Політична історія України - Танцюра В.І. -
Політична та ідеологічна цензура

Важливим елементом тоталітарної системи контролю за особистістю та суспільством була політична цензура. Створена у 1918 р. радянська цензура (Революційний трибунал друку), крім охорони військових таємниць, повинна була займатися виявленням "злочинів і вчинків проти народу, здійснених шляхом використання друку". До них зараховували будь-які неправдиві або викривлені повідомлення про явища суспільного життя. У 1921 р. Раднарком РСФРР затвердив "Положення про політичний контроль", згідно з яким було ліквідовано службу військової цензури і створено відділи, відділення й пункти політичного контролю при таємно-оперативних підрозділах центрального та місцевого органів надзвичайних комісій. У повітах політ контроль здійснювали безпосередньо уповноважені надзвичайних комісій. У 1922 р, було створене Головне управління у справах літератури і видавництва (Головліт), інструкція якого вказувала, що радянська цензура повинна здійснювати контроль за будь-якою інформацією з військової, політичної, ідеологічної точки зору. Одним з основних завдань було "недопущення до друку статей, які мають ворожий характер щодо Комуністичної партії та радянської влади", "вилучення зі статей найбільш гострих місць (фактів, цифр, характеристик), що компрометують радянську владу і Комуністичну партію". Інструкція передбачала використання політичної цензури як одного з засобів утвердження моно ідеологічного інформаційного простору, лакування дійсності, викривлення об'єктивної інформації, недопущення критики офіційної влади.

Працівники політ контролю контролювали друкарні, книжкові склади, магазини, переглядали всі друковані видання, топографічні карти, фотографії, кінострічки, поштові марки, що вивозились за кордон і ввозились в республіку, здійснювали нагляд за театрами, кінематографом, цирком та іншими видовищними установами. Керівництво ДПУ в своїх інструкціях орієнтувало місцеві органи на пріоритетність "чекістських" методів (адміністративних, репресивних, через агентуру) перед агітаційно-пропагандистськими.

З утворенням СРСР всі питання цензури вирішувало союзне керівництво, доводячи на місця лише офіційну точку зору. У 1930 р. було реорганізовано Головліт у республіканські органи. їх функції розширювались, створювався інститут уповноважених Головліту при всіх державних і громадських видавництвах, радіотрансляційних мережах" телеграфних агентствах, поштамтах і митницях.

Так протягом 20—30-х років сформувалася структура органів політичної цензури, яка опиралася на відповідні підрозділи наркомату освіти та політичної поліції (ДПУ). Ґрунтуючись на рішеннях вищого політичного керівництва країни й республіки, вони, незважаючи на певну розпорошеність, здійснювали суцільний контроль за найрізноманітнішими сферами духовного життя суспільства.

Преса як знаряддя тоталітарної системи

Тоталітарна система активно використовувала для зміцнення своїх позицій партійно-радянську пресу. Партія зобов'язувала її бути організатором соціалістичного будівництва, "бойовою зброєю" у боротьбі з політичними супротивниками, вихователем у дусі комуністичної ідеології, її керівництво надавало великого значення безпосередньому "партійному" керівництву пресою. Про свободу преси не могло бути й мови. Коли у 1921 р. один з партійних працівників м. Пермі Г. Мясников виступив за свободу преси — "від монархістів до анархістів включно", В. Ленін йому рішуче заперечив, зазначивши, що для більшовиків це було б рівнозначним самогубству.

Для систематичного керівництва пресою ЦК у 1921 р. при агітаційно-пропагандистському відділі РКП(б) було створено підвідділ преси. Такі ж підвідділи створюються при всіх губкомах партії. Інструктування місцевих видань мав забезпечити журнал "Красная печать", в Україні — "Червона преса". Офіційну точку зору висловлювали газети "Комуніст" — орган ЦК КП(б)У, "Вісті ВУЦВК", "Пролетарий" — орган Всеукраїнської ради профспілок, "Радянське село" — орган ЦК КП(б)У та ін. У 1921—1922 pp. на багатьох фабриках і заводах почали випускати стінні газети, а на великих підприємствах — багатотиражки. Навесні 1926 р. у республіці виходило 83 газети загальним накладом понад мільйон примірників, поширювались і центральні газети "Правда", "Известия", "Беднота", журнал "Большевик". Головну увагу на сторінках преси приділялось пропаганді рішень партійних органів, боротьбі з опозицією.

У видавничій сфері домінували твори К. Маркса, Ф. Енгельса та В. Леніна. Масовими тиражами виходили ленінські праці, бібліотеки "Шлях до Леніна", "Бібліотечка ленінізму", "Ленінський призов" та ін. Поступово формувався образ Леніна як непогрішимого вождя, ідеальної людини.

Якщо у 20-ті роки матеріали преси ще містили інформацію про платформи опозиції в ВКП(б), про кількість безробітних в республіці, що свідчило про деякі елементи гласності, то в 30-ті роки ситуація істотно змінилася. Політичну, економічну інформацію почали суворо дозувати. Тон критичних матеріалів проти "шкідників", "ворогів народу", "троцькістів" став викривально-зловісним.

Великої уваги надавалося пропаганді особистих заслуг Сталіна. Мало не щодня газети вміщували його портрет, статті були перенасичені цитатами з його виступів і творів. Газети ставали офіціозними, підбірками епітетів на честь Сталіна, звинувачень "ворогів народу".

Для посилення ідеологічного контролю було взято курс на збільшення кількості засобів масової інформації. У 1937 р. в Україні видавалося 1578 газет і 251 журнал.

Наприкінці 20-х років сталінський тоталітарний режим перейшов до широкого та систематичного терору проти власного народу. Терор був викликаний передусім прагненням Сталіна захистити й зміцнити свою владу (у деяких партійців були наміри зняти Сталіна з поста генсека, що обговорювалося, наприклад, у кулуарах XVII з'їзду ВКП(б) в 1934 р.) У розгулі терору велику роль відіграли масова звичка до насильства, що культивувалася, починаючи з років громадянської війни, каталізувалася в період колективізації і досягла апогею у 1937 p., а також цілковите безсилля окремої особи перед державою, психологія бездумних "гвинтиків", взаємо-відчуженість людей. У тоталітарній системі сформувалася своєрідна підсистема каральних органів, для яких репресії стали самоціллю, оскільки давали змогу зробити кар'єру. На розгортання репресій вплинула поведінка самого Сталіна, особисті риси його характеру: підступність, жорстокість, мізантропія (людиноненависництво).

Для виправдання репресій Сталін висунув тезу про загострення класової боротьби у процесі будівництва соціалізму. В Україні добавилася "наявність повзучих націоналістичних ухилів". Створювалась атмосфера загальної підозри, пошуку "ворогів народу" та замаскованих "троцькістів", "буржуазних націоналістів", фабрикування справ і розгортання політичних процесів, здебільшого проти інтелігенції.

Преса як знаряддя тоталітарної системи
Політичні процеси й репресії наприкінці 20-х — у 30-ті роки
Конституція УРСР1937 р. як ширма тоталітаризму
Творення авторитарного, ідеократичного лідера в особі Сталіна
Політика у сфері культури в 30-ті роки
Насильне утвердження нової політичної культури в українському суспільстві
Основні риси радянського тоталітарного режиму в 30-ті роки
10.4. Західноукраїнські землі між двома світовими війнами
Запитання. Завдання
11. Політичне становище України напередодні та в роки Другої світової війни (1939—1945)