Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Розбудова македонської держави та її міжнародне визнання

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Розбудова македонської держави та її міжнародне визнання

Слідом за Словенією та Хорватією восени 1991 р. незалежність здобула й Македонія. 8 вересня у республіці відбувся референдум, 95 % учасників якого проголосувало за вихід з Югославської федерації. Попри бойкот референдуму етнічними албанцями, збори Республіки Македонія 17 вересня ухвалили декларацію про суверенітет. Процес оформлення державності де-юре завершився 17 листопада прийняттям конституції, яка визначала Македонію як суверенну, незалежну, демократичну й соціальну державу. Площа країни — 25,7 тис. кв. км, населення — 2 млн. чол.

Під час спалаху національних ідей, який призвів до локальних конфліктів на теренах колишньої Югославії, Македонія, керована альянсом колишніх комуністичних лідерів і представників опозиції, стала блискучим зразком мирного, "оксамитового розлучення". 21 лютого 1992 р. керівництво республіки підписало з Белградом договір про виведення з македонської території частин Югославської народної армії, що дало змогу уникнути збройних сутичок. У квітні 1993 р. македонську державу було прийнято до ООН під назвою "Колишня югославська республіка Македонія" (КЮРМ).

Проте перед країною постали інші серйозні проблеми. Чи не найважливішою з них виявилась проблема міжнародного визнання нової держави. Ще до проведення референдуму про незалежність Греція категорично виступила проти назви республіки, яка повторювала назву північної грецької провінції. Між Афінами і Скоп'є виникла також суперечка з приводу герба, прапора і конституції Македонії, що завершилася економічним ембарго, проголошеним в односторонньому порядку греками з 16 лютого 1994 р. За умов санкцій ООН проти СРЮ, закриття доступу до Солунського порту поставило Македонію у скрутне становище. Лише у вересні 1995 р., за посередництва США, вдалося досягти компромісу: КЮРМ мала внести додаткові поправки до конституції, а Греція зобов'язувалася зняти економічне ембарго і своє вето на входження Македонії до Ради Європи та інших міжнародних організацій.

Оскільки Белград підтримав сербську національну меншину в її прагненні здобути більше прав, відносини з Сербією розвивалися не найкращим чином. Проте "сербського питання" у Македонії не було, принаймні в тому вигляді, в якому воно існувало в Хорватії і Боснії. Із двох мільйонів населення країни сербів налічувалося близько 45 тис. чоловік, їхні інтереси обстоювали чотири партії. Утім, сербські радикали висували до південного сусіда територіальні претензії. Щоб уникнути провокацій і поширення збройного конфлікту на території КЮРМ, у вересні 1992 р. в Скоп'є була розгорнута місія ОБСЄ, а на кордонах із СРЮ у липні 1993 р. розташовано "блакитні шоломи" ООН (І тис. чоловік наприкінці 1994 p.).

Досить складними були стосунки Македонії і з іншими сусідами — Болгарією та Албанією. Софія, першою визнавши незалежність Македонії, 15 січня 1992 р. відмовилася визнати існування македонської нації, вважаючи слов'янське населення цієї країни етнічними болгарами. А взаємна недовіра, що залишилася з часів тітовської Югославії і живковської Болгарії, стала на заваді встановленню добросусідських стосунків між двома країнами. Однак після проголошення грецького ембарго, Болгарія відкрила для Скоп'є "східний кордон" до чорноморських портів Бургас і Варна, рятуючи західну сусідку від неминучого економічного колапсу.

Не менше проблем нагромадилося й у македонсько-албанських стосунках. Хоча Тирана не висувала офіційно територіальних претензій, сам факт того, що все західне прикордоння Македонії заселене албанцями, давав їй підстави постійно втручатися у внутрішні справи країни. Складною проблемою для Македонії була "демографічна війна" албанців, основною зброєю в якій був високий рівень народжуваності. За останні 50 років чисельність албанців у республіці зросла з 4 % до 22 % (440 тис. за даними перепису, хоча лідери албанських партій вважали, що дійсна цифра — 800 тис). Автономістський рух македонських албанців, їх згуртування й усвідомлення себе єдиною етнічною спільнотою з сусідами на заході та півночі значно посилились лід впливом косовської кризи 1999 р.

Складне геополітичне становище країни визначило загальну концепцію регіональної політики македонського керівництва — "рівної віддаленості" від усіх сусідів, яка вважалася гарантом захисту національних інтересів та існування македонської нації. Проте у другій половині 90-х років намітився відхід від цієї політики. Прикметною подією стала участь президента К. Глігорова в першій загальнобал-канській зустрічі у верхах на острові Кріт у листопаді 1997 p., яка дещо згладила суперечності між сусідніми державами. Відбулася остаточна нормалізація македонсько-югославських відносин: відповідно до підписаної 8 квітня 1996 р. угоди, Белград визнав державну спадкоємність Республіки Македонії з 1944 p., а Скоп'є визнав державну спадкоємність СРЮ з 1918 р. Усього на початок 1998 р. Македонію визнало понад 100 держав.

Соціально-економічний і політичний розвиток
Проблема албанського автономізму
Зовнішня політика
Розділ 26. РЕСПУБЛІКА БОСНІЯ ТА ГЕРЦЕГОВИНА
Складний процес становлення нової держави
Успіхи і труднощі повоєнної стабілізації
Зовнішня політика
Розділ 27. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ 1945-1956 pp.
Становлення двох курсів у міжнародній політиці після Другої світової війни
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru