Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Завершення "ери Коля"

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

У другій половині 90-х років темпи економічного розвитку дещо СПОВІЛЬНИЛИСЯ. Якщо в 1991—1995 pp. ВВП зростав у середньому на 1,5 %, то 1996 р. — лише на 0,75 %. Запропонована урядом Коля програма скорочення державних видатків на 70 млрд. марок (46 млрд. дол.) не викликала ентузіазму у німецьких громадян, оскільки йшлося про скорочення виплат безробітним, хворим, допомоги на дітей. Передбачалося також збільшення пенсійного віку: для жінок — з 60 до 63 років (з 1997 p.), а для чоловіків — із 63 до 65 (з 2000 р.) і т. ін.

Виявилося також, що високооплачувані і соціально захищені німецькі робітники не могли конкурувати з робітниками інших країн Євросоюзу, не кажучи вже про країни, що звільнилися від комунізму (Польща). Таким чином, для Німеччини обернувся складною проблемою високий стандарт в оплаті праці, що спричинило підвищення цін на німецьку продукцію і зниження її конкурентоспроможності на ринках.

У зв'язку з цим посилився процес переведення німецького виробництва в сусідні країни, особливо в Центральну Європу, де зарплата складала лише одну десяту німецької. Обживатися іноземним фірмам у Німеччині перешкоджала та ж сама висока зарплата. Як наслідок, у 1995 р. Німеччина вклала прямих інвестицій за кордоном на 37 млрд. марок більше, аніж іноземці інвестували в ній. Як правило, внутрішньо німецькі інвестиції вкладалися у технології, які заощаджували працю. Чимало коштів поглинали дотації збитковим галузям у плані соціальної політики. Так, собівартість однієї тонни рурського вугілля становила 80 марок, що вдвічі перевищувало вартість такої ж тонни, доправленої з Південної Африки. Значних дотацій потребувало також сільське господарство. Добробут, таким чином, ставив проблеми, вихід з яких уряд Коля шукав у глобалізації через розширення інтеграційного процесу в Європі, центром якого була Німеччина.

За таких умов дедалі болючішою проблемою ставало безробіття. За період правління християнських демократів (з 1982 р.) воно виросло вдвічі. В 1998 р. у країні налічувалося 4,8 млн. безробітних. Далекою від завершення була ліквідація розриву в економічній сфері між Західною і Східною Німеччиною, попри те, що з початку 90-х років у нові землі було вкладено 1 трлн марок. Високі соціальні виплати ускладнювали розв'язання обох проблем, оскільки підривали конкурентоспроможність німецького експорту. Внаслідок усіх цих негараздів позиції "вічного канцлера" та його партії перед парламентськими виборами 1998 р. були досить хисткими.

У 1996 р. уряд Коля прийняв пакет законів, у тому числі й у соціальній сфері. їх метою було покращення умов підприємництва, приведення системи соціального забезпечення у відповідність з реальними можливостями. У листопаді 1996 р. було реформовано закон про працю, внаслідок чого зменшилися асигнування на підвищення кваліфікації і перенавчання. У 1997 р. було прийнято закон про обов'язкове медичне страхування. Однак реформи супроводжувалися збільшенням податків.

Повернення соціал-демократів до влади

За таких умов головний конкурент ХДС/ ХСС/ВДП на виборах — 775-тисячна СДПН, дбаючи про розширення свого електорату за рахунок ремісників, науково-технічної інтелігенції, дрібних і середніх підприємців, провідних менеджерів великого капіталу, наголошувала, що у своїй майбутній урядовій діяльності вона керуватиметься такими категоріями, як динамізм, мобільність і неприйняття догматизму. Лідер соціал-демократів Герхард Шрьодер, прагматик і реаліст, визнаючи заслуги Г. Коля перед країною, водночас акцентував, що канцлер за 16 років "втомився від посади", що він — "людина минулого", яка являє собою "модель, зняту в передових країнах з виробництва". Гаслові Каля: "Я вже давно при владі" Шрьодер протиставив своє: "Я готовий".

На виборах до бундестагу 27 вересня 1998 р. перемогу здобули соціал-демократи на чолі з Герхардом Шрьодером. їх підтримали 40,9 % виборців, 6,7 % проголосували за зелених. Вільні демократи також подолали п'ятипроцентний бар'єр. Пройшла в бундестаг також наступниця СЄПН на східних землях ПДС. Східна Німеччина проголосувала так, як голосують у посткомуністичних країнах — протестно, за лівих і республіканців, як називають у Німеччині зазвичай нацистів. У Берліні, де мешкає ендеерівська еліта, ПДС здобула близько 20 % голосів. ХДС на східних землях підтримали лише 35 % виборців, що на 6 % менше порівняно з 1994 р.

28 жовтня 1998 р. новий канцлер Г. Шрьодер (за його кандидатуру проголосував 351 депутат бундестагу із 666) приступив до формування уряду із соціал-демократів та зелених. Зелені отримали три міністерські портфелі — закордонних справ, охорони здоров'я і довкілля. Перші ж кроки нового канцлера у внутрішній політиці засвідчили, що він має намір реалізувати принципи "нової соціал-демократії", філософію "третього шляху".

Якщо для традиційних соціал-демократів первинними є інтереси трудящих, то для Шрьодера — підприємців, оскільки саме вони забезпечують робочі місця для перших. На практиці це виглядало так. Концерн "Даймлер-Бенц" хотів закрити нерентабельний авіаремонтний завод. Шрьодер розпорядився перевести його під земельне управління, домігся для підприємства вигідних замовлень і за символічну марку продав приватній фірмі під зобов'язання зберегти виробництво і трудовий колектив (тут використано не тільки систему державного регулювання, а й значні державні кошти, основне призначення яких — зберегти виробництво і дати роботу людям). Такі операції здійснювалися також і з іншими підприємствами, внаслідок чого вдавалося зберегти десятки тисяч робочих місць. Г. Шрьодер вважав, що домогтися успіху в економіці виключно через стратегію лібералізації чи, навпаки, надмірне регулювання — неможливо.

Уже в перші місяці діяльності рожево-зеленого уряду Йому вдалося досягти помітних успіхів у реалізації дев'яти із 11 найважливіших пунктів передвиборної програми соціал-демократів. Це, насамперед, формування суспільної згоди у сфері боротьби з безробіттям; вирішення проблеми професійного навчання і працевлаштування випускників шкіл (для реалізації даного проекту уряд виділив 18 млрд. марок); скасування проектів колишнього уряду щодо зниження пенсій "сеньйорам" (людям похилого віку). Розпочалися дебати про зниження пенсійного віку з 65 до 60 років. Уряд відмовився від реформ у галузі охорони здоров'я, де передбачалося збільшення виплат населення за надання медичних послуг. Підвищувалися соціальні виплати на дітей.

Водночас виникли суперечності із союзниками — зеленими — навколо питання закриття АЕС, на чому наполягали останні, які будували свою виборчу кампанію на залякуванні населення загрозою нових чорнобилів.

Неоднозначним також було ставлення загалу до надання іноземцям (7,37 млн. осіб на 1 січня 2000 р.), що проживають на території країни, німецького громадянства, в тому числі й подвійного. Закон удалося прийняти, хоча не всіх німців він улаштовує. Відповідно до цього закону діти батьків-іноземців можуть дістати німецьке громадянство, якщо один із батьків народився в ФРН або приїхав до Німеччини у віці до 14 років. А в третьому поколінні громадянство набувається від дня народження. Щодо дорослих іноземців, то вони можуть дістати громадянство після восьми років проживання в Німеччині, а не після 15, як це було раніше. Іноземці можуть мати й подвійне громадянство. Закон набув чинності 1 січня 1999 р.

23 травня 1999 р. Федеральні збори обрали нового президента ФРН. Ним став 68-річний Иоганнес Pay — один із лідерів СДПН.

Теракти II вересня 2001 р. у США були сприйняті в Німеччині як небезпека, що загрожує усьому цивілізованому світові і проти якої необхідно боротися спільними зусиллями. Уже в листопаді було вжито ряд заходів по боротьбі з міжнародним тероризмом. Закон від 7 листопада 2001 р. обмежував в'їзд до країни людей, запідозрених у зв'язках з будь-якими екстремістськими угрупованнями, скасовував привілеї, якими користувалися релігійні громади, в тому числі й ісламські організації. Водночас новий Закон про імміграцію передбачав більш суворе регулювання й обмеження в'їзду іноземців.

Повернення соціал-демократів до влади
Зовнішня політика уряду Г. Шрьодера
Німецько-українські стосунки
Соціально-економічний розвиток Німеччини наприкінці XX — на початку XXI ст.
Німеччина і світ
Розділ 12. КРАЇНИ ПІВНІЧНОЇ ЄВРОПИ
Політичний та економічний розвиток у перші повоєнні роки
Економічний бум та політичний розвиток 50—60-х років
Країни Північної Європи в 70-ті роки. Економічні труднощі та політичні метаморфози
Політичний та економічний розвиток країн Північної Європи у 80-ті роки. "Шведський соціалізм"
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru