Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Політична криза 1947 р.

У 1948 р. Франція досягла довоєнного рівня виробництва, а в 1958 р. обсяг виробництва зріс у два рази. Основна маса національного капіталу інвестувалася всередині країни, і французький капітал втрачав лихварський характер. Загальною реальністю для Франції стала система ДМК. У Франції вона вирізнялася специфічним характером. Для державного сектора економіки розроблялися обов'язкові до виконання планові завдання, приватному — давалися рекомендації. З часом приватні підприємства і держава почали укладати контракти про дотримання рекомендованих виробничих завдань. Намагаючись досягти більшої ефективності у здійсненні цієї політики, держава зосередила у своїх руках такі важелі, які давали можливість непрямого втручання у виробництво з метою його регулювання. Зокрема, держава узаконила своє право на видачу іноземної валюти приватним підприємцям. Вона ж да вал а дозвіл на будівництво нових підприємств. Використовувалися й такі загальноприйняті форми регулювання, як кредитна та податкова системи тощо. З метою сприяння розбудові великої промисловості енергоресурси, паливо, сировина були зосереджені здебільшого в руках держави і поставлялися великим підприємцям на пільгових умовах. На дрібні та середні підприємства подібні пільги не поширювалися. Значна допомога великим підприємцям надавалася також у справі технічного переоснащення. Всі ці заходи мали сприяти стабілізації економіки та зростанню економічної могутності Франції, запобігати економічним кризам.

Політична криза 1947 р.

Рік 1947-й ознаменувався рішучим переходом демократії в наступ на комуністичні плани тоталітаризації Західної Європи. Розпочатий наступ базувався на заходах післявоєнного економічного відродження, зміцненні основ приватної власності, перших успіхах науково-технічного прогресу.

Франція, де численна компартія, шукаючи тимчасових союзників, рвалася до влади, стала місцем гострого зіткнення демократичних і тоталітарних сил. Свідчень цьому чимало. Саме ФКП разом з італійською компартією увійшла в 1947 р. до Комінформу. В планах сталінського керівництва ФКП відводилася авангардна роль у русі до так званої народної демократії.

На початку 1947 р. за умов швидкого зростання цін на предмети першої необхідності, погіршення життєвого рівня трудящих голлісти створили Об'єднання французького народу (РПФ). Нова партія виступила з ініціативою відміни конституції 1946 p., встановлення в країні сильної влади. З іншого боку, ФКП організувала у великих промислових центрах демонстрації та мітинги, на яких висувалися вимоги покрашення матеріального рівня життя. Критичним моментом у політичній боротьбі, що розгорілася, став страйк на державних заводах "Рено" наприкінці квітня 1947 р. Робітники вимагали виплати преміальних за перевиконання виробничих норм. їх активно підтримали міністри-комуністи. На початку травня 1947 р. комуністи проголосували в парламенті за недовір'я уряду. Згідно з існуючими правилами вони були позбавлені участі в кабінеті як порушники міністерської солідарності. Зі свого боку, лідери Соціалістичної партії, які чекали слушного моменту, відмовилися від політики єдності з комуністами, котра вже давно була для них обтяжливою, і перейшли на позиції антикомунізму. Однак розрив із соціалістами не зупинив керівництво ФКП. У листопаді 1947 р. комуністи закликали робітничий клас до загального страйку, явно плануючи використати його у своїх політичних цілях. Це призвело до подальшого зіткнення з французькими соціалістами. СФІО категорично виступила проти політизації профспілок, унаслідок чого Загальна конфедерація праці розкололась. З неї вийшла "Форс уврієр" ("Робоча сила"), яка підтримувала соціалістів.

Вихід французьких комуністів з уряду був негативно сприйнятий радянським партійно-державним керівництвом. А. Жданов у своєму листі, направленому лідерові ФКП М. Торезу (2 червня 1947 p.), висловив стурбованість ЦК ВКП(б) ситуацією, що склалася. Він зауважив, що дії компартії Франції не були погоджені з радянською стороною і стали для неї "цілковитою несподіванкою", з вимушеною дипломатичністю просив "інформувати" про ситуацію та лінію ФКП наскільки можливо швидше. Мотивувалося це тим, що "радянські робітники стурбовані" зміною становища у Франції. Від ФКП вимагалося керуватися інструкціями ЦК ВКП(б) і на повний голос заявляти про підтримку миролюбної та демократичної політики Москви. Отже, хто платив, той і замовляв музику. Так чи інакше, надії ФКП та ВКП(б) на комунізацію Франції у 1947 р. провалилися.

Франція в період урядів "третьої сили"
Зовнішня політика в першій половині 50-х років
Криза режиму Четвертої республіки
Внутрішня та зовнішня політика в період президентства де Голля
Травнево-червневі події 1968 р. та їхні наслідки
Франція в період важких сімдесятих
Президентські вибори 1981 р. Коаліція лівих при владі
Друге президентство Мінерана. Політика денаціоналізації державної власності
Франція наприкінці 80-х — на початку 90-х років
Франція у другій половині 90-х років