Політична історія України - Танцюра В.І. -
Вплив європейських революцій 1848—1849 pp. на політичне життя українських земель

Унаслідок розпаду Польщі західноукраїнські землі (Галичина з 1772 p., Буковина з 1775 р.) опинилися у складі Австрії, називаючись королівством Галичини і Володимири, а Закарпаття — під Мадярщиною. Австрія тоді переживала період "освяченого абсолютизму", реформуючи різні сфери внутрідержавного життя. Для українців настали дещо кращі часи, оскільки уряд намагався урівняти їх у правах з іншими народами держави, підтримував політику Папської курії щодо закріплення українських церковних традицій.

У Галичині перший гурток, який свідомо виражав національну ідею, виник наприкінці другого десятиліття XIX ст. У Перемишлі було засноване товариство для поширення народної освіти, історії, української мови й усної творчості. Іван Могильницький створив першу в Галичині "Граматику" української мови. У науковому трактаті "Відомість о руськім язиці" (1829) він спростував погляди окремих польських вчених, які не визнавали окремішності української мови, доводив, що початки її сягають часів Київської Русі.

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів, де було утворено напівлегальне демократично-просвітницьке й літературне угруповання "Руська трійця". Термін "Руська" тоді означав "українська". Засновники об'єднання — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький — були студентами Львівського університету, вихованцями греко-католицької духовної семінарії. Згуртувавши навколо себе однодумців, які поставили за мету піднесення національної свідомості та запровадження української мови в усі сфери громадського життя, вони записували фольклор, проголошували у церквах проповіді українською мовою. У 1837 р. тисячним тиражем було надруковано підготовлений ними альманах фольклорних творів "Русалка Дністрова" — перша книга демократичної культури в західноукраїнських землях. Центральною в ній була ідея єдності західноукраїнських земель з усією Україною, прагнення до відродження державності та політичної незалежності. Власті, вважаючи діяльність "Руської трійці" небезпечною, заборонили поширювати альманах, а його укладачів та авторів притягли до відповідальності. Незабаром це об'єднання розпалося. У 1843 р. помер М. Шашкевич, найактивніший діяч "Руської трійці". У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І. Вагилевич. Обстоював ще тривалий час ідеї "Руської трійці" Я. Головацький, який з 1848 по 1867 рік був професором української мови та літератури у Львівському університеті, а в 1849 р. — його ректором. Згодом він приєднався до москвофілів і в 1867 р. емігрував до Росії. І все ж діяльність "Руської трійці" засвідчила реальну спробу народу Західної України заявити про свою самобутність.

Вплив європейських революцій 1848—1849 pp. на політичне життя українських земель

Значний вплив на розвиток визвольного руху в Україні мала революція 1848 p., що охопила майже всі країни Західної Європи. Розпочалась вона у Франції в лютому 1848 p., де було повалено монархічний режим і проголошено республіку. Звістка про її перемогу швидко поширилася по Європі й прискорила виступи прогресивних сил інших країн. У березні 1848 р. спалахнули революції в Австрії, Німеччині, Угорщині, Італії. Під натиском народних мас падали реакційні уряди, проголошувались нові конституції. Національно-визвольні рухи розпочались в Чехії, Польщі, Хорватії, Словаччині, в західноукраїнських землях (Східній Галичині, Північній Буковині, Закарпатті), які були під владою Австрійської імперії. 13 березня розпочалось повстання у Відні, яке призвело до падіння реакційного уряду Меттерніха і створення уряду з представників дворянства і ліберальної буржуазії.

Революційні події в Австрії ("Весна народів") дали поштовх новій хвилі визвольного руху в Східній Галичині, формуванню політичного світогляду українців. У середині березня відбулися демонстрації у Львові, на яких висувались вимоги реформ і перетворення Галичини на польську автономну провінцію Австрійської імперії. Адміністрація краю негайно зреагувала на них, давши згоду на звільнення політичних в'язнів і формування національної гвардії. В' середині квітня у Львові виникла Центральна Рада народова, програмою якої стала березнева петиція демонстрантів; її, з деякими поправками, було вручено імператору.

У центрі політичного життя краю перебувало селянське питання. Страх перед можливістю нового селянського повстання змусив правлячі кола Австрії у квітні 1848 p., майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших провінціях, відмінити панщину в Галичині. Проте намагання поміщиків позбавити селян прав на користування пасовищами, лісами і підштовхнути до нових форм залежності спричинило масові селянські виступи. Навесні і влітку під час польових робіт селяни влаштовували бойкоти, відмовлялись працювати в поміщицьких маєтках навіть за гроші.

На хвилі революції в Східній Галичині 2 травня 1848 р. у Львові було створено політичний орган — Головну руську раду, яка повинна була представляти українське населення Східної Галичини у центральному уряді. До її складу увійшли верхівка уніатського духовенства і буржуазії, представники інтелігенції та нижчого духовенства. У програмі ради містилась вимога поміркованих реформ у промисловості, сільському господарстві, соціальних відносинах, культурі та забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини. Місцеві ради в містах, селищах і деяких селах (всього їх діяло 50) були демократичними за своїм складом. До них обирали вчителів, учнів, селян, міщан, нижче духовенство. Ради, розгорнувши активну громадсько-політичну та культурно-освітню роботу, здобули визнання і популярність серед населення.

З середини 1848 р. розпочалась боротьба за перетворення Східної Галичини в окрему провінцію, її територіальну автономію. Головна руська рада виступила з вимогою до імператора розділити край на дві автономні провінції: Східну (українську) з центром у Львові та Західну (польську). Австрійський уряд проігнорував її.

У другій половині 1848 р. значного поширення набув рух за створення української національної гвардії. В багатьох селах її загони виникли стихійно. Були намагання організувати гвардію у Львові, Станіславі, Бережанах, Тернополі. Прагнення народних мас озброїтись серйозно налякало владу, і вона заборонила національну гвардію. Це викликало з боку українського населення різку протидію. В листопаді 1848 р. у Львові спалахнуло збройне повстання міської бідноти, студентів, представників національної гвардії. Австрійські війська жорстоко розправились з ними. Декілька сотень осіб було віддано до військового суду, заборонено збори, політичні товариства, а також розформовано національну гвардію. У Львові, а згодом і в усій Галичині запроваджено військовий стан. Усе це негативно вплинуло на національний рух у Східній Галичині. Після повної реставрації абсолютизму у 1851 р. Головну руську раду було розпущено.

Одним із найяскравіших творів тогочасної політичної думки є праця священика Василя Подолинського "Голос Перестороги" (1846), що тоді так і не була надрукована, в якій було охарактеризовано україно-польську, україно-австрійську, україно-московську, самостійницьку концепції існування українства. Відкинувши три попередні, В. Подолинський зосередився на самостійницькій концепції, для реалізації якої необхідно об'єднати українців на усіх землях. На думку істориків, ця концепція помітно випереджала тогочасну українську державницьку політичну думку, визначала напрям її подальшого розвитку.

Революційні події у Відні знайшли відгук і в Північній Буковині. Наприкінці березня тут були створені загони національної гвардії. Влітку відбулися демонстрації, сутички гвардійців з військами гарнізону. Майже весь край охопили селянські заворушення. Особливо широкого розмаху набуло повстання в гірських селах, очолюване Лук'яном Кобилицею. Повстанці заволоділи лісами і пасовиськами, відмовились платити данину поміщикам. У квітні 1850 р. воно було придушене.

Революція сприяла виникненню і розвитку українського національно-визвольного руху в Закарпатті. Це виявилось передусім у вимогах щодо об'єднання Закарпаття зі Східною Галичиною. Проте австрійський уряд погодився лише на виділення українських районів Угорщини в окремий Ужгородський округ, відкриття кількох народних шкіл з викладанням українською мовою, але незабаром їх було ліквідовано.

Австрійський абсолютизм придушив революцію, розігнав парламент і відібрав у народу більшість здобутих ним свобод. Проте відновити старі кріпосницькі порядки влада побоялась. Відміна кріпосного права була важливим завоюванням революційного й національно-визвольного руху в західноукраїнських землях. Загалом революційні події 1848—1849 pp. сприяли пожвавленню національно-визвольної боротьби народних мас, зближенню українців Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття, посиленню їх прагнення до всеукраїнського єднання. І хоча реставрація абсолютизму затримала подальший розвиток національного руху, вона вже не могла повністю нейтралізувати його.

7.4. Національно-визвольний рух у другій половині XIX ст.
Скасування кріпацтва та реформи в Україні
Вплив на українське відродження громадівського руху
Народницький рух у 60—80-ті роки
Посилення національного руху в західноукраїнських землях
Започаткування руху за політичну незалежність України
Запитання. Завдання
8. Нові тенденції в соціально-політичному житті України на початку XX ст.
8.1. Соціально-економічні та політичні чинники національно-визвольного руху
Новий етап структурування українського суспільства