Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Труднощі економіки. Визрівання суспільно-політичної кризи кінця 60-х років

У липні 1960 р. Національні збори республіки прийняли нову конституцію, в якій було закріплено курс КПЧ "на перехід до комунізму". Чехословаччина характеризувалась як соціалістична держава, відповідно, змінювалася її назва: Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР). В Основному законі наголошувалася керівна роль Комуністичної партії, прихильність союзові з СРСР та іншими соціалістичними країнами. Чехословаччина проголошувалася державою двох рівноправних народів — чехів і словаків, хоча конституція закріплювала обмеження повноважень словацьких органів влади й управління.

Проте реальна дійсність не відповідала декларованим партійно-державним керівництвом "успіхам". Початок 60-х років ознаменувався зменшенням обсягу національного доходу, що зумовлювалося вичерпанням можливостей екстенсивного розвитку й внутрішніх резервів, слабкостями державної планової економіки. Почалося різке відставання від тих демократичних країн Заходу, з якими ще донедавна Чехословаччина йшла нога в ногу. Країна стала втрачати своє обличчя на світовому ринкові, її продукція виявилася неякісною і надто дорогою. Постала проблема прискорення господарського розвитку. З цією метою в середині 60-х років почала здійснюватися економічна реформа, що передбачала часткове введення ринкових відносин за умов збереження центральних органів управління, розширення прав підприємств, стимулювання ініціативи робітників, удосконалення механізму господарювання тощо. Проте незабаром виявилося, що нововведення суперечать командно-адміністративним методам управління, інтересам бюрократичної номенклатури. Неосталі-ністське керівництво А. Новотного почало всілякими засобами гальмувати здійснення реформи, щоб запобігти послабленню ролі і впливу КПЧ у процесі розпочатих демократичних перетворень.

За таких умов почав формуватися табір опозиції, яку очолили комуністи-реформатори, що займали ключові позиції в партії та державі: О. Дубчек (із січня 1968 р. перший секретар ЦК КПЧ), Й. Смрковський (голова Національних зборів), О. Чернік (голова Ради міністрів), директор інституту економіки О. Шік та інші політичні й громадські діячі. На січневому (1968) пленумі ЦК КПЧ реформатори, які щиро вірили, що в Чехословаччині можна збудувати "соціалізм з людським обличчям", взяли гору над ортодоксами на чолі з А. Новотним. Почався період, який увійшов в історію під назвою "празька весна".

"Празька весна" — невдала спроба реформування

Ідеї празьких реформаторів були викладені у "Програмі дій", прийнятій на квітневому пленумі ЦК КПЧ. Щоб зупинити деградацію виробництва, було вирішено рухатися до ринку та демократії, відмовитися від командно-адміністративних методів керівництва країною. Звільнена від цензури, чехословацька преса в численних публікаціях почала розвивати ці ідеї. Один із теоретиків "ринкового соціалізму" О. Шік так сформулював поставлені завдання: "Наші підприємства мають відчути якнайсильніший тиск внутрішнього та світового ринку. Монопольне становище підприємств треба змінити конкуренцією внутрішньою чи з допомогою зовнішньої торгівлі". Водночас обґрунтовувалася необхідність відкриття тисяч дрібних підприємств, планувалася передача середніх підприємств у приватну власність. Такі заходи пропагувалися як вимоги "демократичного соціалізму", "чехословацької моделі соціалізму". "Низи" і "верхи" вірили, що це й буде той самий бажаний "соціалізм з людським обличчям". Прагнення лідерів "празької весни" надати соціалізмові ринкового змісту, повернути в русло свободи й демократії бачаться сьогодні як ілюзії. Чехословацьке суспільство на той час ще не усвідомлювало того, що соціалізм не реформується, а тому на вулицях Праги майоріли гасла "хай живе соціалізм", "хай живе КПЧ". Поряд з критикою марксистсько-ленінської ідеології широко пропагувалися "ринковий соціалізм", економічна свобода, партійно-політичний плюралізм, звучали вимоги приватної власності та ін.

Свобода заполонила вулиці чехословацьких міст. Виникли десятки політичних організацій та клубів: "Клуб — 231", "Коло незалежних письменників", "Організація на захист прав людини", "Клуб активних непартійних". Чехословацька спілка молоді розкололася майже на двадцять молодіжних об'єднань. У Словаччині активізувався національний рух. Жорсткій критиці піддавалися стосунки з СРСР.

Якщо на Заході "празьку весну" розглядали як початок краху комуністичних режимів Східної Європи, то партійно-державне керівництво Радянського Союзу та інших соціалістичних країн убачало в ній загрозу власному існуванню. Перетворення у плані "ринкового соціалізму" об'єктивно вели до ліквідації реального соціалізму та переходу до демократії. Відтак радянське керівництво та його союзники по Варшавському договору зробили спробу покласти край експериментові спочатку за допомогою дипломатичного та силового тиску. Вже 20 червня на території Чехословаччини розпочалися командно-штабні навчання військ ОВД з метою з'ясування політичної ситуації в країні та настроїв загалу. Через тиждень у чехословацькій пресі з'явилась стаття "2000 слів", написана письменником Л. Вацуликом і підписана майже 70 діячами культури та науки, в якій висловлювалася рішуча підтримка процесу радикального реформування партії та держави. Відчуваючи підтримку мас, О. Дубчек ігнорував кремлівські "настанови" щодо рішучого наступу на "антисоціалістичні сили", придушення всіх політичних організацій, відновлення цензури засобів масової інформації тощо. Після того як усі мирні методи придушення "празької весни" були вичерпані, політичні керівники країн ОВД вирішили здійснити військове втручання у внутрішні справи Чехословаччини.

Сценарій імперського придушення народного повстання в Угорщині в 1956 р. майже без змін був розіграний у Чехо-словаччині. У ніч з 20 на 21 серпня 1968 р. одночасно з усіх сторін у Чехословаччину вторгнулися війська п'яти держав ОВД — СРСР, Польщі, Угорщини, Болгарії та НДР. Контингенти чотирьох останніх були незначними, а деяких суто символічними. Радянський Союз направив на Чехословаччину угруповання, що налічувало до півмільйона солдат і офіцерів, на озброєнні яких було 5 тис. танків та БТР. Бойових дій, як таких, не було. Чехословацька армія отримала наказ свого міністра оборони Дзура не чинити опір. Проте в локальних сутичках між населенням і військами ОВД загинуло 72 й поранено 269 чехословацьких громадян. У Празі були захоплені всі урядові установи. Заарештовані та вивезені до Москви Дубчек, Чернік, Смрковський та лідер Національного фронту Ф. Крігель. Противники реформ Індра, Ленарт, Кольдер, Біляк, які співробітничали з радянським посольством та командуванням, пропонували президентові Л. Свободі створити "революційний робітничо-селянський уряд", ідею якого підтримувало вище московське керівництво. Однак президент Чехословаччини відмовився. Лицемірство такого кроку ні в кого б не викликало сумніву. Із заяви Президії ЦК КПЧ, а пізніше з інформації уряду та Національних зборів, чехословацькі громадяни вже о 2 годині ночі 21 серпня дізналися, що акцію здійснено без відома керівництва ЧССР.

Результатом переговорів у Москві радянського керівництва з насильно вивезеними чехословацькими лідерами стало підписання Московського протоколу, пункти якого містили програму виходу Чехословаччини з кризи. У цьому документі, між іншим, соромливо не йшлося ані про "контрреволюційну ситуацію" в Чехословаччині, ані про правочинність військового втручання. Головне завдання, шо його ставило керівництво СРСР — захистити соціалізм від чехословацького народу та усунути реформаторів "празької весни", — було досягнуте. Події 1968 р. засвідчили, що шлях народів до демократії лежить через ліквідацію тоталітарної комуністичної системи, а Радянський Союз може впливати на своїх союзників переважно погрозою застосування військової сили.

Окупація ЧССР військами ОВД мала негативний резонанс в усьому світі. На знак протесту в багатьох країнах спостерігався масовий вихід з компартій, особливо молоді. Навіть у Радянському Союзі 25 серпня 1968 р. шестеро дисидентів провели демонстрацію протесту на Красній площі, за що були жорстоко покарані владою.

Поразка "празької весни" була поразкою всіх антитоталітарних сил у Східній Європі. Вона на цілих 20 років відстрочила розвал тоталітарних режимів.

"Празька весна" — невдала спроба реформування
Ера Г. Гусака (1969-1989)
Демократична революція 1989 р.
Мирне "розлучення" чехів і словаків
Розділ 20. ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА
На шляху зміцнення парламентської демократії
Реформування соціально-економічної сфери
Зовнішня політика
Розділ 21. СЛОВАЦЬКА РЕСПУБЛІКА
Суспільно-політичні процеси