Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Чеченська проблема

Найгострішою внутрішньою проблемою 90-х років для Росії залишалася чеченська. Ще 6 вересня 1991 р. у Грозному було проголошено незалежність Чеченської республіки Ічкерія. її очолив колишній генерал Радянської Армії Джохар Дудаев, обраний 27 жовтня 1991 р. президентом Ічкерії. Поведінка Грозного розглядалася Москвою як загроза цілісності Російської Федерації. Події на Північному Кавказі були спричинені як розпадом Радянського Союзу, так і надзвичайно складною і драматичною історією відносин між Росією і народами регіону.

Спочатку в стратегії усунення режиму Дудаева Кремль покладав надії на створену за його ініціативою антидудаївську тимчасову Раду Чеченської республіки. Проте сам факт зв'язків чеченської опозиції з федеральною владою, участь російських регулярних військ разом з нечисленними військовими загонами опозиції в "марші на Грозний" у листопаді 1994 р. згуртували чеченський народ навколо президента Дудаева. Поступово логіка прямих воєнних дій проти бунтівної республіки здобула верх у Кремлі, і 10 грудня 1994 p., відповідно до секретного наказу Б. Єльцина, у Чечню було введено федеральні війська. Цілі, що їх ставило російське керівництво, розпочинаючи цю війну, були такими: покінчити з нелегітимним режимом Дудаева, відновити на території Чечні конституційний правопорядок, захистити інтереси некорисного, нечеченського населення й зберегти республіку у складі Російської Федерації. Зі свого боку, чеченське керівництво прагнуло утримати незалежність. Воно змогло організувати ефективну оборону, внаслідок чого федеральні війська, що наступали, зазнали значних втрат. Лише наприкінці лютого 1995 р. в ході кровопролитних вуличних боїв Грозний, перетворений на руїни російською авіацією й артилерією, був захоплений федеральними військами. Тоді ж був сформований про московський тимчасовий уряд "національного примирення" на чолі з С. Хаджієвим.

Після взяття чеченської столиці воєнна акція федеральних сил, чисельність яких навесні 1995 р. становила 220 тис. чоловік, набула форму затяжної кровопролитної громадянської війни, в ході якої дудаївські загони перейшли до партизанських методів боротьби. Чеченська кампанія виявила непідготовленість російських військ до ведення великомасштабної війни.

Події в Чечні дістали драматичний розголос у російському суспільстві й викликали розкол у політичних колах. Проти воєнної акції президента Єльцина виступили уповноважений з прав людини при президентові Росії й Державній Думі С. Ковальов, лідер партії "Демократичний вибір Росії" Є. Гайдар, інші відомі політики, а також більшість засобів масової інформації. Політику Кремля щодо Чечні різко засудили Євроларламент, ОБСЄ, міжнародні правозахисні організації. Чеченську республіку відкрито підтримали ісламські держави. Зрештою, війна обернулась для Росії величезними матеріальними витратами, що обтяжували економіку (близько 1 % ВВП наприкінці 1994 р.) й чималими людськими жертвами. За офіційними даними в ході бойових дій до літа 1995 р. загинуло близько 10 тис. військовослужбовців - федералів і чеченських бійців, а також понад 6 тис. мирних жителів.

Події в Будьоновську на Ставропіллі, де чеченські бойовики Ш. Басаева у червні 1995 р. захопили сотні заручників, багато з яких загинули в ході бойової операції, підштовхнули російське керівництво до початку політичного діалогу з режимом Дудаева. Проте це не привело до завершення війни, оскільки політичні цілі превалювали над моральними й матеріальними.

У відповідь на "спецоперації" і "зачистки" федеральних сил, жертвами яких ставали, як правило, мирні жителі, чеченські загони 6 серпня 1996 р. розпочали штурм Грозного. Після двотижневих запеклих боїв російські війська були розбиті й чеченські формування повернули собі контроль над столицею республіки. Врятувати ситуацію в Чечні доручили авторитетному в російській армії і суспільстві генералові О. Лебедю, який обіймав посаду секретаря Ради Безпеки. За його ініціативою наприкінці серпня 1996 р. у дагестанському місті Хасав'юрт було укладено угоду про припинення війни.

У січні 1997 р. відбулися вибори глави Чеченської республіки, в ході яких переконливу перемогу здобув Аслан Масхадов (Д. Дудаев загинув 22 квітня 1996 p. унаслідок ракетного удару федеральних сил). З Чечні було виведено всі федеральні армійські та міліцейські підрозділи. 12 травня 1997 р. у Кремлі підписано договір про мир і принципи взаємовідносин між РФ і Чеченською республікою, а також блок соціально-економічних угод, згідно з яким Чечні було надано цілковитий фінансово-економічний суверенітет.

Повоєнна політична еволюція Чечні у бік ісламського фундаменталізму в його найбільш крайніх проявах (шаріат у судовій системі, введення шаріатського правління), прагнення генералітету російської армії та ура-патріотів узяти реванш за фактичну поразку в першій чеченській війні 1994— 1996 pp., вторгнення чеченського експедиційного корпусу Ш. Басаева й Хаттаба в Дагестан у серпні 1999 р., що загрожувало дестабілізацією обстановки на Північному Кавказі, загострення політичної боротьби перед початком парламентських і президентських виборів зумовили рішення Кремля щодо предметного покарання Чечні, як джерела тероризму в Росії. В разі успіху федеральних сил у новій воєнній акції проєльцинські політичні сили отримали б додаткові дивіденди й голоси виборців на майбутніх виборах. Так визріло рішення про початок другої чеченської війни. В ході бойових дій, що розпочалися в середині серпня 1999 p., для боротьби з "тероризмом" були застосовані такі варварські методи, як масові бомбардування, ракетні удари й артилерійські обстріли населених пунктів Чечні.

На початковому етапі нової чеченської кампанії федеральні війська, майже не зустрічаючи опору, захопили великі населені пункти республіки. Проте російські силові структури не змогли встановити цілковитого контролю над територією бунтівної республіки, включаючи райони з лояльним щодо Москви населенням. Причому, жорстоке ставлення російських вояків до чеченського населення перетворювало його на постійне джерело, потенційний резерв поповнення загонів чеченських повстанців.

Нова хвиля ескалації напруженості в чеченському питанні була викликана серією терористичних актів у Москві, організованих чеченськими бойовиками наприкінці 2002 р. Найжахливішим із них було захоплення близько 800 заручників у театральному центрі на Дубровці, в самому центрі російської столиці. Під час операції по звільненню заручників загинуло 129 чоловік, що стало наслідком застосування спец-загонами ФСБ нервово-паралітичного газу. У відповідь на ці теракти російські війська в червні розпочали проведення нової "адресної операції" по виявленню військовиків незаконних озброєних формувань, від якої найчастіше страждали мирні жителі республіки. До кінця 2002 р. у другій чеченській війні, за офіційними даними, загинуло 2,5 тис. російських солдатів і офіцерів, майже 7 тис. дістали поранення.

Першим кроком на шляху припинення війни на Північному Кавказі мав стати референдум у Чечні щодо конституції Республіки, обговорення якої розпочалося у грудні 2002 p., відразу після підписання відповідного указу президентом В. Путіним. А втім, війна у бунтівливій республіці триває, й режим Путіна може опинитися вічним заручником цієї драми й ніколи не стати по-справжньому сильною й авторитетною владою. Водночас, чеченські війни поставили питання: куди прямує Росія — до багатонаціональної держави чи "національної імперії". Від цього вибору залежить її майбутнє.

Формування зовнішньої політики Росії та її тенденції
Російсько-українські відносини
Розділ 15. РУМУНІЯ
Невдача демократичної альтернативи
Загострення політичної боротьби. Парламентські вибори 1946 р.
Насадження тоталітаризму
Будівництво соціалізму по-румунськи
"Епоха Чаушеску". Криза 80-х років
Демократична революція 1989 р.
Складний шлях до ринку й демократії