стала перетворюватися з авторитарно-фашистської на правову державу, в якій поступово, але неухильно відбувалося становлення досить хиткого суспільного консенсусу як відображення дії різноманітних суспільно-політичних сил, нерідко за своєю суттю діаметрально протилежних. Уміло використовуючи таку ситуацію, італійська політична еліта упродовж десятків років змогла уникати гострих соціально-політичних конфліктів у країні. Хоч як це парадоксально, але навіть комуністичний екстремізм крайніх лівих певною мірою посприяв становленню центристської політики всіх післявоєнних урядів.

Внутрішня та зовнішня політика наприкінці 40-х — на початку 50-х років. Аграрна реформа

Відсутність сильного центру, міцного та численного середнього класу в країні призвели до того, що й після 1947 р. поляризація політичних сил не зменшилася. Навіть більше, поряд із крайніми лівими активізувалися крайні праві (неофашисти), що було цілком закономірним. Особливої гостроти набула ситуація в 1948— 1950 pp., коли Італія ще не вийшла з проблем післявоєнної відбудови. Терор і вбивства стали повсякденним явищем італійського суспільства. Складну палітру політичної боротьби доповнювала характерна для Італії злочинна діяльність мафіозних кланів. У 1948—1950 pp. було вбито 62 і поранено 126 громадян.

Важливим урядовим заходом 1950—1955 pp., спрямованим на стабілізацію ситуації в суспільстві, була аграрна реформа. Земельні володіння площею понад 100 га викуповувалися державою і в розстрочку продавалися селянам. Всього було викуплено, а відтак продано, 1,5 млн. га землі. В такий спосіб було підірвано основи латифундизму і закладено підвалини ефективного розвитку продуктивного фермерського товарного виробництва.

Важливу роль в оздоровленні італійського суспільства відіграв "план Маршалла" (1947). Італія отримала товарів та устаткування на 1,5 млрд. дол., що дало можливість на багатьох підприємствах обновити основні фонди, зміцнити підвалини приватної власності та ринкової економіки. На цій основі відбувалося подальше зближення між Італією і США. 2 лютого 1948 р. обидві держави підписали "Договір про дружбу, торгівлю та навігацію". Там були статті про використання Сполученими Штатами італійської території у боротьбі проти третьої країни. Відповідно до цього договору США почали фінансувати значну частину витрат італійської армії. Американське керівництво, освідомлене про флірт італійських комуністів зі сталінським режимом, було стурбоване можливістю комунізації Італії. Цим пояснювалася особлива увага до Італії з боку США. У 1949 р. Італія стала членом НАТО і, таким чином, остаточно увійшла в лоно західної демократії.