Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Зовнішня політика в першій половині 50-х років

За ситуації, що склалася після політичної кризи 1947 p., СФЮ висунула ідею "третьої сили", згідно з якою уряди мали формуватися на основі СФЮ, МРП та радикалів. З 1948 по 1951 р. змінилося вісім урядів "третьої сили". Головне завдання, заявляли лідери "третьої сили", не допустити в країні диктатури ані зліва, ані справа.

У 1948 р. Франція була включена в систему допомоги за "планом Маршалла". Всього за період з 1948 по 1952 р. вона отримала 3,2 млрд. дол. Водночас Франція пішла на примирення з Німеччиною, після чого було зроблено перші кроки в напрямі до західноєвропейської інтеграції. Зокрема, в 1951 р. виникло Європейське об'єднання вугілля і сталі (Франція, ФРН, країни Бенілюксу), учасники якого домовилися про скасування експортних мит на сталь та вугілля, що було першим кроком до Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

Наприкінці 40-х — на початку 50-х років економічна ситуація у Франції значно поліпшилася, зміцнився середній клас — основа демократії. Змінювалися пріоритети, припинився процес полівіння французького електорату, що мав місце в перші післявоєнні роки, французьке суспільство остаточно стало на шлях свободи та демократії. Водночас посилилися прояви негативного ставлення до комуністів: їх виганяли з армії, звільняли з державних посад. Наскільки доцільними були такі заходи у Франції? Це питання й досі залишається дискусійним. Безпосередньої загрози французькій демократії комунізм у цей період не становив, пік його авторитету пройшов, та й французький менталітет не приймає диктатури як такої — надто вже сильними були у Франції демократичні традиції. Французи відвернулися навіть від свого кумира де Голля, "рятівника нації", коли досить не об'єктивно запідозрили його у схильності до диктатури. ФКП за умов економічної стабілізації, зростання середнього класу швидко втрачала своїх прихильників. її чисельність різко скоротилася.

У 1951 р. лідери "третьої сили" провели в парламенті закон про мажоритарну систему виборів. Відповідно до цього закону обраним вважався той кандидат у депутати, який набрав 50 % плюс один голос. Якщо такого не виявлялося, призначався другий тур виборів, до якого допускалися всі ті, хто набрав не менше 12,5 % голосів виборців. У другому турі обраним вважався той, хто набрав відносну більшість голосів. Мажоритарна система непогано зарекомендувала себе у країнах з розвинутою демократією. Вона відкриває можливості для об'єднання у другому турі різних демократичних сил проти крайніх лівих і крайніх правих.

Зовнішня політика в першій половині 50-х років

Метою зовнішньої політики Франції в . першій половині 50-х років було посилення її ролі в європейських справах, зміцнення дружби та співробітництва з усіма демократичними країнами і збереження в будь-якій формі колоніальної імперії. Франція брала найактивнішу участь у створенні західноєвропейської інтеграції, а французькі лідери стали також ініціаторами військової інтеграції. Саме від Франції виходила ідея створення європейської армії, запропонована в 1950 р. прем'єр-міністром Рене Плевеном. Французький прем'єр-міністр Піне підписав у 1952 р. договір про Європейське оборонне співтовариство ("європейська армія"). Однак у Франції його розцінили як загрозу національному суверенітетові, втрати контролю над власними збройними силами. До того ж надто свіжими були враження від німецької навали у 1914 й, особливо, в 1940 pp. 30 серпня 1954 р. Національні збори Франції проголосували проти створення європейської армії. Активна участь Франції у справі об'єднання антикомуністичних сил і створення антирадянських військово-політичних блоків країн Заходу привела до анулювання Радянським Союзом 7 травня 1955 р. радянсько-французького договору від 10 грудня 1944 р. Утім, договір втратив своє значення давно, ще з початку "холодної війни".

Що ж до іншого завдання зовнішньої політики, то, попри всі зусилля, зберегти колоніальну імперію Франції не вдалося. Восьмирічна війна у В'єтнамі завершилася поразкою французьких військ під Дьєнб'єнфу в березні 1954 р. Загальні втрати французької армії у цій кампанії сягали 320 тис. чол. Франція змушена була визнати незалежність В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі. Під впливом поразки у В'єтнамі французька колоніальна політика видозмінювалася, набувала характеру вибіркового підходу до питання надання колоніям незалежності. Так, у 1954—1955 pp. уряд радикал-соціаліста П. Мен-дес-Франса вирішив надати автономію Тунісу та Марокко. Проте Алжир такого статусу не отримав. 1 листопада 1954 р. в найбільш офранцуженій колонії — Алжирі — почалася визвольна війна.

Колоніальна проблема виявилася непосильною для урядів Четвертої республіки. Вона не була вирішена ані після Другої світової війни, ані тим більше в першій половині та середині 50-х років, коли уряди формувалися на основі коаліції правих та центру — МРП, радикалів та незалежних.

Криза режиму Четвертої республіки
Внутрішня та зовнішня політика в період президентства де Голля
Травнево-червневі події 1968 р. та їхні наслідки
Франція в період важких сімдесятих
Президентські вибори 1981 р. Коаліція лівих при владі
Друге президентство Мінерана. Політика денаціоналізації державної власності
Франція наприкінці 80-х — на початку 90-х років
Франція у другій половині 90-х років
Суспільні метаморфози 90-х років
Вибори 2002 р.: відповідь крайнім правим і недовіра лівим