Політична історія України - Танцюра В.І. -
Аграрна політика тоталітарного режиму. Голодомор 1932—1933 pp.

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

У другій половині 20-х років чітко окреслилася тенденція до зниження темпів виробництва продукції сільського господарства, що гальмувало розвиток промисловості. У 1929 р. в Україні нараховувалось 4,6 млн селянських дворів, а більшість селянських господарств була малоземельною. Виробництво товарного зерна порівняно з дореволюційними роками зменшилося майже на половину. В основі такої відсталості була розпорошеність, роздрібненість і низький рівень напівнатурального сільськогосподарського виробництва.

Виходом з такої ситуації було укрупнення господарств, зміцнення матеріально-технічної бази села, справедливіша й гнучкіша політика цін. Укрупнення господарств мало відбуватися еволюційно, завдяки їх саморозвитку. Більшовики вирішили форсувати цей процес з допомогою колективізації, тобто об'єднання господарств з відчуженням засобів виробництва.

Наприкінці 1927 р. 23,7% всіх дворів становили бідняки, 72,3% — середняки, 4% — заможні. В жовтні 1929 р. понад 10% господарств, в основному бідняцьких, були об'єднані в колгоспи.

Гасло суцільної колективізації офіційно було проголошено в листопаді 1929 р. У січні наступного року керівні органи визначили й терміни проведення колективізації для різних регіонів. Україна опинилася в другій групі регіонів, де колективізацію планувалося закінчити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Іншим було ставлення до найзаможнішого прошарку селянства. "Ліквідація куркульства як класу" стала одним з головних практичних заходів "всеосяжної колективізації". З цього приводу була прийнята спеціальна постанова ЦК ВКП(б) від ЗО січня 1930 р. "Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації", за якою всі куркульські господарства поділяли на три категорії. До першої зараховували "економічно міцні господарства учасників та організаторів антирадянських виступів і терористичних актів. Відповідно до судових рішень їх належало "ізолювати" в тюрмах, концтаборах. До другої категорії належали, "економічно міцні" господарства, які не чинили опору. їх разом з сім'ями виселяли у північні райони країни. "Менш міцним" господарствам (середнякам), які не чинили опору, повинні були надаватись невеликі земельні ділянки за межами колгоспних масивів.

Перший етап розкуркулювання тривав в Україні з січня до початку березня 1930 р. За цей час під розкуркулювання потрапило 61887 (2,5%) господарств. Площа вилученої землі становила 582 тис. га, кількість відібраної робочої худоби — 58,6 тис. голів, вартість конфіскованого майна — 40,4 млн крб. Майно надходило до неподільних фондів колгоспів.

Примусова колективізація з усуспільненням майже всього майна, репресіями та свавіллям, розкуркулювання, яке зачіпало інтереси й долю не тільки заможних селян, викликало незадоволення й масові виступи на селі. За деякими даними, в селах України у 1930 р. відбулося . понад 40000 повстань і бунтів.

Це змусило керівництво більшовиків дещо відступити. Після визнання "деяких помилок" і дозволу виходити з колгоспів кількість колективних господарств різко зменшилась. З 10 березня по 20 червня (протягом 100 днів) з колгоспів вийшло 1,5 млн (50%) селянських господарств. Восени у колгоспах залишалося менше третини селян України, в основному бідняки.

Новий наступ на селян почався восени 1930 р. вишукуванням нових куркулів, що мало на меті залякати селян. Одноосібника намагалися задушити й податками. За таких умов селянин змушений був йти до колгоспу. Невдовзі колгоспний лад таки "переміг". До кінця 1932 р. у республіці було колективізовано майже 70% селянських господарств.

Колективізація супроводжувалась масовим забиванням селянами власної великої рогатої худоби, свиней, овець. Сільське господарство занепадало внаслідок знищення заможного прошарку селянства. Валовий збір зерна в Україні зменшився: у 1932 р. він становив 78,6% від рівня 1923 p., поголів'я коней — 66,7% (від 1928 p.); великої рогатої худоби —- 58,2%, свиней — 37,7%.

Обібране село важко пережило зиму 1931—1932 pp. Селяни багатьох районів України голодували. Голод вдалося зупинити, проте належних висновків з цього керівництво як республіки, так і країни загалом не зробило, що спричинило ще більшу трагедію.

Незацікавленість колгоспників у збиранні врожаю (адже зерно діставалося не їм), призвела до величезних втрат. До 1 листопада 1932 р. від селянського сектора України було отримано лише 132 млн пудів хліба (у 1930 р. — майже 400 млн). У зв'язку з цим керівництво країни направило в Україну та деякі інші райони країни надзвичайні комісії з хлібозаготівель. В Україні комісію очолював В. Молотов. Головним засобом хлібозаготівель були репресії.

Села, які мали особливо велику заборгованість з хлібозаготівель, заносили на "чорну дошку". Статус "чорної дошки" означав фактичну блокаду: припинявся підвіз товарів, заборонялась торгівля, достроково стягувались платежі за фінансовими зобов'язаннями. Села оточувались регулярними військами, що прирікало їх на голод. Терор голодом мав зламати опір і незадоволення українського селянства. Від голоду селяни втікали в міста і тисячами вмирали просто на вулицях. Вимирали цілі села, ширилося людоїдство.

Безпосередні втрати населення України від голоду 1932 р. становили майже 150 тис, від голоду 1933 р. — від 3 до 3,5 млн осіб. Це була одна з найбільших трагедій українського народу в усій його історії. Генофонд української нації зазнав відчутних втрат.

При переході до колективізації не були використані можливості інших форм кооперації. Грубо порушувались законність, ігнорувались права й інтереси селян. Було ліквідовано економічну самостійність селянства, знищено найпрацьовитішу його верству. В колгоспах застосовувався позаекономічний примус, колгоспники відчужувались від засобів виробництва. Колгоспне виробництво жорстко регламентувалось, матеріальна зацікавленість була слабкою, почуття господаря атрофувалось.

Компартія — ядро та знаряддя тоталітарного режиму
Ради в тоталітарній системі 30-х років
Посилення компартійного контролю над громадськими організаціями
Посилення ролі репресивних органів у політичному житті
Впровадження паспортної системи як засобу обмеження прав людини
Політична та ідеологічна цензура
Преса як знаряддя тоталітарної системи
Політичні процеси й репресії наприкінці 20-х — у 30-ті роки
Конституція УРСР1937 р. як ширма тоталітаризму
Творення авторитарного, ідеократичного лідера в особі Сталіна
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru