Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Нова зовнішня політика

Поступальні економічні перетворення другої половини 90-х років, політична стабільність і зміцнення міжнародних позицій країни стали основними передумовами нової перемоги О. Квасьневського на президентських виборах у жовтні 2000 р. Уже в першому турі він здобув переконливу перевагу, діставши 56 % голосів виборців. Зовсім по-іншому розвивалися події напередодні й під час чергових парламентських виборів. У середині 2001 р. Польща переживала найважчий період системно-економічної трансформації з часу повалення комуністичної системи в 1989 р. Безробіття в країні сягнуло 18 % (в деяких найбідніших регіонах — 40 %), а темпи економічного розвитку не перевищували 1 %. Низькі ціни на світових ринках призвели до радикального зменшення зайнятості у вугільній галузі та чорній металургії. Під ще більшим тиском опинилося сільське господарство країни, де прогнозувалося зменшення зайнятості майже наполовину.

На загальних виборах, що відбулися 23 вересня 2001 p., перемогу здобули польські соціал-демократи, об'єднані в Союз лівої демократії (СЛД) під керівництвом Л. Міллера (46 %). Решту голосів поділили між собою "Громадянська платформа", "Унія праці", Польська селянська партія, а також "Права та солідарність" і популістська "Самооборона", які вперше домоглися успіху на парламентських виборах. Праві партії — "Солідарність" і Союз свободи — зазнали нищівної поразки й вибули з парламентського блоку. Новий польський уряд очолив Л. Міллер, підтриманий лівоцентристською коаліцією. Таким чином, у Польщі склалася унікальна політична ситуація, коли в руках одного політичного напряму вперше з 1989 р. зосередились усі гілки влади: президентська, законодавча й виконавча.

Уряд Л. Міллера, портфелі в якому отримали переважно професіонали, насамперед відмовився від політики штучного збільшення грошової маси заради передвиборних обіцянок. 1 хоча йому не вдалося повною мірою подолати наслідки економічної кризи (у 2002 р. ВВП країни зріс лише на 1 %), політика цього кабінету полягала в тому, щоб протриматися до моменту інтеграції Польщі до Європейського Союзу. Вступ країни до ЄС має стати не лише однією із найважливіших подій у більш як тисячолітній історії держави, а й відкриє нові можливості для відчутного прискорення економічного розвитку. Співпраця з фондами, що сприятимуть структурним реформам і самому входженню країни до Євросоюзу, дасть можливість Польщі досягти протягом життя одного покоління середнього європейського рівня. Виходячи з цього, завершення переговорів про вступ до ЄС було одним із основних завдань уряду. З огляду на графік, що передбачав черговий тур розширення Євросоюзу на 2004 p., переговори відбувалися у прискореному темпі. Необхідно також прийняти низку законів, які б "підтягли'' польське законодавство до норм ЄС, а згодом запровадити нові законодавчі норми. Численні нові правила, зокрема, стосовно важливої для здоров'я людини охорони довкілля, пов'язані зі значними витратами. А тому в польському суспільстві точилися стихійні дискусії щодо можливих плюсів і мінусів від входження до ЄС. Загалом уряд Л. Міллера представляв однозначно проінтеграційну позицію.

Нова зовнішня політика

Посткомуністична Польща радикально трансформувала свою зовнішню політику, спрямувавши її головний вектор на Захід, що пояснювалося як політичними, так і економічними мотивами. Важливу роль в успішному здійсненні економічних реформ відіграв стабілізаційний фонд у розмірі 1 млрд доларів, наданий Польщі Міжнародним валютним фондом у 1990 р. Принципово важливе значення для безпеки країни мав договір з ФРН, укладений в листопаді 1990 p., який підтвердив непорушність існуючих між двома країнами кордонів. У вересні 1993 р. з території Польщі були виведені російські війська. Наприкінці 1991 р. Польща увійшла до Ради Європи і Ради північноатлантичного співробітництва. У 1992 р. країна стала асоційованим членом ЄС, у 1994 р. приєдналася до програми НАТО "Партнерство заради миру". З березня 1999 р. Польська Республіка — повноправний член НАТО. Польща — активний прихильник нового регіоналізму. Вона активно співпрацює з країнами — учасницями "Вишеградсь-кої четвірки", Центральноєвропейської ініціативи, у рамках міжнародної асоціації "Карпатський Єврорегіон" та ін.

По висхідній лінії розвиваються українсько-польські стосунки. Польша була першою країною світу, яка 2 грудня 1991 р. визнала незалежність України. У травні 1992 р. обидві країни уклали широкомасштабний міждержавний Договір про добросусідство, дружні відносини й співробітництво. Географічна, культурна й історична близькість двох народів надають відносинам між Україною і Польщею характеру стратегічного партнерства. Міцну базу для розвитку стабільних взаємовідносин між нашими державами заклав постійний політичний діалог на вищому рівні. Активно розвивалася економічна співпраця: у 2001 р. товарообмін між Україною і Польщею становив понад 1 млрд. 200 млн. доларів. Польща заінтересована у добудові та експлуатації нафтопроводу Одеса—Броди—Гданськ, завдяки якому каспійську нафту можна буде доставляти на нафтопереробні заводи Центральної та Західної Європи.