Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Зовнішня політика

Восени 1996 р. у Румунії відбулася справжня зміна режиму. Після семи років правління посткомуністів вибори до палати депутатів і сенату виграла коаліція правих партій (християнські демократи, націонал-ліберали, соціал-демократи, Партія етнічних угорців Румунії). На виборах президента перемогу здобув Е. Константинеску, професор і колишній ректор Бухарестського університету. Його обрання главою держави означало остаточне відновлення парламентської демократії і вселяло надії на проведення радикальних ринкових реформ.

Права коаліція на чолі з Е. Константинеску взяла курс на прискорення реформ, повторно вдавшись до методу "шокової терапії". Надмірна лібералізація викликала макроекономічну дестабілізацію і новий спад економіки, що тривав наступні шість років. Так, у 1999 р. обсяг промислового виробництва знизився на 8,4 %, інвестиції — на 12,8 %, а інфляція протягом року сягнула 50,4 %. Для сільського господарства, за свідченням румунських експертів, 1999 р. був найгіршим за всю історію країни. За найсприятливіших умов Румунія змогла б досягти своїх показників рівня економічного розвитку кінця 80-х років не раніше як через 10—12 років.

Прискорення процесу приватизації також не мало реального економічного обґрунтування. Хоча в 2001 р. частка недержавного сектора в національному доході наблизилася до 60 %, це не привело до адекватних якісних зрушень. Передбачалося, що об'єкти, які приватизуються, функціонуючи в ринковому режимі, істотно поліпшать свої показники господарювання й підвищать конкурентоспроможність продукції. У дійсності ефективність виробництва в державному секторі продовжувала залишатися значно вищою. Очікувалося також, що внаслідок приватизації в Румунії утвориться середній клас, який становитиме основу всього процесу економічного розвитку. Насправді ж відбулася поляризація суспільства, що стала основним потенційним дестабілізуючим чинником. Крім того, прискорення приватизації не забезпечило очікувані надходження до бюджету. Зокрема, румунська держава втратила близько мільярда доларів, продавши третину акцій румунської компанії Ромтелеком, зі збитками було приватизовано торговельний флот і багато інших об'єктів. А ті кошти, які все ж надходили від роздержавлення, здебільшого спрямовувалися на підтримку приватизованих підприємств.

Румунія виділялася серед країн Центральної та Східної Європи найвищим рівнем оподаткування (85 найменувань податків). Високі податки позбавляли підприємства інвестиційних ресурсів, а низький рівень бюджетних надходжень не давав змоги державі фінансувати економіку в належних обсягах. Відтак, підривалися можливості економічного зростання в майбутньому. Значну роль у румунській економіці відігравав основний неплатник податків — "тіньовий сектор", питома вага якого у ВВП, за даними МВФ, становила 32 % (2002).

Невтішні економічні показники розвитку економіки країни, зубожіння значної частини її населення, внутрішньополітичні потрясіння й скандали вплинули на хід парламентських і президентських виборів 2002 р. На парламентських виборах перемогу вибороли ліво центристська Партія соціальної демократії (ПСДР), а її лідер І. Ілієску знову став президентом Румунії. Зусилля глави держави і новосформо-ваного уряду, який очолив А. Настасе, були спрямовані на стабілізацію економіки. Основну увагу уряд зосередив на завершенні процесу приватизації. Необхідно було також переглянути протекціоністську політику Центробанку, провести податкову реформу, скоротити різні дефіцити, обмежити зростання заробітної плати. У 200 J p. зовнішній борг країни становив понад 8,7 млрд. доларів.

Забезпечення економічного зростання румунський уряд пов'язував і з відновленням активності іноземних інвесторів, що знизилася у другій половині 1990-х років, після того як розвиток економіки набув нестабільного характеру. За підрахунками експертів, румунська економіка потребувала на початку XXI ст. більше як 5 млрд. щорічних інвестиційних надходжень. Крім того, інвестиції надходили переважно у формі позикового капіталу, тоді як румунська сторона заінтересована у прямих інвестиціях, які безпосередньо зумовлюють оновлення основного капіталу і підвищення конкурентоспроможності продукції.

Пріоритетними напрямами економічного розвитку Румунії стали видобувні галузі. В урядових колах схильні вважати, що в недалекому майбутньому країна зможе задовольняти свої потреби в сировині виключно за рахунок внутрішніх ресурсів. Особливе місце при цьому відводиться видобутку золота, насамперед у найбільшому в Європі золотому родовищі Рошія Монтана. З метою розв'язання назрілих економічних і політичних проблем і підтримки зусиль Румунії в її намірі вступити до Євросоюзу в 2007 р.

Єврокомісія у листопаді 2002 р. запропонувала Румунії план допомоги, важливим елементом якого є продовження реформ, насамперед в адміністративній і правовій галузях, а також у сфері економіки.

Зовнішня політика

Протягом усього пореформеного періоду у своїй зовнішній політиці Румунія чітко дотримувалася курсу на зближення з Об'єднаною Європою. У 1993 р. країна стала асоційованим членом ЄС, приєдналася до Центрально-Європейської угоди про вільну торгівлю (ЦЕФТА). Однак лібералізація румунської економіки в рамках угоди через щорічний дефіцит її торговельного балансу у відносинах з країнами — учасниками ЦЕФТА, не дала очікуваних результатів. З кінця 1990-х років румунська сторона розглядала ЦЕФТА як "маленьку економічну імперію", де Угорщина прагне до панування. Укладений в 1997 р. договір з Угорщиною дещо пом'якшив гостроту проблеми угорської меншини в Румунії, але не став "історичним примиренням" між двома країнами. Надалі Румунія брала активну участь лише в тих інтеграційних структурах, які б сприяли її економічному піднесенню. Це, насамперед, Чорноморський район економічного співробітництва, де Румунія розраховувала на створення "Чорноморського енергетичного кільця". На саміті НАТО у Празі в листопаді 2002 р. Румунія отримала офіційне запрошення на вступ до альянсу. Вступ країни до Євросоюзу має відбутися у 2007 р.

Спільний кордон між Україною і Румунією (638, 4 км), наявність 67 тис. українців у Румунії та майже 135-тисячної румунської меншини в Україні, а також широкі можливості в налагодженні взаємовигідного співробітництва визначили характер взаємовідносин обох країн. На початковому етапі становлення нових українсько-румунських відносин мали місце спроби висунення територіальних претензій до України. Після подій 1989 р. помітно активізувалася пропаганда так званого історичного права Румунії на деякі українські землі, а з проголошенням незалежності України ця кампанія набула відверто антиукраїнського характеру. Незважаючи на несприятливі обставини, у червні 1997 р. президент України Л. Кучма та президент Румунії Е. Константи нес ку підписали Договір про відносини добросусідства й співробітництва між Україною і Румунією, в якому обидві сторони підтвердили як непорушний існуючий кордон між Україною і Румунією і брали на себе зобов'язання утримуватись від будь-яких територіальних претензій. До кінця 2002 р. проведено 11 раундів переговорного процесу щодо делімітації континентального шельфу й економічних зон України і Румунії в Чорному морі. Завершенню переговорів перешкоджають різні підходи сторін до визначення траси держкордону, що проходить Дунаєм, і номінації українського острова Зміїного у Чорному морі.

Україна і Румунія беруть участь у реалізації спільних проектів "Нижній Дунай" і "Верхній Прут", що передбачають розвиток прикордонної інфраструктури, будівництво шляхів, здійснення природно-рекреаційних та екологічних заходів. Важливим чинником двосторонніх відносин є міжурядова українсько-румунська консультативна рада з питань торгово-економічного співробітництва. Перспективними напрямами подальшого розвитку двосторонніх економічних відносин є співпраця у паливно-енергетичному комплексі, легкій, переробній, металургійній промисловості, модернізації та розвитку комунікацій. Важливе значення для розвитку двосторонніх відносин між Україною і Румунією мали візити президента України Л. Кучми до Румунії в січні 2002 р. та президента Румунії 1. Ілієску в Україну у вересні того ж року.

Розділ 16. СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
Післявоєнна реконверсія. Внутрішня політика
Формування зовнішнього курсу США
Післявоєнні соціальні проблеми і президентські вибори 1948 р.
Кінець ядерної монополії США. Успіхи та невдачі зовнішньої політики Г. Трумена
Доктрина "звільнення від комунізму". Маккартизм
Економіка США в 50-х роках. Перехід до системи ДМК, його специфіка у США
Республіканці та демократи в 50-тІ роки. Консервативна згода
Зміни у структурі найманої праці. Політика американських профспілок
Зміни у зовнішній ПОЛІТИЦІ в період другого строку президентства Ейзенхауера