Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Латинська Америка у 90-ті роки ХХ-го — перші роки XXI ст.

Якщо у 80-ті роки в Латинській Америці ще тільки позначився відхід від моделі державного капіталізму і почалося впровадження відкритої економіки, то в 90-ті цей процес прискорився.

Середньорічні темпи зростання виробництва по регіону в 1991 — 1998 pp. сягнули 3,3 %. Спала інфляційна хвиля. Показник інфляції по регіону за 1998 р. становив 10 %. А в Аргентині та Бразилії був зведений до мінімуму — відповідно 1 % і 2,6 %. Країнам Латинської Америки у 90-х роках удалося здійснити великомасштабну реструктуризацію, домогтися списання зовнішніх боргів, що зменшило тиск на економіку. Піднесенню виробництва сприяли також політика жорсткої економії і масовий приплив зарубіжних інвестицій. У 1996 р. вони становили 62 млрд. дол., — майже у п'ять разів більше, ніж у 1990 р. Важливе значення мало також збільшення латиноамериканського експорту: з 1986 по 1996 р. його обсяг зріс зі 137 млрд. до 494 млрд. дол. Понад 60 млрд. дол. у 1990— 1995 pp. дала приватизація державної власності.

Процес втягнення латиноамериканського субконтиненту в ринкову економіку був настільки стрімким і всезагальним, що навіть соціалістична Куба після краху комунізму у Східній Європі зазнала його впливу. У 1993 р. уряд Фіделя Кастро дозволив дрібне приватне виробництво, вільне володіння валютою й селянські ринки. Однак домогтися серйозних успіхів шляхом поєднання деяких механізмів вільного ринку з недоторканністю комуністичної ідеології не вдалося. Рівень життя населення не підвищився, карткова система залишилася.

Деякий спад, що намітився у виробництві в останні роки минулого століття, латиноамериканці пов'язують з фінансовими кризами другої половини 1997 р. в Азійсько-Тихооке-анському регіоні та Росії (1998).

Успіхи економічного розвитку латиноамериканського субконтиненту у 90-х роках значною мірою зумовлені подальшим розвитком американської інтеграції. У 1994 р. на форумі 34 держав Північної, Центральної і Південної Америки та Карібського басейну ухвалено рішення про створення у 2005 р. зони вільної торгівлі всієї Західної півкулі — Американської асоціації вільної торгівлі (АЛКА). На той час у плані інтеграційного процесу найбільш ефективно діяли НАФТА і МЕРКОСУР (Південноамериканський спільний ринок), створений 26 березня 1991 p., як регіональне економічне об'єднання внаслідок підписання Асунсьйонського договору між Аргентиною, Бразилією, Парагваєм і Уругваєм. Договір гарантував вільне пересування капіталів, активів, послуг і людей, скасування мит для його учасників і запровадження спільного митного тарифу для третіх країн. МЕРКОСУР охопив 70 % території Південної Америки з населенням понад 200 млн. чол. і ВВП близько 900 млрд. дол. З 1991 по 1996 р. обсяг торгівлі усередині блоку збільшився у чотири рази (з 4,1 млрд. до 15 млрд. дол.).

У 1996 р. до МЕРКОСУР на правах асоційованого члена приєдналися Чилі та Болівія. Поступова ліквідація митних бар'єрів, регламентація торговельних відносин, принцип рівноправного партнерства, акцент на економічну та політичну самостійність — все це приваблювало в МЕРКОСУР нових потенційних учасників. Особливо важливе значення мало прийняття політичної резолюції, згідно з якою повага до демократичних інститутів проголошувалася необхідною умовою участі в МЕРКОСУР. У квітні 1996 р. спільними зусиллями демократично налаштованих політиків Бразилії і Мексики вдалося запобігти військовому переворотові Ліно Ов'єдо у Парагваї. У 1997 р. загальний рівень зростання виробництва у країнах-учасницях МЕРКОСУР становив 4,1 %, а рівень інфляції знизився до 10 %.

У грудні 1995 р. було підписано договір про лібералізацію торгівлі між МЕРКОСУР і країнами ЄС. На Західну Європу припадає 30 % експорту МЕРКОСУР.

Свідченням подальшого зростання ролі МЕРКОСУР у розвитку нового, демократичного етапу інтеграції стало прийняття у квітні 1997 р. країнами так званої андської групи (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Болівія) у болівійському місті Сукре спеціального "Акта Сукре". Андське співтовариство заявило про свій намір найближчим часом (кінець 1998 р.) підписати угоду про єдину зону вільної торгівлі з МЕРКОСУР.

Розширення і зміцнення МЕРКОСУР як об'єднавчого ядра майбутньої латиноамериканської інтеграції не влаштовує США. Сполученим Штатам невигідно мати такого серйозного конкурента. Звідси особлива заінтересованість у якнайшвидшому створенні АЛКА. На відміну від США країни МЕРКОСУР виступають за поетапний, повільний процес з метою подальшого зміцнення своєї індустрії і реалізації можливостей конкурувати зі США і Канадою. Тут ураховується також досвід минулого. Так, на початку 50-х років валовий продукт США і Канади у десять разів перевищував сукупний продукт країн Латинської Америки і Карібського регіону, а сьогодні це співвідношення виражається як 3:1.

Загальний спад економічної активності у світі, викликаний як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками, негативно вплинув на економіку країн Латинської Америки, зорієнтовану на зовнішній ринок. Це проявилося в економічному застої в одних і падінні виробництва в інших країнах, у зростанні заборгованості, яка в 2002 р. сягнула 850 млрд. дол., у кризі платоспроможності, що загострилася в 2002 р. Погіршення економічної кон'юнктури призвело до соціальних негараздів і заворушень у ряді країн. Зокрема, 19—20 грудня 2001 р. відбулися масові виступи в Аргентині. У квітні 2002 р. двома подіями — державним переворотом і контрпереворотом — почалися масові протести широкої громадськості Венесуели проти авторитарного правління президента Уго Чавеса, які з початку грудня 2002 р. переросли у загальнонаціональний безстроковий страйк. Припинили роботу багато підприємств. Завмерла нафтова галузь, що негативно відбилося на світовому ринкові енергоносіїв. Загалом країни регіону можна згрупувати у чотири категорії:

· країни з високими шансами стійкого зростання;

· країни, в яких перспективи розвитку в цілому сприятливі, але є серйозні проблеми;

· країни, що стикаються з серйозними ризиками;

· країни, де в середньотерміновому плані дуже ймовірна політична або економічна криза.

Демократизація економіки кардинально вплинула на політичний розвиток латиноамериканського регіону. У 90-ті роки поглибився перехід від авторитаризму до демократії. Наприкінці 80-х — у 90-х роках набули чинності нові конституції у Бразилії (1988), Колумбії (1991), Парагваї (1992), Перу (1993), Аргентині (1994), Уругваї (1997), Еквадорі (1998), Венесуелі (1999), внесені суттєві поправки до Основних законів Болівії (1994), Нікарагуа (1995, 2000), Бразилії (1997) і Мексики (протягом останнього десятиріччя). Усюди збережено посади президентів, проте їхні повноваження значно урізані. Лише в Перу та Венесуелі конституційні реформи надали президентам фактично необмежену владу. У багатьох країнах спрощено механізм імпічменту президента, обмежено термін перебування на президентській посаді. Особлива увага приділена дотриманню прав людини. Нові конституції сприяли розвиткові багатопартійності й політичного плюралізму, дали можливість активніше використовувати елементи прямої демократії — плебісцити і референдуми, право на законодавчу ініціативу. Гілки влади стали

більш збалансованими. Проведені реформи скрізь підтвердили або запровадили принцип прямих виборів губернаторів і мерів, забезпечили суттєву децентралізацію місцевих органів влади.

Примітним явищем у політичному житті стала зміна характеру взаємовідносин цивільної влади і армії. Відомо, що аж до початку 90-х років у країнах Центральної Америки цивільні уряди існували лише де-юре, а військові контролювали ситуацію і в будь-який час могли натиснути на гачок. Сьогодні така ситуація зберігається лише в Парагваї. Вагомою групою тиску під час прийняття політичних рішень залишається армія Чилі, збройні сили Колумбії і Перу також відіграють певну роль у політиці. На прийняття політичних рішень впливають військові Бразилії та Аргентини. Цивільному контролю підлягає лише армія Мексики. Таким чином, проблеми взаємовідносин між арміями і суспільствами ще далеко не вирішені, проте вектор їх розвитку визначений.

Загалом, у Латинській Америці визріли і дедалі відчутніше виявляють себе ті економічні, політичні та правові інститути, які сприяють демократизації і європеїзації субконтиненту.

Характерні особливості розвитку великих латиноамериканських країн на сучасному етапі
ЧИЛІ
БРАЗИЛІЯ
МЕКСИКА
АРГЕНТИНА
Розділ 11. НІМЕЧЧИНА
Економічне та політичне становище Німеччини після поразки у Другій світовій війні
Формування партійно-політичної структури
Розкол Німеччини
Реформи 1948 р.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru