Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Реформаторські потуги імре Надя

Після смерті Сталіна, коли кремлівські керманичі вдалися до поміркованішої внутрішньої та зовнішньої політики, намагаючись шляхом обережної реформації, ліквідації найбільш одіозних структур сталінізму зберегти саму систему, гострої критики зазнав і ракошистський режим. Липневий 1953 р. пленум ЦК УПТ за пропозицією радянських лідерів понизив генерального секретаря Ракоші у званні (він став першим секретарем), вивів зі складу політбюро М. Фаркаша та Й. Реваї, а на посаду прем'єр-міністра запропонував Імре Надя. Ця кандидатура була схвалена парламентом.

Уряд І.Надя розпочав реформи й деяку лібералізацію режиму. Розпочато реабілітацію незаконно засуджених, ліквідовано табори для інтернованих, відмінено поліцейські суди. Дещо сповільнилися темпи колективізації селянства, власті скасували його заборгованість з держпоставок, було скорочено капіталовкладення у важку промисловість. Усе це в підсумку привело до поліпшення матеріального становища населення й морального клімату в країні. З метою пом'якшення партійної диктатури 1. Надь відновив Народний фронт, за допомогою якого намагався реалізувати деякі завдання щодо демократизації політичного ладу. Усі ці позитивні заходи хоча й здійснювалися в рамках партійної держави й не зачіпали її підвалин, усе ж завоювали симпатію і довіру народу й зарекомендували 1. Надя як реформатора.

Реформаторські заміри прем'єра викликали різкий спротив ортодоксів-ракошистів. Група Ракоші — Гере та інші догматично налаштовані керівники навесні 1955 р. усунули 1. Надя з посади голови уряду, а потім позбавили всіх партійних посад і навіть виключили із лав УПТ. Одіозні лідери режиму повернули собі повноту влади. Вони почали гальмувати перегляд справ і реабілітацію безвинно засуджених. З'ясувалася, однак, причетність самого Ракоші до політичного вбивства Л.Райка. Усі ці обставини розбурхали громадськість, викликали невдоволення в лавах самої УПТ. Творча інтелігенція виступала за продовження курсу, започаткованого 1. Надем.

XX з'їзд КПРС засвідчив цілковитий провал політики ра-кошизму, а події в Польщі сприяли активізації антитоталітарних сил. Улітку 1956 р. до Будапешта прибув А. Мікоян з місією відновлення спокою в Угорщині. Партійний пленум, що відбувся 18 липня 1956 p., усунув М. Ракоші з посади керівника партії (за станом здоров'я). Першим секретарем ЦК УПТ пленум обрав Е. Гере. До складу партійного керівництва увійшли також звільнені з ув'язнення Я. Кадар, Д. Каллаї та ін. Утім, оновлене партійно-державне керівництво виявилось неспроможним відвернути кризу, що насувалась. І. Надя не повернули до керівництва УПТ, а про Е. Гере угорська громадськість знала, що він так само як і Ракоші винен у багатьох злочинах.

На початку жовтня 1956 р. в Будапешті відбулося урочисте перепоховання останків Л. Райка, яке перетворилось на мирну демонстрацію протесту проти сталінізму й ненависних органів безпеки.

Народне повстання й перервана революція 1956 р.

У ранці 23 жовтня 1956 p., коли провідні партійно-державні керівники на чолі з Гере повернулися з офіційної поїздки до Югославії, вони застали в країні зовсім нову ситуацію. Студентська молодь готувалася вийти на масову демонстрацію, щоб підтримати

"оновленський рух" у Польщі й висунути свої анти-сталінські, демократичні вимоги. Це, насамперед, виведення радянських військ з країни відповідно до рішень мирного договору 1947 p., скликання з'їзду УПТ й переобрання ЦК партії, проведення відкритого судового процесу над Ракоші, Фаркашем та ін., повернення І. Надя на посаду глави уряду, продовження реформ, вільні вибори до парламенту на багатопартійній основі, гарантування свободи слова і друку. Серед політичних вимог були й такі, як відновлення національного герба і свята революції 1848 р. — 15 березня. Економічні вимоги студентства стосувалися перегляду планів розвитку країни з урахуванням її природних умов, ліквідації норм виробітку в промисловості, права на страйки, скасування державних поставок і підтримки дрібного виробника в сільському господарстві. У загальному плані ці вимоги відбивали цілі революції, що наближалася.

Мирна демонстрація студентства біля пам'ятника Ш. Петефі в Будапешті надвечір 23 жовтня переросла в народне повстання. Влада сама спровокувала такий розвиток подій, віддавши наказ загонам органів безпеки відкрити вогонь по демонстрантах. На бік обурених народних мас перейшли курсанти військових училищ, солдати й міліціонери. Налякане керівництво країни звернулося за допомогою до Москви і майже автоматично її отримало, що дало можливість повстанцям оголосити виступ національно-визвольною боротьбою.

Уночі хід подій прискорився. 1. Надя повернули до партійного керівництва, а вранці 24 жовтня знову призначили прем'єр-міністром. Проте зупинити події, що мали явно антикомуністичний і антирадянський характер, було вже неможливо. Імре Надь виступив за вирішення проблеми мирними засобами, обіцяючи "широку демократизацію угорського суспільного життя й будівництва соціалізму". Тимчасом криваві події наростали.

29 жовтня на площі перед парламентом знову зібрався десятитисячний натовп мирних людей, вимагаючи усунення Е. Гере. Розпочалося братання мас з радянськими танкістами й офіцерами, викликаними для охорони будівлі парламенту. І тоді з дахів навколишніх будинків пролунали смертоносні постріли по мирних демонстрантах. Унаслідок цієї кривавої акції загинуло 820 ні в чому не повинних людей.


Масовий розстріл маніфестантів у столиці й звістка про подібні криваві безчинства у провінції призвели до перелому в розвитку подій. Відтепер не лише партійне керівництво на чолі з Гере, а й органи безпеки стали об'єктами народного гніву. Змінилося ставлення й до радянських військ, які підтримали збройні акції спецслужб. Сама поява цих військ на вулицях Будапешта багатьма сприймалася як наруга над суверенітетом й національною незалежністю країни. Виявилась зневіра у можливість реформ. Народне повстання переросло в революційну боротьбу, в яку включились молодь і робітники, органи міліції й солдати угорської армії, "люди вулиці". На місцях розпочалося створення революційних органів влади: на підприємствах виникали робітничі, в установах — революційні, а у військах — солдатські ради.

З метою розв'язання кризи до Будапешта прибули Мікоян і Суслов. Вони переконали Е. Гере, який скомпрометував себе, піти у відставку. Разом з ним пішли й інші його прихильники. УПТ очолив Янош Кадар. Проте криза довіри настільки швидко розхитала цю майже 800-тисячну партію, що вона за лічені дні перестала існувати.

Усунення Е. Гере стало перемогою реформаторських сил, відкрило можливості для мирних демократичних перетворень. Це підтверджувала й розпочата І. Надем реорганізація уряду на багато партій ній коаліційній основі. Уряд офіційно став на сторону повсталого народу, оголосив про припинення вогню, про визнання революційних органів влади на місцях, пообіцяв вивести радянські війська із Будапешта, здійснити широку амністію, відновити національний герб і свято 15 березня, розпустити органи держбезпеки. Усі ці заходи й політичний курс І. Надя дістали схвалення кремлівських емісарів Мікояна й Суслова, що перебували в країні.

ЗО жовтня розпочалося виведення радянських військ із столиці. Москва виступила із заявою про повагу до суверенітету соціалістичних країн. З відновленням багато-партійної системи і політичного плюралізму колишню УПТ реорганізовано в Угорську соціалістичну робітничу партію (УСРП). Життя поступово поверталося в нормальне русло.

Остаточній стабілізації становища, а заразом і спробам демократичної перебудови країни на соціалістичній основі, завадили зовнішні фактори. Доля угорської революції вирішилась ще в останні дні жовтня 1956 p., після того як керівництву КПРС на чолі з Хрущовим стало відомо про позицію американського президента Д. Ейзенхауера, який заявив про "відсутність інтересу США до цього регіону". Радянські газети заговорили про контрреволюційні сили, що "підривають основи демократичного ладу в Угорщині". Маршал І. Конєв запевняв, що для "наведення порядку" досить трьох днів. Думка Мікояна і Суслова, які повернулися з Будапешта на світанку 31 жовтня і практично схвалили курс І. Надя, вже не могла вплинути на щойно прийняте вночі рішення президії ЦК КПРС про радянське військове втручання в Угорщині. М. Хрущов особисто узгодив це рішення з керівниками Китаю, країн Варшавського договору і Югославії. Військову машину було приведено в дію: розпочалася масова передислокація радянських військ по території Угорщини, а поблизу її кордонів для проведення операції "Вихор" створено 60-тисячне угруповання.

Народне повстання й перервана революція 1956 р.
Придушення народного повстання радянськими військами
Угорщина за "ери Кадара"
Тиха революція"
На шляху до ринкової економіки й західної демократії
На порозі XXI ст.
Зовнішня політика
Розділ 18. ФРАНЦІЯ
Тимчасовий режим
Вибори до Установчих зборів 21 жовтня 1945 р. Внутрішня та зовнішня політика