Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Стосунки між країнами соціалістичної співдружності у другій половині 70-х — першій половині 80-х років

Радянсько-американські стосунки продовжували залишатися основним, визначальним компонентом міжнародних відносин у цілому. У другій половині 70-х років вони різко погіршилися. Загальний обсяг радянсько-американської торгівлі з 7 млрд. дол. у 1971—1975 pp. скоротився до 1—1,5 млрд на рік. Радянсько-американська торговельна угода так і не стала реальністю унаслідок прийнятої американським конгресом поправки Веніка — Джексона, що містила вимогу свободи еміграції з СРСР. Радянське керівництво розцінило цей законодавчий акт як втручання у внутрішні справи. Така ж доля спіткала й інші позитивні починання. Підписаний у Відні 18 червня 1979 р. американським президентом Д. Картером та Л. 1. Брежнєвим договір ОСО-2 не був ратифікований законодавчими органами обох держав.

Посилилось і військове протистояння. Після того як Радянський Союз розмістив у європейській частині своєї території ракети СС-20 (РСМД-10), НАТО 12 грудня 1979 р. прийняло "подвійне" рішення: або Радянський Союз прийме "нульовий варіант", тобто демонтує свої ракети середнього радіуса дії, націлені на Західну Європу, або там будуть розміщені американські ракети такого ж класу, націлені на СРСР. Та радянське керівництво не прислухалося до цих пропозицій. А міністр закордонних справ СРСР А. Громико навіть звинуватив Захід у нагнітанні міжнародної напруженості. Нормалізації радянсько-американських стосунків завадила та ж сама політика проштовхування соціалізму і відповідно протидія цій політиці з боку Заходу.

Стосунки між країнами соціалістичної співдружності у другій половині 70-х — першій половині 80-х років

Возначений період продовжувалося закріплення принципів, що використовувалися в міждержавних відносинах країн "соціалістичної співдружності". Була узаконена і піднесена до рангу "закономірності" соціалістичної революції та будівництва соціалізму "доктрина Брежнєва". Досягнення згуртованості та одностайності східноєвропейських соціалістичних країн і надалі залишалося основною турботою СРСР. Проте слухняність "молодших братів" та їхня орієнтація на "старшого брата" ставали дедалі проблематичнішими. Це засвідчили, зокрема, глибока криза в польському суспільстві, що розпочалася в 1980 р. масовим виступом проти тоталітаризму, і пов'язане з нею перетасування партійно-державних кадрів у вищому ешелоні влади, а також незгода керівництва деяких соціалістичних країн з ракетною політикою та афганською війною СРСР.

Соціалістична система продовжувала працювати за старою схемою економічного співробітництва. Спільні гігантські будови мали символізувати дружбу "братніх" країн. Спільними зусиллями у 1978 р. введено в дію газопровід "Союз", зводилися Усть-Ілімський целюлозний комбінат, гірничозбагачуваль-ний комбінат Ерденет у Монголії, нікелеві підприємства на Кубі, атомні електростанції в Болгарії, НДР, Чехословаччині. Здебільшого це були сировинні або енергетичні підприємства. В економічному співробітництві країн РЕВ продовжували панувати розподільчі принципи й особливо ідеологія. Так, кубинський цукор країни РЕВ купляли утричі дорожче, аніж він коштував на світовому ринкові, а Радянський Союз продавав Кубі нафту набагато дешевше світових цін. Виробництво в більшості випадків характеризувалося випуском неякісної, неконкурентоспроможної за світовими стандартами продукції.

Готова продукція реалізувалася майже виключно на ринках РЕВ. На Захід ішла в основному сировина, що оберталося великими матеріальними втратами для країн РЕВ. Як наслідок розрив в економічному розвитку між соціалістичними і капіталістичними країнами Європи збільшувався.

У першій половині 80-х років економічне становище східноєвропейських країн погіршилося, що було закономірним наслідком відставання, спричиненого відсутністю надійних господарських контактів зі світом, системою екстенсивного розвитку, неспроможністю соціалістичного економічного укладу, основаного на примусі, використати досягнення НТР.

У сфері зовнішньої політики соціалістична співдружність продовжувала висувати популістські плани безпеки та миру. Так, 28 червня 1983 р. Політичний консультативний комітет ОВД оприлюднив проект договору про незастосування сили між НАТО і ОВД. Однак за умов ажіотажу навколо націлень та перенацілень бойових ракет це, крім гіркої іронії, нічого більше викликати не могло. Висувалися й інші декларативні документи, знову ж таки розраховані на закріплення у психології радянських людей іміджу миролюбця за Радянським Союзом. Але чи можна було реалізувати такі декларації за тих умов? Адже гонка озброєнь продовжувалася, по обидва боки берлінської стіни розміщувалися ракети, війна в Афганістані не припинялася.

КАРДИНАЛЬНІ ЗМІНИ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН У СВІТІ НАПРИКІНЦІ XX-НА ПОЧАТКУ XXI СТ.
Горбачовська перебудова в СРСР та нове політичне мислення
Зустрічі "нагорі". Перші кроки на шляху роззброєння
Крах комунізму в Східній Європі. Розпад СРСР
Посткомуністичний світ. Нові горизонти міжнародного співробітництва
Поглиблення Інтеграційних процесів у Європі та світі
СНД у 90-ті роки
Нова роль НАТО: надії і тривоги
Формування нової моделі посткомуністичного світу в 90-ті роки
Характерні видозміни у форматі міжнародних відносин після 11 вересня 2001 р.