Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Тиха революція"

У другій половині 80-х років кризові явища в економіці і суспільно-політичному житті Угорщини посилилися. Вони були частиною тієї загальної кризи, що охопила всю соціалістичну систему. Почався спад життєвого рівня, зростала зовнішня заборгованість країни. Керівництво УСРП на чолі з Я. Кадаром і уряд Д. Лазара були неспроможні зупинити цей процес. Кризовий стан економіки викликав занепокоєння не лише в колах демократичної інтелігенції, а й серед реформаторських сил УСРП. Перші об'єдналися навколо лідера Вітчизняного народного фронту 1. Пожгаї і висунули вимогу продовження реформ, призупинених на початку 70-х років. Реформатори в партії покладали надії на першого секретаря будапештського міськкому УСРП, ініціативного К. Гроса, який влітку 1987 р. очолив новий уряд Угорщини й проголосив програму продовження реформ.

Проте урядові К. Гроса не вдалося досягти перелому в розвиткові економіки. До того ж ускладнилася ситуація в політичній сфері, де на арену почали виходити опозиційні сили, рішуче налаштовані проти "соціалістичних методів управління". Наприкінці 1988 р. у країні вже діяло понад 40 політичних партій і рухів, серед яких виділялися своєю активністю Угорський демократичний форум, Союз вільних демократів, Новий березневий фронт, Соціал-демократична партія Угорщини (СДПУ), Незалежна партія дрібних господарів (НПДГ), Християнсько-демократична народна партія (ХДНП).

У 1989 р. основним центром політичного життя республіки стали Державні збори, які після проміжних парламентських виборів, що відбулися улітку того ж року, поповнилися представниками опозиції. Парламент перестав бути однопартійним, швидко змінював свій характер, звільняючись від партійної опіки. Він прийняв цілу низку демократичних законів: про свободу мітингів і зборів, організацій і об'єднань, про пресу, про право на страйки, про господарські об'єднання (згідно з цим законом дозволялося створення приватних підприємств з числом зайнятих до 550 чоловік) та ін. Були ухвалені рішення про заснування конституційного суду й інституту президентства. Новим прем'єр-міністром парламент призначив реформатора М.Немета. Почалася переоцінка післявоєнної історії Угорщини: реабілітовані Імре Надь та його соратники, події 1956 р. кваліфіковано як народне повстання проти сталінсько-ракошистського режиму, а дії радянського керівництва — як військове втручання, що перешкодило волевиявленню угорського народу. Все це розчищало шлях до формування правової держави.

Уряд М. Немета вжив рішучих заходів до лібералізації відносин з країнами Заходу. Демонтовано "залізну завісу" — загородження на кордоні з Австрією. Через відкриті кордони до ФРН перейшли тисячі "туристів" — громадян НДР, що в такий спосіб змогли потрапити на Захід. Угорщина приймала десятки тисяч біженців (здебільшого угорців з Трансільванії), які рятувалися від шовіністичної політики румунського диктатора Н. Чаушеску.

Падіння престижу УСРП та її керівництва викликало масовий вихід з партії, виникнення в ній різних платформ. Реформаторське крило почало готувати створення соціалістичної партії, яка б через відмову від більшовицької ідеології, реформу власності спрямувала країну до демократичного соціалізму. На черговому з'їзді УСРП (6—9 жовтня 1989 р.) відбувся давно назрілий розкол. З УСРП виділилася Угорська соціалістична партія (УСП), яка заявила про свій перехід на соціал-демократичні засади. Це означало кінець комунізму в Угорській Народній Республіці, яка з кінця жовтня стала називатися Угорською Республікою.

Вибори на багатопартійній основі 29 березня 1990 р. ознаменувалися нищівною поразкою лівих сил і перемогою Угорського демократичного форуму (УДФ), лідер якого історик И. Анталл очолив новий коаліційний уряд. Президентом країни парламент обрав представника Союзу вільних демократів письменника Арпада Гьонца, який залишався на цій посаді до липня 2000 р. Відновлення парламентської демократії відкрило перед Угорщиною шлях до демократичної правової держави європейського типу.

На шляху до ринкової економіки й західної демократії
На порозі XXI ст.
Зовнішня політика
Розділ 18. ФРАНЦІЯ
Тимчасовий режим
Вибори до Установчих зборів 21 жовтня 1945 р. Внутрішня та зовнішня політика
Конституція 1946 р.
Специфіка економічного розвитку в період Четвертої республіки
Політична криза 1947 р.
Франція в період урядів "третьої сили"