Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Розділ 15. РУМУНІЯ


Невдача демократичної альтернативи

У ході державного перевороту 23 серпня 1944 р. до влади в Румунії прийшов Національно-демократичний блок (НДБ), який сформував уряд країни на чолі з генералом К. Санатеску. Своє завдання новий уряд убачав у тому, щоб ліквідувати найбільш одіозні державні структури часів фашистської диктатури і здійснити поворот до режиму, що існував до 6 вересня 1940 р. У галузі зовнішньої політики він намагався відвернути загрозу окупації Румунії Червоною Армією і не допустити розвитку країни за радянським сценарієм. 26 — 28 серпня 1944 р. це питання обговорювалося на урядовому засіданні. Було вирішено звернутися до англо-американського командування з проханням висадити повітряний десант у районі Бухареста. Однак союзники не мали наміру загострювати стосунки з Москвою і не пішли на такий крок. 25 серпня Румунія оголосила війну Німеччині, а 12 вересня підписала перемир'я з країнами антигітлерівської коаліції.

Невідкладною внутрішньою потребою румунського суспільства була демократизація всіх сфер життя. Проте уряд К. Санатеску був неспроможний покінчити з залишками феодалізму, що уособлювались у великому поміщицькому землеволодінні та монархії, залишалася невирішеною і проблема розширення громадянських прав і свобод населення. Чистка державного апарату від фашистських елементів здійснювалася вкрай нерішуче. Утім, демократична альтернатива розвитку Румунії після її розгрому та виходу з війни на боці фашистської Німеччини, попри відсутність демократичних традицій у суспільстві, мала найкращі шанси. Однак політичні партії, що сформували коаліційний уряд, всіляко гальмували цей процес. Ситуацією урешті-решт скористалися комуністи, які спиралися на всебічну підтримку радянських окупаційних властей. Вони взяли курс на насадження у країні режиму за радянським зразком. Тим більше, шо окремі райони країни, зокрема Трансільванія, безпосередньо управлялися радянською військовою адміністрацією.

У другій половині вересня 1944 р. компартія Румунії зажадала розпуску НДБ. З метою створення нового партійно-політичного угруповання вона вдалася до тимчасового союзу із соціал-демократами та "Фронтом землеробів". Намагаючись залучити на свій бік громадськість, комуністи демагогічно заявляли про свою вірність інтересам румунського народу і старанно приховували справжні наміри. В опублікованій програмі Національно-демократичного фронту (НДФ) лише ставилося питання про нову конституцію, впровадження режиму "реальної демократії" і декларувалися здійснення корінних соціально-економічних і демократичних перетворень, курс на розширення прав і свобод людини, знищення расової, національної та соціальної дискримінації. У соціально-економічній галузі передбачалися проведення широкої демократичної аграрної реформи, експропріація поміщицького землеволодіння, підтримка ремесел та свобода торгівлі. Здійснення цих пунктів, безперечно, привело б до перемоги демократичної альтернативи, хоча у програмі йшлося також про одержавлення Національного та 18 інших великих банків, контроль за картелями з боку держави та їх націоналізацію в основних галузях промисловості.

На цій платформі 12 жовтня 1944 р. організаційно оформився НДФ, куди увійшли комуністи, соціал-демократи, об'єднані профспілки, "Фронт землеробів", Союз угорських трудящих у Румунії (МАДОС) та ін. Головним своїм завданням НДФ вважав захоплення влади. Намагаючись викликати урядову кризу та відставку уряду, комуністи й соціал-демократи 16 жовтня заявили про свій вихід з уряду Санатеску, ініціювали проведення демонстрацій на підтримку вимоги відставки уряду. Водночас радянське керівництво звинувачувало румунський уряд у небажанні здійснювати чистку державного апарату від фашистських елементів, засуджувало його в Союзній контрольній комісії (СКК) у Румунії як злісного порушника статей угоди про перемир'я. Король Ми-хай змушений був піти на поступки. Сформований Санатес-ку новий уряд на третину складався з представників НДФ.

Боротьба за владу розгорталася за умов політичної та економічної нестабільності, нестатків та інфляції. У багатьох районах комуністи, спираючись на створені ними бойові загони (близько 70 тис. чоловік), під виглядом чистки від фашистських елементів формували на місцях свої органи влади. Союзник компартії "Фронт землеробів" у масовому порядку санкціонував захоплення селянами поміщицьких земель. Створені комуністами фабрично-заводські комітети брали на себе управління заводами та фабриками, власники яких утекли. Особливо активно ці процеси відбувалися у Молдові та Трансільванії.

На початку грудня 1944 р. НДФ вдалося викликати ше одну урядову кризу. Спроба генерала Н. Радеску, який формував новий уряд, не допустити до його складу представників НДФ зазнала невдачі. Навіть більше, ситуацію почав диктувати НДФ. Щоб тимчасово залучити на свій бік ліве крило "історичних" партій румунської буржуазії та поміщиків, які бачили безперспективність курсу королівського уряду, НДФ у січні 1945 р. вилучив зі своєї програми пункт про націоналізацію великих банків і картелів. Відтак частина націонал-лібералів (НЛП) та націонал-цараністів (НЦП) пішла на співробітництво з фронтом. Спроби генерала Радеску силовими методами відновити контроль над ситуацією у країні викликали опір комуністів, які ініціювали проведення 24 лютого 1945 р. багатотисячної демонстрації протесту в Бухаресті. Війська застосували зброю, внаслідок чого було вбито вісім і поранено кілька десятків демонстрантів. В усіх цих ексцесах радянське керівництво звинуватило румунський уряд.

б березня король доручив лідерові "Фронту землеробів" Петру Гроза сформувати новий уряд. Міністерства внутрішніх справ, юстиції, транспорту, зв'язку та пропаганди очолили комуністи. "Історичні" партії місць в уряді не отримали. Після цього почався період, коли були створені всі необхідні передумови для переходу до радянської моделі тоталітаризму.

Невдача демократичної альтернативи
Загострення політичної боротьби. Парламентські вибори 1946 р.
Насадження тоталітаризму
Будівництво соціалізму по-румунськи
"Епоха Чаушеску". Криза 80-х років
Демократична революція 1989 р.
Складний шлях до ринку й демократії
Курс на переміни і збагачення (1996—2000 pp.)
Зовнішня політика
Розділ 16. СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ