Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Соціально-економічний розвиток

Становлення Словаччини як суверенної країни відбувалося за умов економічних перетворень, розпочатих ще в ЧСР. Крім загальних труднощів, характерних для країн ЦПСЄ, особливо болючими виявились однобічна спеціалізація словацької промисловості на первинну переробку сировини й надмірна концентрація підприємств військової галузі, що після різкого обмеження виробництва без відповідної підготовки конверсійних технологій призвело до втрати країною багатьох ринків збуту й важких наслідків у сфері зайнятості населення. Уже в 1993 р. рівень безробіття у країні становив 11 %, а в наступному році — 18 %. Виробництво продукції сільського господарства також знизилося на 7 %. Доходи половини населення країни на середину 90-х років не перевищували прожиткового мінімуму. У 1992—1993 pp. інфляція зросла майже втроє.

Як і в сусідній Чехії, мала приватизація у Словаччині проводилася прискореними темпами. При цьому підприємства іноді спеціально доводилися до банкрутства, з тим, щоб придбати їх за безцінь. У 1994 р. в роздрібній торгівлі приватний сектор становив уже 86 %. Велика приватизація здійснювалася на другому етапі, проте, на відміну від чеської, переважно через аукціони і конкурси для управлінського апарату та працівників підприємств, що приватизувалися. Купонна приватизація слугувала лише додатковим засобом і невдовзі була припинена, оскільки влада побоювалася, що купони можуть бути скуплені іноземцями. Утім, у 1997 р. 65 % ВВП було створено недержавними підприємствами.

1994 р. став переломним у розвитку економіки: почалося зростання ВВП (в середньому на 5—6 % у рік), знизилася інфляція (6 % у 1997 p.), покращився інвестиційний клімат, середньомісячна заробітна плата в 1996 р. становила 280 доларів. Поступово стабілізувалося становище у сільськогосподарському виробництві. На зміну сільськогосподарським кооперативам соціалістичної доби прийшли кооперативи власників, які на середину 90-х років виробляли більшу частину сільськогосподарської товарної продукції. На підтримку аграрного сектора держава виділяла значні бюджетні кошти. Структурна перебудова промисловості відбувалася переважно за рахунок внутрішніх резервів, обсяг іноземних інвестицій в національну економіку залишався незначним.

У 2002 р. економічна ситуація у Словаччині остаточно стабілізувалася. Обсяг ВВП становив 60 млрд. дол., тобто в середньому 11 тис. дол. на одну людину. Це більше, аніж у Польщі, хоча й дещо менше, ніж у Чехії. Утім, чимало гострих соціально-економічних проблем все ще чекали свого вирішення. Необхідно, зокрема, завершити економічну трансформацію й адміністративну реформу, поліпшити ситуацію у сфері освіти й охорони здоров'я. Значним залишався рівень безробіття — 17,2 % працездатного населення. Вирішення цих проблем наблизить Словаччину до членства у Євросоюзі й НАТО.

Зовнішня політика

Новостворена Словацька Республіка відразу ж стала членом ООН, Ради Європи, Више-градської четвірки, здобула статус асоційованого члена ЄС. Утім, зовнішня політика країни до 1998 р. значною мірою була зорієнтована на Росію. Обидві країни підписали низку міждержавних угод, у тому числі й у військовій галузі та сфері безпеки. Словацький прем'єр В. Меч'яр не мав підтримки ані в європейських країнах, ані за океаном (держсекретар США М. Олбрайт назвала Словаччину "чорною діркою в Європі"). Хоча керівництво республіки офіційно підтримувало рішення щодо розширення НАТО і Словаччина навіть брала участь у програмі НАТО "Партнерство заради миру", вона не стала членом альянсу в 1999 p., як деякі її сусіди. Лише наприкінці 1998 р. відбулася корекція зовнішньополітичного курсу. На саміті НАТО у Празі (листопад 2002 р.) Словаччина дістала офіційне запрошення на вступ до альянсу у 2004 р. Тоді ж країна мала стати членом Євросоюзу. Головні торговельні партнери республіки — Німеччина, Росія, Чехія.

Наявність спільних кордонів (майже 100 км), історичні та культурні зв'язки між словацьким і українським народами, відсутність будь-яких взаємних територіальних претензій, а також існування української меншини у Словаччині (близько 15 тис. чоловік) та словацької в Україні — все це відкривало широкі можливості для всебічної взаємовигідної співпраці між Україною і Словаччиною. У червні 1993 р. підписано Договір про добросусідство, дружні відносини й співробітництво між обома країнами. Новий етап у двосторонніх відносинах розпочався після обрання президентом

Словаччини Р. Шустера. Навесні 2002 p. створено систему українсько-словацьких двосторонніх військово-політичних консультацій. На порядку денному активізація співробітництва у гуманітарній галузі, про що домовилися Л. Кучма і Р. Шустер під час офіційного візиту президента Словаччини до України у грудні 2002 р.

Поступально розвивалися торговельно-економічні зв'язки між нашими країнами. Словаччина брала участь у реалізації проекту добудови Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, тривала співпраця у сфері транспортування російської нафти та газу в Європу. Особлива увага у двосторонніх словацько-українських стосунках приділяється питанням співробітництва двох країн у євроінтеграційній, військовій та правоохоронній сферах, а також визначення режиму спільного кордону, який у 2004 р. стане шенгенським.