Політична історія України - Танцюра В.І. -
1.3. Політична історія України

Відлік політичної історії України починається від "Історії Русів" — історико-політичного трактату невідомого автора кінця XVIII ст. На розлогому історичному тлі у цьому творі стверджується необхідність відновлення та утвердження національної свідомості, права українського народу на державну незалежність.

Утверджуючи патріотичний пафос "Історії Русів", у XIX — першій половині XX ст. вагомий внесок до політичної історії України зробили М. Костомаров, В. Антонович, Д. Багалій, М. Драгоманов, М. Грушевський, В. Липинський, І. Крип'якевич, Н. Полонська-Василенко та інші видатні мислителі, яких хвилювали сутнісні проблеми історичного розвитку українського народу й вітчизняного державотворення. У загальному плані найбільш важливими сукупними здобутками, що постають з її історико-політичної творчості, були:

¾ критична оцінка будь-яких форм деспотизму і поневолення народу;

¾ осуд системи законодавства і судочинства, покликаної захищати інтереси панівних сил;

¾ заклик до боротьби за національне і соціальне визволення українського народу;

¾ обґрунтування необхідності здійснення соціальної рівності, забезпечення політичної свободи що базується на вселюдській справедливості;

¾ аналіз самоуправління народу й колегіальних форм реалізації влади; орієнтація на утвердження державної самостійності українського народу.

У другій половині XX ст. політичну історію України найповніше репрезентував і систематизував учений української діаспори Іван Лисяк-Рудницький. Він уперше здійснив глибокий аналіз історії української політичної думки з другої половини XIX ст. до середини 80-х років XX ст. Аналізуючи українську історію, І. Лисяк-Рудницький дійшов багатьох важливих висновків:

¾ про органічне співіснування в українській історії двох традицій: західної — соціально-політичної і східної — християнсько-духовної;

¾ про те, що процес націотворення, відродження певного народу може відбуватися не тільки шляхом згори донизу, коли основним націотворчим чинником є провідна верства, а й навпаки — знизу вгору, через національне самовизначення народу, піднесення його освіти й культури;

¾ про крах Радянського Союзу внаслідок боротьби за владу в середовищі державно-партійної верхівки, виникнення в Україні масового національно-визвольного руху й організаційного утворення опозиційних політичних структур ("Радянська Україна з історичної перспективи", 1970).

Певний вклад у розвиток політичної історії України зробили українські дисиденти ("шістдесятники"). Спираючись на факти і події української історії, вони протистояли конформізму, беззаконню, сваволі, порушенню прав і свобод людини, а також обстоювали принципи відкритого суспільства, демократії, гласності, ненасильницької форми захисту прав людини та ідеали правової держави і громадянського суспільства, самоцінності особистості.

Наприкінці 80-х років XX ст., з початком епохи плюралізму і гласності, а особливо після здобуття Україною державної самостійності, політична історія України набула можливості розвиватися легально. Упродовж останнього десятиліття вагомий внесок у політичну історію України зробили О. Апанович, С. Кульчицький, А. Трубайчук, П. Толочко, В. Солдатенко, Н. Яковенко, Ю. Павленко, В. Смолій, Ю. Шаповал, І. Курас, Я. Грицак, Я. Ісаєвич, В. Шевчук, М. Тараненко та ін.

Помітну роль відіграло і включення у вітчизняний науковий обіг досліджень з царини історії українського народу, його боротьби за державність, що належать українцям зарубіжжя — О. Субтельному, І. Нагаєвському, Т. Гунчаку та ін. Вступаючи у XXI ст., Україна переосмислює минуле з метою переорієнтації соціально-історичного досвіду в площину практичної політики, функціонування громадянського суспільства на основі поєднання цілеспрямованих і спонтанних рушіїв суспільного розвитку. Перехід від утопічних програм майбутнього до його моделювання в сучасний період потребує відмови від будь-якого припасовування минулого до сучасності чи протиставлення сьогодення минулим епохам. За словами російського філософа А. Гулиги, лише така сучасність, яка "відмовляється від усвідомлення своєї переваги над попередніми епохами, йде на виучку до минулого", заслуговує на назву пост-сучасність у розумінні "мудра й найвища сучасність". Саме такий підхід бачиться основоположним для сучасної політичної історії України.

Історичний підхід до політики передбачає вивчення різноманітних явищ політичного життя в їх послідовно-часовому розвитку, виявлення взаємозв'язку минулого, сьогодення й майбутнього. Основою обґрунтування необхідності його сучасного використання є теза, згідно з якою розуміння досягнень та невдач на різних історичних етапах збагачує наші знання про причини і тенденції соціальних змін та перманентного розвитку. Точне й цілісне відображення історії передбачає також відтворення певного явища, подій з властивими їм рисами і специфікою в конкретно-історичних умовах. Це, в свою чергу, сприяє подоланню проявів волюнтаризму і суб'єктивізму в практично-політичних діях і рішеннях.

Сенс використання історичного підходу стосовно сучасних проблем українського суспільства полягає й у тому, що в історії соціального порядку, який панував в Україні, починаючи з XVII ст., й особливо його функціонування в межах Радянського Союзу, криється історичний урок, який неможливо обминути не лише з чисто наукового погляду. Нинішня непроста ситуація суспільно-політичного розвитку потребує відходу від практики прокльонів на адресу минулого й переходу до всебічного осмислення досвіду в контексті всіх здійснених у XX ст. спроб змінити особливості людського буття.

Надзвичайної цінності вивчення досвіду минулого України набуває на тлі його зіставлення зі світовим досвідом, який репрезентують західний і незахідний світи. Будь-яка національна історія залишиться до кінця нез'ясованою доти, доки вона не буде розглянута у зіставленні з історіями інших національних держав. Заглиблення в цей досвід дає змогу зрозуміти ступінь взаємопроникнення і взаємозв'язку українського історичного досвіду з досвідом загально-цивілізаційним.

Особливу роль у розвитку політичної історії України відіграє й, напевне, відіграватиме в майбутньому геополітична проблематика. Політичні процеси в Україні завжди залежали від геополітичного чинника. Адже Україна перебуває на своєрідному ментальному розломі, одна частина якої у зв'язку з історико-географічними особливостями більше взаємодіяла зі східними народами і державами, переймаючи їх політичну традицію, інша — мала інтенсивніші зносини із західним світом, вбираючи в себе європейські соціально-політичні, культурні цінності. Все це спричинило певний вплив на систему ціннісних орієнтацій українського народу. Просторове розташування дає Україні право на визначення своєї специфічної геополітичної ролі — бути зв'язуючим мостом (трансферною зоною) між країнами Європи та Азії. Розміри її території, численність населення, промисловий та аграрний комплекси, науковий потенціал, природні ресурси у поєднанні з вигідним географічним положенням дають їй право претендувати на статус великої європейської держави з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією.

Цілеспрямоване здійснення соціально-політичних перетворень на сучасному етапі передбачає глибоке вивчення історичного процесу в умовах попередніх трансформацій з акцентуванням на таких питаннях: конструктивної чи деструктивної ролі свідомості та волі людей, різноманітних культурних, ментальних чинників; специфіки розвитку українського соціуму як особливого суб'єкта історії; ступеня впливу геополітичних та інституціональних особливостей певних історичних періодів; намагань подолання стихійності розвитку, встановлення контролю над суспільним життям; рівня розвитку самосвідомості, якості та змістового наповнення, витвореного історичною пам'яттю, колективною свідомістю ідеалу досконалого суспільства.

Запитання. Завдання

1. У чому полягає відмінність предмета політичної історії від громадянської історії?

2. З якими суспільно-політичними змінами пов'язано зародження політичної історії як науки?

3. Обґрунтуйте багатогранність взаємозв'язків політичної історії з політологією та правознавством.

4. Охарактеризуйте особливості політичної історії України як науки.

5. У чому полягають особливості впливу геополітичного положення України на її політичну історію?

Запитання. Завдання
2. Політичні аспекти утворення Київської Русі — середньовічної Української держави (IX—X ст.)
2.1. Слов'янські протодержавні утворення на українських землях
2.2. Теорії походження Київської держави
Давні літописи про походження Київської Русі
Норманська та антинорманська теорії
Хозарська гіпотеза
2.3. Основні етапи розвитку державності в Київській Русі
Об'єднання земель і племен східних слов'ян
Спроби політичної реставрації держави