Політична історія України - Танцюра В.І. -
3.4. Припинення Існування Галицько-Волинської держави

Серед причин зникнення Галицько-Волинської держави з політичної карти середньовічної Європи називають передусім занепад династії короля Данила. Одночасно (1323) за нез'ясованих обставин померли його правнуки — князі Лев та Андрій Юрійовичі. їх родич мазовецький князь Болеслав під ім'ям Юрій правив у 1323—1340 pp., але був отруєний галицькими боярами, невдоволеними його спробами запрошувати на державні посади католиків — чехів та німців.

Агресивна політика сусідів також вплинула на долю держави. У XIV ст. покінчила зі своїми усобицями Польща і за Казимира Великого (1333—1370) перейшла в наступ проти Русі. Закріпилась нова династія в Угорщині. Небезпечним сусідом став литовський князь Гедимін (1316—1321). Галицько-Волинська держава не мала можливості тривалий час чинити опір. У 1349 р. Казимир Великий підкорив собі Галичину. Згодом більшість територій України опинилась під владою литовських князів. Середньовічна Українська держава припинила існування. Частину її територій підпорядкувала нова держава, в якій переважав українсько-білоруський етнічний елемент.

Такий розвиток подій — припинення існування однієї держави з одночасним переходом до держави іншої, максимальне збереження сутнісних рис — не є унікальним в історії Європи. Галицько-Волинській державі було складніше вистояти проти сильного супротивника через своє геополітичне розташування. На відміну від Англії, Франції, Польщі, вона з усіх боків була оточена конкурентами. Подібне відбулось з Чехією, Угорщиною, які у XVI ст., втративши сили опиратися, "делегували" свої королівські корони австрійському королю за обставин, подібних до тих, в яких перебувала Галицько-Волинська держава. Факт "делегування" надав можливість політичній верхівці цих країн через певний час відновити боротьбу за державну самостійність, яка завершилась на початку XX ст. Український шлях виявився складнішим через загарбання литовських, білоруських, польських і українських земель Російською імперією.

На політичних перипетіях існування Галицько-Волинської держави певним чином позначалася ментальність народу. Ще у XVIII ст. німецький вчений І. Гердер визначив відмінності між слов'янами та німцями: "Бо якщо вони [слов'яни] не прагнули до панування над цілим світом, не мали войовничих спадкових государів і готові були краще сплачувати податок, тільки щоб землю їх залишили у спокої, то багато народів, а більш за всіх німці, скоїли стосовно їх великий гріх... Нещастя цього народу полягає в тому, що при своїй любові до спокою і домашній пильності він не міг установити довготривалого військового ладу, хоча йому не бракувало мужності в хвилину бурхливого опору". Слов'янські народи теж відрізняються за своєю ментальністю один від одного, що вплинуло на міжслов'янські відносини. Невипадково, мабуть, серби на півдні, поляки і росіяни на сході Європи виявили значно більше державотворчої сили, навіть тенденцію до певної месіанської ролі серед братніх народів.

Галицько-Волинська держава була відчутним геополітичним чинником в Європі та вітчизняній історії, оскільки:

— вона успадкувала політичну традицію Київської держави, збагативши, розвинувши її у контексті тогочасних європейських політичних тенденцій;

— позиція Галицько-Волинської держави суттєво впливала на політичні процеси в тогочасній Європі, а її правителі за часів розквіту держави (Роман Мстиславич, Данило Романович) були серед найпомітніших постатей європейської політики;

— за своїм політичним становищем, територією, економічною, військовою могутністю, рівнем культури вона була однією з найбільших держав, що, за винятком Чернігівського князівства, об'єднувала всі етнічні українські землі й розвивалася на єдиній етнічній основі (Київська держава була поліетнічною);

— у руслі тогочасних політичних традицій мала унормовану систему організації влади;

— після занепаду Києва вона ціле століття була головним політичним центром для всієї України, нагромаджувала сили для подальшого розвитку української державності;

— завдяки інтенсивним зносинам із Західною Європою вона уникла однобічної орієнтації на Візантію, непродуктивних азійських впливів.

Політичне життя України XII — першої половини XIV ст. було зумовлене протистоянням князів за право об'єднати під своєю владою Київську спадщину, боротьбою суспільства в особі феодалів і, частково, городян (міщан) за право впливати на князівську (королівську) владу та визвольними війнами проти зазіхань зі Сходу та Заходу. Такі політичні інституції, як діархії (двовладдя), унеможливлювали деспотичні прояви окремих володарів, а з іншого боку — послаблювали князівства у боротьбі з зовнішнім ворогом. Особливості геополітичного розташування, ментальні ознаки українців вперше з такою силою вплинули на політичну історію, спричинилися до припинення існування найпотужнішої після Київської Русі Галицько-Волинської держави.

Запитання. Завдання

1. Які особливості політичного життя характерні для князівств Подніпров'я та Галицько-Волинської держави у XII—XIII ст.?

2. Охарактеризуйте нові риси організації та функціонування влади, що з'явились у Галицько-Волинській державі порівняно з добою Київської Русі.

3. Які головні напрями діяльності Галицько-Волинських князів у внутрішній і зовнішній політиці?

4. Простежте перебіг боротьби за владу в Галицько-Волинській державі у тогочасному загальноєвропейському контексті.

5. Які причини спонукали Галицько-Волинських князів на союз із католицьким Римом?

6. Що призвело до припинення існування Галицько-Волинської держави?

Запитання. Завдання
4. Українські землі під владою іноземних держав (друга половина XIV — перша половина XVII ст.)
4.1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського
Перехід українських земель під владу Литви
4.2. Україна у складі Речі Посполитої
Політичні причини та наслідки Люблінської унії
4.3. Політичне життя в Україні за часів Речі Посполитої
Українська політична, релігійна думка наприкінці XVI — на початку XVII ст.
Братський рух у боротьбі за політичну консолідацію українського суспільства
Сеймова боротьба — перший досвід українського парламентаризму